Козак Мамай з берегів Дніпра. Частина ІІ

Не завидую нікому – ні панам, ані царю. Богу своєму святому я за все благодарю! Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду, У ділах своїх ісправен, я вовік не пропаду.           Напис на старовинній картині з козаком Мамаєм Ми говоримо про єдність України, про те, що її зміцнює і має єднати… Але не треба шукати. Воно є. Є прекрасний образ козака Мамая. Образ героя, якого не має жодна країна. Сама уява про козака Мамая виникла саме з глибини народної. Вона не нав’язана штучно, ззовні. Це є наше, автентичне. Ми можемо сперечатися чи це професійно, чи не професійно, але воно є, воно було споконвіку. То є наш, український дух. Орест Скоп

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Символ незалежного й відчайдушного українського козака – загадковий Мамай відтворений в образотворчому мистецтві і скульптурі, мабуть, тисячі разів. Він не загубився з плином часу, а, навпаки, – набрав сили, став довгожителем серед народних образів. Сучасні митці Придніпров’я не втомлюються вигадувати все нові й нові інтерпретації цього персонажу, іноді вкладаючи свій зміст у відомий образ.

Мамаї з прадавнього степу

У часи воєнного лихоліття на підсвідомому рівні ми частіше звертаємося до героїчного минулого українського народу. Здавалося б, давно відомий узагальнюючий образ козака Мамая, який потужно увійшов в культурне середовище українців, починаючи з побутового, народного рівня, знову надихає, стає джерелом, яке наповнює енергію та силою духу. Тому так важливо привернути увагу до мистецького втілення цього образу.

Сліди виникнення культу козака Мамая на українських землях ведуть до часів скіфів. Під час археологічних розкопок кургану Соколова Могила, що на Миколаївщині, було знайдено дзеркало, суцільнолита ручка якого виконана у вигляді фігурки чоловіка, що сидить зі схрещеними ногами. У руках цей праобраз Мамая, якого науковці датують І ст. н.е., тримає ритон із широким горлом, на кінці якого – схематичне зображення голови тварини.

Кам’яні скульптури давніх народів, розкидані українським степом, також називали мамаями. В образах ідолів залишалася пам’ять про найкращих героїв далекого минулого для майбутніх поколінь. В застиглих образах пращурів ніби увічнено життєвий і військовий досвід, збережений для нас у канонічних формах. Невловимі риси давніх мамаїв вдається відтворити сучасним скульпторам, які створюють свій образ легендарного козака, наділяють його характером і почуттями, а потім «оживляють», перетворюючи на натхненну, сповнену життя й тепла, форму. Козак Мамай є однією з найулюбленіших тем у творчості дніпровського художника, графіка Сергія Алієва-Ковики (народився у с. Бабайківка Царичанського району), яку він втілює у живописі, гравюрі, дереві.

«Архаїчна форма, у яку закладено код вічності, тобто зміст природи, – основа філософії народного мистецтва. Якщо професійний художник сприйме цю філософію, то не зречеться її ніколи. Ковика належить до таких художників, і саме тому його концептуальне завдання – пошук знакових архетипів і втілення їх в адекватній формі, яка правдиво, повноцінно продовжила б життя випробуваної віками естетики пращурів у сучасному світі, де уявлення про доцільність та красу надто спотворене.» (В. Старченко)

Найбільша схожість з давніми «Мамаями» українського степу помітна у невеличких скульптурах, зроблених із дерева (акації), які сам художник називає «забавлянками». Створені спочатку як іграшки для онуків, вони стали засобом для медитації, підтримкою українського духу у страшні часи повномасштабного вторгнення.

У Мистецькому провулку у Дніпрі представлено ще один артоб’єкт Сергія Алієва-Ковики – мідна інсталяція, присвячена козаку Мамаю, в межах проєкту на вшанування відомих творчих, мистецьких і культурних особистостей, що мали стосунок до нашого міста. «Це образ, який уособлює й нашу Наддніпрянщину, і ті ж пороги, і ті ж козацькі місця, поселення, і наш народ, по суті, який і є нащадком цих козаків», – говорить митець.

Мамай у бронзі

Пластичне мистецтво – це цілий світ, і кожен його представник знаходить свою нішу (монументалізм, станкові статуетки або декоративна пластика) та свої жанри скульптури (історичний, анімалістичний, портретний). Майстри працюють із різними матеріалами – висікають із каменя та дерева, відливають із бронзи або сталі, ліплять із гіпсу.

У нашій ментальності давній козак Мамай – національний герой, готовий до самопожертви і подвигу, рятівник і охоронець віри, народних традицій і світовідчуття, носій художнього смаку і складова національної ідентичності українця. Таким постає перед нами «Козак Мамай», створений у бронзі художником і скульптором Василем Захаровичем Бородаєм (1917–2010). Василь Бородай родом із Катеринослава (нині місто Дніпро). Він є автором монументів «Батьківщина-мати», радянський герб якого було замінено на український тризуб у 2023 році, та «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», за що його називають батьком монументальних символів Києва. Енергія металу, використана скульптором, надає витривалості і холоднокровності його невеличкій скульптурі «Козак Мамай», створеній у 2005 році.

«Мамаїана» Володимира Наконечного

Козацькою історією і відтворенням образів історичних особистостей захоплювався інший дніпровський скульптор – Володимир Васильович Наконечний (1956–2010). Він створив пам’ятник Д. І. Яворницькому у Дніпрі. Серед героїв його робіт Іван Манжура, Валер’ян Підмогильний та Дмитро Байда-Вишневецький. Скульптор Володимир Наконечний створив цілу серію об’ємних тримірних образів козака Мамая, яка не раз експонувалася на виставках у музеях України.

Для В. Наконечного козак Мамай був символом древнього українського духу і втіленням народної мудрості. Свого часу скульптор сказав так:

«...Біля витоків української та всієї індоєвропейської культури стоїть ведичний образ першопредка Мамая. Бо Мамай – чоловіче віддзеркалення Мами, матері, берегині. Це – воїн, батько роду. Степові, курганні статуї в народі називалися Мамаями. Відомий нам запорозький козак Мамай – це лише доволі пізній і канонізований образ. Насправді він прийшов до нас з історичної далечини, з архаїчної давнини, і літ йому багато тисяч. Він – ніхто, і він – усе. Тотем, богатир-першопредок, вояк-жрець, рахман, волхв, киян, кобзар, характерник, козак-запорожець. Це він зберігає дерево Роду. Страж і охоронець, Спаситель і мандрівний самотній лицар. Він вічний. Дохристиянська традиція не переривалась у православному, зокрема козацькому середовищі, не повинна вона перерватися й нині».

Ці слова митця згадує директорка музею історії Кам’янського Наталія Буланова на мистецькій акції «Мамай єднає Україну» (2015).

Аналогів скульптур козака Мамая, створених Володимиром Наконечним, ми не зустрічаємо в творчості жодного з його попередників. Ці самобутні авторські інтерпретації образу народного героя, за словами дослідника «Мамаїани» В. Наконечного, мистецтвознавця Станіслава Бушака, часто є «несподівано-вражаючими». До них С. Бушак відносить «Композицію ІV» де, «в коловому німбі святості навколо голови Мамая, розміщено три зменшені постаті сидячого козака з кобзою. Це пластичне рішення явно перегукується з містичним християнським догматом про багатоликість Пресвятої Трійці».

У подальшому образ козака Мамая у В. Наконечного стає глибшим та символічнішим, цей персонаж набуває значення не просто козака, а українського архетипу. В «Композиції ХІ» козак Мамай з люлькою у лівій руці та довжелезним і безжальним батогом у правій, хвацько виконує знаменитий танець запорозьких козаків гопак на рештках переможеного ворога, який символічно втілює поразку сил світового зла. Саме у цьому творі Мамай найповніше виступає в іпостасі воїна Правди, якого написи на українських картинах називають «Козак – душа правдивая».

Дружина скульптора Олена Годенко-Наконечна розповідає, що саме Мамая як стрижневий образ бачив скульптор на центральних площах Києва (подавав таку ідею на конкурс пам’ятника Незалежності в 2010 р.) та Дніпра (пропонував міському голові замінити пам’ятник Леніну), мріяв про встановлення «Мамаїв» на козацьких курганах. Образ Мамая став центральним на двох персональних (ювілейних, на честь 50-річчя з дня народження) виставках художника, які відбулись у Національному художньому музеї України (Київ, 2006) та Дніпропетровському художньому музеї (2007) під назвою «Проєкт «7514». Ця загадкова для багатьох цифра означала 2006 рік і відсилала до старого українського літочислення (від «створення світу»). У представлених творах митець виявляв в образно-символічній або реалістичній формі міфопоетичний пласт української культури – від трипільської, індоєвропейської і слов’янської прадавнини до часів козаччини.

Наконечний мріяв на всіх курганах, які збереглися, поставити пам’ятники Мамаям. На його могилі, яка оформлена в вигляді невеличкого кургану, сьогодні сидить один з його Мамаїв у позі лотоса, з думами про неземне…

У кожного художника свій Мамай

Мистецтвознавець Станіслав Бушак згадує унікальний твір мініатюрної пластики, який, по суті, є набутком ювелірного мистецтва. Він має назву «Козак Мамай під дубом» і виконаний сім’єю талановитих митців Зігурів із Дніпра, на чолі з батьком – Олексієм Зігурою та його синами Єгором і Микитою у 2013 р.: «Твір максимально точно і детально відтворює клаcичне композиційне ядро народної картини, зображуючи козака, що курить люльку та, сидячи під дубом, грає на кобзі. На гілках дерева, під яким стоїть прив’язаний кінь, висять фляжка і сумка воїна, а біля нього на землі лежить шапка та стоїть пляшка зі звеселяючим напоєм. Автори твору доповнили цей традиційний сюжет цікавими новаціями, котрі матеріалізують думки козака. У мріях, перед ним з’являється його кохана дружина, тримаючи за руку маленьку доньку, та грає на сопілці їх босоногий син, що випасає худобу. Ця самобутня багатофігурна композиція виконана зі срібла 925 проби і становить, включно з дерев’яною підставкою, яку зробив з американського горіха майстер по дереву О. Кожевников, лише 17 см. по висоті. Цей твір виготовлено шляхом литва з використанням сучасних методів обробки металу та деревини. Так, при обробці срібла, була використана аргонна зварка, піскоструменеве приладдя та хімічне патенування. Для обробки дерева задіяли нетрадиційний фрезерувальний станок та розчини для зміцнення і тонування від провідних европейских фірм».

Скульптурну композицію, в якій увіковічено ідеалізований образ мандрівного козака Мамая, було відкрито 14 жовтня 2001 року поруч із будинком Консерваторії на Майдані Незалежності у Києві. Автори композиції – ще одна творча династія – скульптори Валентин Зноба (народився на Дніпропетровщині в селищі Софіївка, нині Криворізького району) та його син Микола Зноба. Козак Мамай зображений з бандурою в руках. Героя народних легенд прикрашає шабля, довгий чуб на поголеній голові і вуса, а позаду стоїть його вірний кінь.

Заслужений художник України Гарнік Хачатрян (м. Кам’янське) винайшов новий модерновий спосіб виготовлення скульптури – з чорного металу. Його груба фактура дає можливість виготовляти незвичайні ажурні речі. В майстерні скульптора немало таких приголомшливих фігур, серед них і «Козак Мамай». Гарнік Хачатрян є співавтором ще одного «мамая», створеного з краматорським художником і скульптором В’ячеславом Гутирею, – пам’ятника «Кам’янський Мамай». Його було встановлено у 2010 році біля Музею історії міста Кам’янське (тоді ще Дніпродзержинська) під час відкриття ІІІ історико-культурного фестивалю «Мамай-fest». Висота пам’ятника – 2 м 80 см.

Пам’ятники козакові Мамаю

У 2006 році відбувся перший скульптурний пленер до Дня міста Дніпра. Кожен з його учасників, а це більше 12 скульпторів з України та росії, виконав свою творчу роботу з білого кримського вапняку. Так з-поміж 20 скульптур з’явився й камінний хрест «Козацькому роду нема переводу» з козаком Мамаєм, який зараз розміщено на Січеславській набережній, 37 біля Дніпра. Серед учасників пленеру, які подарували місту свої монументально-скульптурні роботи на тему багатовікової історії і культури краю, Юрій Коровушкін, Петро Куценко, Олександр Невечеря, Юрій Павлов, Юрій Щедров,, Микола Штець, Олександр Шамарін (м. Дніпро), Гарнік Хачатрян (м. Кам’янське), Юлій і Лев Синькевичі (Київ) та інші скульптори.

Ще один пам’ятник легендарному козаку, який щомиті готовий і до бою, і до пісні, відкрито у Кривому Розі. Його встановлено на своєрідному кургані з гранітних брил із криворізьких кар’єрів у Парку Героїв. Автор композиції – місцевий живописець, графік і скульптор Володимир Токар. Пам’ятник відкрито 14 жовтня 2016 р.

Криворізький пам’ятник Козаку Мамаю кардинально відрізняється від своїх архітектурних побратимів. Молода дослідниця В. Шевченко звертає увагу на самобутність образу криворізького «Козака Мамая». Традиційно Мамай сидить у східній медитаційній позі, підібгавши під себе ноги. Криворізький образ козака є динамічним та «пам’ятником у русі» – ліва нога стоїть на камені, ніби він хоче встати. Частіше при зображенні козака Мамая шабля лежить біля нього і він тримає лише бандуру однією або двома руками. Криворізький Мамай тримає велику шаблю в лівій руці ніби напоготові. За словами автора пам’ятника, це пов’язано з подіями 2014–2016 рр. на сході України. В правій руці у козака кобза. В одному з інтерв’ю Володимир Токар розповів, що «кобза символізує слово та віру, а шабля в іншій руці козака потрібна для того, щоб цю віру захищати».

Криворізький Мамай користується шаленою популярністю серед дітей, молоді та дорослих. Характерна поза бронзового героя дозволяє навіть сісти йому на коліна. Мешканці міста кажуть, що існує прикмета: якщо доторкнутися до чуба козака Мамая та загадати бажання, воно обов’язково здійсниться.

Село Єлизаветівка Петриківської селищної громади Дніпровського району теж має свій пам’ятник знаменитому козаку. Це перший пам’ятник у селі, встановлений після розвалу СРСР. Він виготовлений в техніці холодної ковки.

Мамай-картяр

Історик, культуролог, педагог, дніпровський художник-графік Григорій Іващенко – один із дослідників феномену народної картини «Козак Мамай» і активний учасник Всеукраїнського фестивалю «Maмaй-fest». Він – автор серії художніх мініатюр із сучасним трактуванням козака Мамая та книги «Nехай козириться! Гральнi карти в іcторичному та культурному контекстах». Григорій Іващенко – автор і колекціонер гральних карт, розробив і видав дві колоди українських карт до гри «Писанка» і «Козацькі» (2004).

У колоді гральних карт «Козацькі» Григорія Іващенка джокер сидить у позі Мамая. Сам художник описує цього героя так: «Козацький жупан нагадує асиметрично забарвлений костюм королівського блазня. У правиці перед глядачем він тримає, мов люстерко, туза, з-під якого вислизнула шістка. Наш joker іронічно, як і його прототип – прапрапрадід Мамай-картяр мружить око: «Упізнали себе, вискочні, крутелики, олігархи, мажорики, нардепи і прочая? Схаменіться ж, бо лихо вам буде!».

Григорій Іващенко – оригінальний самобутній художник. Графічні сюжети його прості, лаконічні, але завжди з підтекстом, зроблені за принципом «принадності недовисловленого». У творчому доробку художника – книжкові обкладинки, афіші театру «Крик», графічні серії «Мамай не у полі не воїн» та інше.

З дроту, вовни і паперу

Образ Мамая вабить своєю химерністю, загадковістю, невловимістю, що дає простір для творчої уяви і розмаїття трактувань. Тому такою багатою є творча палітра способів інтерпретації картини «Козак Мамай» сучасними художниками. Кожним автором у різних техніках і стилях утілено його власне бачення кольорової гами, елементів сюжету, портретних рис народного героя, якого так любили й люблять у різних куточках України.

Ще один дніпровський митець – скульптор і графік Олег Бублик представляє нам своє бачення козака Мамая, художньо осмислює незламність народного героя. Його козак, як і на народних картинах, має пишний оселедець, сидить, підібгавши ноги. Тільки виготовлений він …з дроту. На більшості скульптурних композицій поряд з козаком з’являється його вірний супутник – кінь. Металевий дріт, з якого виконані мистецькі роботи, наче додає символізму образу, демонструючи міцність характеру українського воїна і одночасно плавність рухів, гнучкість темпераменту.

Валяння з вовни як вид рукоділля набуває сьогодні неабиякої популярності. Володіючи секретами цього хенд-мейд, можна створювати цілковито приголомшливі речі: картини, одяг, аксесуари, красиві вироби для оздоблення дому, іграшки. Техніки мокрого валяння та малювання на готовому валяному виробі опанувала майстриня з Кам’янського Надія Васильєва. Свого козака-бандуриста майстриня виготовила шляхом вбивання віхтиків вовни різних кольорів голкою або привалювання клаптиків шовку до поверхні виробу. Результат такої роботи просто приголомшливий і чимось нагадує акварельну картину.

Сюжети і героїв з української історії, немов живописні полотна, відтворюють витинанки з паперу художника-графіка, майстра витинання і писанкарства Андрія Томасовича Пушкарьова з Кривого Рогу. Образна орнаментально-символічна мова його витинанок багата етнічною символікою, сприяє поверненню етнопам’яті, відкриває світ пращурів, повертає до джерела національної духовності.

Головні теми, до яких звертається художник, – Трипілля, язичництво, козацтво та православ’я. Витинанки «Козак Мамай» Андрія Пушкарьова, як і інші роботи козацької тематики («Птахи несуть козацьку пісню», «Родина старого козака», «Лети, як птах, козацька шабля» тощо) естетизують борців за долю і волю України минулих століть. Пластичні декоративні витинанки художника сприяють асоціативному мисленню та вихованню художнього смаку глядачів.

Отже, в сучасному українському мистецтві образ козака Мамая залишається одним із найпопулярніших. Всі роботи митців Дніпропетровщини, які ми згадали у цій публікації, виготовлені в різних живописних і скульптурних техніках, але в кожній присутнє те, що сьогодні об’єднує найсильніше – це глибока українська ідея та любов до рідного краю і його історії.

Мамай продовжує надихати, відкривати нові грані таланту художників, скульпторів, майстрів декоративно-прикладного мистецтва – відомих заслужених і зовсім юних, які надали свої роботи для конкурсу дитячої творчості «Козак Мамай та його пісня». Використовуючи традиційні атрибути народної картини, художники вносять до своїх композицій нові елементи, зберігаючи і передаючи наступним поколінням своєрідний культурний код української нації.

 

Титульне фото «Козак Мамай» Бронза. 2005. Скульптор
Василь Бородай // https://art-sculptor.com/ua/works/kazak-mamaj-2005/