Валсамакі Віталій Дмитрович
Віталій Валсамакі: поетичні акварелі

Біографія

Валсамакі Віталій Дмитрович народився 27 вересня 1948 року у багатодітній сім'ї, в селищі Кам’янка Дальньогорського району Приморського краю. У 1960 році сім'я переїхала в місто Амурськ Хабаровського краю, де у 1966 році Віталій  закінчив середню школу і відразу ж вступив до Іркутського училища мистецтв на художнє відділення.1968 року був призваний на армійську службу, яку відбував у Хабаровську. Після демобілізації, у 1970 році, влаштувався працювати на завод важкого машинобудування і продовжив навчання в Іркутському училищі мистецтв на вечірньому відділенні. Закінчив його з відзнакою у 1974 році.

У 1972 році одружився, пізніше народилися сини – Олексій та Дмитро. 

У 1976 році вступив на заочне відділення Московського поліграфічного інституту і в 1982 році з відзнакою закінчив його за спеціальністю «художник-графік».

У 1976 році призначений директором Міської дитячої художньої школи в місті Улан-Уде (Бурятія). Цю посаду обіймав до 1983 року.

З 1974 року брав активну участь в обласних, республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках. У період з 1984 до 1991 року п'ятнадцять разів ставав лауреатом різних республіканських і міжнародних конкурсів плакатів.

З Бурятії в Україну, до міста Нікополя, переїхав у 1983 році. 

У 1987 році увійшов до Національної Спілки художників України. З 2001 року до самої смерті був членом Правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки художників України.

З 1999 року викладав в студії дитячої творчості при художньо-виробничій майстерні «Палітра». Його вихованці багато разів ставали переможцями різних республіканських і міжнародних конкурсів дитячого малюнка.

Як публіцист почав друкуватися в місцевій пресі з 1977 року. Його статті були присвячені проблемам естетичного виховання дітей. 

Віталій Дмитрович відомий в Нікополі своєю літературною, педагогічною і громадською діяльністю. Його літературна студія «Дзвіниця» виховала багато талановитих поетів і письменників.

У 2008 році вийшла в світ його перша збірка поезій «Взгляд». Свої твори Віталій Дмитрович писав російською мовою. На початку 2013 року вийшла збірка прози «Девять сил».

17 серпня 2016 року відомого художника і літератора не стало.

/

Літературна творчість Віталія Валсамакі

Талановита людина талановита у всьому. Віталій Дмитрович Валсамакі – яскрава індивідуальність, без якої світ мистецтва був би схожий на неповний спектр веселки, – не тільки відомий нікопольський художник, але й прозаїк, публіцист, поет. «Поезія – рідна сестра живопису. Вона, як образотворче мистецтво, – будівельний матеріал душі людської»,– говорив письменник.

Поезія увірвалася в життя художника в юності, прийшла з любов'ю і для любові:

В небеса прозрачный взгляд,
А глаза – они родные.
Губы ягодкой горят,
В них – смешинки озорные.

Навесні 1971 року юному поетові пощастило розмовляти з Євгеном Євтушенком після його виступу. Він сказав гарні й правильні слова: «Потрібно шукати свій голос, не можна займатися літературою епізодично, їй слід віддаватися цілком». Віталій тоді був студентом, приділити належну увагу поезії не міг. Розуміючи відповідальність за слово, зупинився. Повернувся через 27 років.

У 2008 році була видана перша в творчій долі художника і поета книга «Взгляд». Ця, не повна збірка його віршів, складається з чотирьох розділів: «Молодая поэзия», «Нежность плещется в крови» (любовна лірика), «Душе полезность вечных истин» (громадянська лірика), «Приходит радость на побывку» (філософська лірика).

Назва книги «Взгляд» – об'ємна і багатогранна. Це погляд на життя на різних етапах дорослішання, під різним кутом зору, це погляд на навколишній світ і на самого себе. Думки та сенс будь-якого вірша витончені й вишукані, як гра відблисків діаманта.

У Віталія Дмитровича – сонячне сприйняття світу. Він пише:«А здесь Творца улыбку с вершины разглядел». 

Його мова багата, мальовнича і соковита, образи малюються опукло, навіть зримо.

Мне рифмы плести нет охоты.
Дать мысли пространство хочу.
Кузнец я, и пóтом работы
За каждую строчку плачу.

У його любовній ліриці можна побачити святе, трепетне ставлення до жінки: «Очи – синие лагуны. В них коралловое дно», «В твоїй русалочьей косе пылал пожар берез осенних».

Поняття «кохання» у Валсамакі – це цілий комплекс життєвих явищ, подій: зелений шум беріз, світла печаль, плеск річкової хвилі, спів пташок, тепло долоні – все те, що є звичайною радістю буття. Прекрасні в своїй точності його ліричні пейзажні замальовки моря, лісів, гір, полів. У них є близьке, рідне, все те,що зветься Батьківщиною. Лірика і публіцистика, філософські роздуми та громадянська сміливість – все це є в збірці поезій. Правдивістю й щирістю почуттів, точністю деталей і яскравістю образів вирізняється поезія Валсамакі.

Пока живу, дышу пока,
Не зря выматываю жилы,
Чтоб честная моя строка
Потомкам вехою служила.

Гомадянрська лірика переконлива, в ній кожна думка оголена, мов живий нерв.

Я тепер стал зорче втрое
И держу в своем уме:
Встанет Сталин – буду строить
Коммунизм на  Колыме.

Поетові було боляче за обпалену долю народу,до якої він відчував власну причетність,бо його мати восени 1944 року повернулась із Колими, а батьківська хата в Криму через депортацію греків була втрачена.

«Не лгать, ни словом, ни строкой», – ось поетичне кредо поета.

Він захоплювався правдивістю поезії Ліни Костенко, часто перечитував І. Ляпіна, свого земляка, якого вважав поетом милістю Божою. Він говорив: «Читают всех писателей, перечитывают немногих». «И самих поэтов нынче розвелось больше, чем читателей»!

Крім поезії, Віталій Валсамакі працював в іронічно-смішному жанрі – гаріки. У Валсамакі були «Віталики» (від слова «віта» – життя, «лики» – лики життя):

Я в женщинах божественно красивых
Встречаю с сожалением изъяны:
Одним Бог дарит ум великой силы,
Другим – дается ум от обезьяны.

Його жартівливі посвяти неодноразово друкувалися в місцевій пресі.

У публіцистику Валсамакі прийшов у 1977 році. Писав про естетичне виховання дітей, про культуру, духовність. «Мистецтво і культура – найцінніші дієві ліки від божевілля свідомості», – писав поет.

Крім того Віталій Дмитрович очолював нікопольську літературну студію «Дзвіниця», яка виховала цілу плеяду талановитих поетів і прозаїків.

28 грудня 2012 року Віталій Дмитрович отримав повідомлення про те, що за результатами публікацій 2011 року в розділі «Проза» таємним голосуванням журі Міжрегіонального Союзу письменників України (членом якого був Валсамакі ) письменникові було присуджено перше місце. Його розповіді – поряд із поезією Т. Гордієнко, Є. Гурова, Н. Волинець, Н. Сидоренко – публікувалася в альманахах, які видає МСПУ (Міжрегіональний союз письменників України) і обласне відділення Конгресу літераторів України в літературних журналах Росії.

У донецькому видавництві «Либідь» на початку 2013 року видано другу книгу – «Девять сил». До збірки прози увійшли три повісті, тридцять оповідань, три новели і шість мініатюр. Високу оцінку від членів Міжрегіональної Спілки письменників України отримав як поліграфічний рівень видання, так, безумовно, і його зміст. Книга видана невеликим тиражем і подарована друзям. Багато з того, що увійшло в книгу, викладено на сторінці письменника сайту Проза.ру

Головний герой творів – людина з її болями і радощами. Літературні герої Віталія Валсамакі (фронтовики, більшовики, ув'язнені, художники, музиканти, робітники), які, не нарікаючи на долю, ділять зі своєю Вітчизною всі труднощі. Їхні психологічні портрети Віталій Дмитрович змалював з великою любов'ю… Читаючи книгу, не можна залишатися байдужим.

Не зважаючи на те, що за життя письменника було видано всього дві книги, він довів своє право називатися Поетом. Адже, як говорив сам Віталій Дмитрович: «Художник, поэт – не должность, а высочайшее звание. Указ о присвоении такого звания подписывает только Время. Оно всё расставит по своим местам».

Віталій Дмитрович Валсамакі як справжній художник все своє життя «в живописі бачив поезію, а в поезії живопис».

 Роботи дітей художньої студії Віталія Дмитровича Валсамакі​