Володимир Ярцев: щастя творити музику для душі

Володимир Ярцев народився 3 грудня 1940 року в м. Кізелі, Пермської області (РФ). З самого дитинства його оточувала музика, адже вся родина була дуже творчою та музикальною. Батько, Іван Сергійович, грав на гармошці, мама, Валентина Іванівна, добре співала, а бабуся, Олександра Гаврилівна, співала у церковному хорі, у неї було гарне контральто. Тітка Володимира, Іраїда Іванівна Цикіна, чудово співала, маючи поставлений від природи голос. Чоловік тітки добре грав на скрипці, а рідний брат Юрій мав гарний баритон і прекрасно грав на піаніно. Жити в оточенні такої музикально обдарованої родини і не мати схильності до музики було просто неможливо. Враховуючи, що тітка Володимира, Іраїда Іванівна, була засновницею місцевої музичної школи, те, що хлопчика віддали до музичної школи раніше, ніж до загальноосвітньої, видається майже очевидним.

Родина активно підтримувала захоплення хлопчика та всіляко сприяла розвитку його здібностей. Ще у п’ятирічному віці Володимир виступав на концерті у тресті «Кізелшахтострой», де працювали його батьки.

Під час навчання в школі енергія, здається, так і виривалась з хлопця, тому що він і в навчанні був не останнім, і призові місця на спортивних змаганнях посідав, і вірші для пісень писав. Його перші пісні отримували позитивні відгуки в місцевих газетах.

Після завершення загальноосвітньої школи доля Володимира, який на той час вже грав на музичних інструментах на рівні другокурсників музичного училища, здавалась логічно зрозумілою – музика і тільки музика. Але несподівано для всіх Володимир вступив до Уральського політехнічного інституту, щоб стати містобудівником. Це не стало кінцем музичної творчості, а тільки дало поштовх для нового витку її розвитку. Музику він сприймав як відображення своєї душі, те, що все одно залишиться з ним, а для заробітку обрав архітектуру. Але і в цій професії він відобразив власне бачення світу, яке тісно пов’язане з музикою. Володимир Ярцев у одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що архітектура й музика, в його розумінні, мають багато спільного: «Гармонія. Мелодійність. Існує поняття «мелодія мікрорайону». «Колись я брав участь в телепередачі «Споемте, друзья» – розповідає Володимир, – і ведучий Лев Лещенко спитав мене, яким я бачу місто майбутнього?» Я відповів: – «Місто майбутнього я бачу, як чудово написану пісню, в якому елементи благоустрою, як ноти, створюють гарну мелодію. Чому мікрорайони бувають безликими? Тому що в них немає акцентів! Акценти в будівництві потрібні так само, як і в музиці. Архітектуру відносять до просторового мистецтва, яке, подібно до музики, найбільш довговічне, оскільки зберігається у віках. Архітектура – мистецтво проектувати і зводити будинки та інші споруди. В ній головне – формування дійсності за законами краси! В архітектурному творі мають вражати пропорції, ритміка, які і роблять одну споруду величною, а іншу – примхливо-грайливою чи похмурою. У цьому розумінні архітектуру справедливо називають «застиглою музикою».

На першому курсі Володимир створив студентський ансамбль «СІГМА», який за роки його навчання в університеті, отримав широку популярність. Гітаристом був добре відомий бард Олександр Дольський. Півроку в ансамблі грав Володимир Пресняков-старший, а Олена Кобзєва десятикласницею співала з ансамблем. У ті роки вони багато виступали в Челябінську, Баку, в Польщі, Югославії, на радіо та телебаченні Свердловська.

Від самого створення ансамблю вони почали виконувати власні пісні Ярцева – про кохання, студентське життя. Однією з визначальних пісень того періоду стала «Сумерки синие», яка не тільки користувались популярністю серед слухачів, але і звела Володимира з дружиною.

За час навчання в університеті ансамбль набрався досвіду, заробив повагу та славу у слухачів, і після випуску музикантів запросили на роботу до філармонії. Свердловськ вважався містом високої музичної культури, майже музичною столицею, тож подібну пропозицію більшість музикантів сприйняла б за щасливий квиток. Але всі учасники ансамблю вирішили працювати за фахом у проектних бюро та продовжити виступати ансамблем, як і раніше.
 

Доленосний переїзд
 

У 1971 році Ярцев переїхав до України. Причиною стала хвороба тітки, з якою він був дуже близьким і хотів мати можливість навідувати її частіше. Тітка мешкала в Києві, але влаштуватися там було не найлегшою справою, а в Дніпропетровську йому запропонували гарну роботу в «Дніпроцивільпроекті». Можна сказати, що все вирішив випадок, і та обставина, що до Києва тоді можна було долетіти за 50 хвилин літаком за невисоку ціну. За час своєї роботи в Дніпрі брав участь у проектуванні ПДП (проект детального планування) м. Дніпропетровська, мікрорайону «Комунар», кварталу по вул. Образцова, вул. Калиновій, генплану цирку, міськвиконкому, виконував планування і забудову центру Верхньодніпровська та багато іншого.

Цей період чудово розкриває характер Володимира Ярцева, адже він не просто переїхав до іншої країни і віддався на волю випадку, ні, він з енергією та цілеспрямованістю взявся за облаштування власного життя, побуту, роботу, в тому числі й за творчу. Він одразу ж почав писати пісні українською мовою та співпрацювати з місцевими радіостанціями і телебаченням. Першою піснею українською стала «Кохай мене» на вірші В. Кудрявцева, яка принесла авторові популярність в Україні. Її співали відомі на той час ансамблі «Кобза», «Смерічка», «Світязь», виконавці Ліна Прохорова, Тамара Міансарова, Андріана Сабова. Народна артистка України Алла Кудлай у своєму першому виступі на естраді виконувала пісню «Знову цвіте матіола», написану Володимиром Ярцевим. Також пісні В. Ярцева виконували В. Мулерман, М. Магомаєв, Р. Караклаїч, С. Пшебильска, Н. Яремчук, ансамблі «Поющие юнги», «Козацькі забави» та інші.