Кінотеатри Дніпропетровська: завершення історії

Кінотеатр ім. І. Бабушкіна

На початку 1970-их років у Дніпропетровську продовжувалось бурхливе будівництво. Мегаполіс розростався, особливо у південно-західному напрямі, де на той час були вільні та зручні землі для забудови. Тут уже діяли промислові гіганти «Дніпрошина» і «Дніпропрес», на яких працювала велика кількість робітників. Саме для них почали зводити ряд житлових кварталів із багатоповерховою забудовою. З’явився масив «12 квартал» та селище «Мирне», а невдовзі місто поглинуло і село «Червонопілля». Гостро постало питання благоустрою і розвитку соціально-культурної інфраструктури району. У ті часи на вирішення «культурних потреб робітничого класу» влада коштів не шкодувала. У 1973 році у районі «12 кварталу» було відкрито величезний Палац Культури «Шинник».

А у січні 1974 року був збудований Кінотеатр (вул. Єрмолової, 1), якому надали ім’я І.Бабушкіна. Іван Бабушкін – більшовицький діяч, терорист, один зі спільників В. Леніна. У 1897-му перебував у Катеринославі, куди був висланий під нагляд поліції. Став одним із засновників катеринославського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу».

Будівля кінотеатру мала один поверх, але приміщення було збудовано з розмахом: глядацька зала на 850 місць, зручні крісла розташовані амфітеатром, що надавало можливість комфортного перегляду фільмів з будь-якого місця, величезний екран для демонстрації широкоформатних картин, на той час сучасна кіноапаратура, якісний звук. У просторому фоє працював буфет, де продавали тістечка, соки, чай. Репертуар закладу, окрім художніх фільмів для дорослих, передбачав сеанси мультиплікаційних збірок для дітей. Саме за це кінотеатр любили матусі та дітлахи. Перегляди були доступні майже усім родинам і коштували 10–15 копійок.

На жаль, життя кінотеатру було недовгим: наприкінці 1980-х будівля почала руйнуватись, фундамент дав просадку, бокова стіна відокремилась від основного каркасу, що загрожувало зрушенням стелі. Керівництво змушене було закрити заклад на ремонт. Лише у 2000 році після капітальної перебудови відбулося його відродження вже у «статусі» Культурно- ділового центру – КДЦ «Дніпропрес».

«В історію міста КДЦ увійшов як місце, з якого розпочалося відродження кіноіндустрії у Дніпропетровську на межі тисячоліть. Тут уперше в місті були поставлені новітні кіноустановки зі звуком «Dolby» та іншими, як тоді здавалося, «чудесами».

У наші часи заклад продовжує функціювати – тут відбуваються конференції, ділові зустрічі, зібрання вірян релігійних об’єднань, видовищні розважальні заходи, але… кінофільмів більше не демонструють.

«Салют»

Напередодні 200-річного ювілею Дніпропетровська, навесні 1976 року, по вулиці Набережна Перемоги, 128 (нині Січеславська Набережна), було відкрито новий кінотеатр – «Салют».

Великий, оригінальної архітектури, з вдалою «прив’язкою» до місцевості, він одразу полюбився дніпрянам і став однією з родзинок житлового масиву «Перемога» та міста. Його зображення охоче друкували на рекламних листівках і туристичних буклетах, на його честь, навіть, було випущено окремий поштовий конверт.

Будівлю кінотеатру оточувала приємна зона відпочинку з фонтаном і басейном (на початку там навіть плавали живі рибки), клумбами із квітів, мережею сходів і бордюрів. Фасад будівлі був звернений до головної водної артерії – Дніпра.

Всередині приміщення була розташована глядацька зала, до якої одразу могли потрапити 800 відвідувачів. Не слід було намагатися взяти квиток у середину ряду – з будь-якого місця екран було чудово видно. Просторий хол прикрашала величезна оригінальна люстра, яка звисала зі стелі довгими скляними бурульками та краплями. Також вражало оздоблення приміщення – темно-бордові стіни, покриті маленькими скляними кульками. А ще глядачі зі стажем згадують, що у буфеті продавали «найсмачніше» морозиво у місті

Серед фільмів, які тут показували, були: «Зіта та Гіта», «Помста та закон», «Пірати ХХ століття», «Зорро», «Чудовисько», «Четверо проти кардинала», «АВВА», «Блеф» та інші. Щоб потрапити на деякі картини, потрібно було «вистояти» величезну чергу до каси. Квитки коштували 10–25 копійок, а найдорожчий – 50 копійок.

На початку 2000-их кінотеатр було реконструйовано та збережено. Оновили дизайн інтер’єру, придбали зручні меблі, у закладі з’явились сучасні бари, зони відпочинку, більярдний стіл і гральна кімната для дітей. Подбали про акустичне рішення у залі для перегляду, вирахуване за спеціальним проєктом, а відмінний звук Dolby Digital Surround EX забезпечував ефект присутності глядача у подіях на екрані. Сучасні матові екрани Harkness Hall серії Perlux, які мали здатність збільшувати зображення удвічі, ніж у звичайного екрану, створювали додаткові зручності для візуального сприйняття фільмів.

Запам’яталась відвідувачам цікава виставка кіноапаратури минулих років – проєктори, за допомогою яких здійснювався показ фільмів до реконструкції кінотеатру, яка демонструвалась на простій основі у холі.

Але активно пропрацював кіноцентр недовго. Кіно в ньому не показували понад десять років і в останні часи доля його була сумною. він стояв у занедбаному стані: вибиті вікна, зламані меблі, на стінах «графіті», його обкрадали хто як міг, поки залишились майже руїни. Протягом років він став прихистком для безхатченків і хуліганів. Довго точились розмови про демонтаж будівлі, і це сталося у 2021 році. Майданчик підготували для зведення сучасного житлового комплексу «MARSHALL», який на сьогодні майже збудовано.

У мережі бурхливо відреагували на знесення будівлі кінотеатру. До прикладу, користувачка Ірина Валяєва написала: «Загинув наш «Салют» смертю хоробрих. Прощавай дорогий, світла тобі пам’ять».

Художник Daniil Galkin планує відтворити кінотеатр у віртуальному просторі та створити експозицію «Салют. Перемога» на фестивалі Construction Festival.

«Січ»

Цікава історія і у колишнього кінотеатру «Січ», який розташовувався по вулиці М. Панікахи, 59 на житловому масиві «Тополя». Михайло Панікаха, уродженець с. Могильов, Царичанського району, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (звання отримав посмертно).

Кінотеатр збудували силами колективу тресту «Дніпроміськбуд» на замовлення міськвиконкому. Площа будівлі складала 2407,7 кв. м. Свято відкриття Кінотеатру відбулося 20 серпня 1993 року.

У кінотеатрі на той час було обладнано три зали: «Дніпровський» – для прем’єр, «Ретро» – для показу кращих фільмів минулих років і «Козачок» – центр виховної роботи з дітьми. З 1999 до 2005 року кінотеатр діяв як окреме комунальне підприємство, підпорядковане Дніпропетровській міській раді депутатів. Саме на цей період припадає активне життя закладу. У приміщенні було зроблено масштабну реконструкцію і 2003 року оновлений Кінотеатр «Січ» відкрили для відвідувачів.

Заклад став позиціонувати себе першим українським мультиплексом, в якому діяли три зали – камерний «Червоний», найбільший – «Синій», затишний – «Зелений». Завдяки цьому тут фільми демонструвалися кожні 10–15 хвилин і відвідувачам не доводилось довго чекати на наступний сеанс. Зали були обладнані новою візуальною та акустичною апаратурою, сучасними зручними кріслами.

Другою особливістю закладу була цінова політика кінотеатру – єдина вартість квитків на будь-які місця (на початку вона складала 10 гривень). Існувала також система індивідуальних клубних карт «Оскар» – кінопремія для глядачів», яка передбачала невеличкі приємні привілеї, як то іменна бронь та інші. До послуг відвідувачів були кінобар, кафе «Ваніль», більярдний стіл і приємна «новинка» для родин з дітьми – «кімната-няня». Біля будівлі кінотеатру облаштовані місця для автопаркування. Але у червні 2003 року міськрада підписала договір, за яким будівлю та майно кінотеатру (вартістю 1 млн. 163 тис. 580 грн на 2003 рік) передали в оренду ТОВ «Батьківщина».

Спочатку все йшло непогано, але у 2015 році через проблеми з кредиторами ТОВ «Батьківщина» оголосило себе банкрутом. В результаті міськрада Дніпра розірвала з ним договір оренди. Для закладу настали темні часи – він перестав функціонувати. За цей час будівля змінила кількох власників, але вони, найімовірніше, були номінальними балансоутримувачами. Останні повідомлення в пресі розповідають, що на місці кінотеатру може з’явитись новий багатофункціональний торгівельно-розважальний комплекс. Чи не спіткає «Січ» доля «Космосу», «Салюту» та інших зруйнованих «братів»? Чи це буде часткова реконструкція, чи повне знесення будівлі з новим будівництвом? Чи буде там місце для перегляду кіна?... Побачимо!

Історія кінотеатрів, побудованих у нашому місті за радянських часів, пішла у минуле. З настанням цифрової ери їхню роль було нівельовано, вони не витримали реалій ринкової економіки. Нові часи вимагають сучасних технічних сервісів, архітектурних рішень, дизайну інтер’єрів. Але інколи ностальгія стискає серце – кожний зі старих кінотеатрів нашого міста був «індивідуальністю», мав свій образ, ауру, риси притаманні тільки йому, а їхній популярності можна позаздрити. Та час невблаганний!

Мешканці міста сьогодні вже звикли до нових кінотеатрів у приміщеннях торгівельно-розважальних центрів (ТРЦ), відкритих у нульові роки: «Дафі», «Материк», «Мост-Сіті», «Караван» та інші. Але це вже інша історія…

Титульне фото: Кінотеатр «Салют». Дніпропетровськ: комплект листівок, 1975