Козак Мамай з берегів Дніпра. Частина І

Уже понад 300 років не втрачає своєї популярності в мистецтві образ козака Мамая. Сьогодні ми можемо порівняти давні українські народні картини, які збереглися в музейних зібраннях або представлені в художніх альбомах, з творами сучасних митців. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях. Минають століття, а козак Мамай так само сидить по-східному, підібгавши ноги та тримаючи в руках старовинну бандуру. Цей етносимвол української культури (див.: https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica&lng=1&id=3&idg=288) у XVIII–XIX ст. був поширений на усіх землях сучасної України.

Зображення козака на народних картинах у час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського народу. Малювали «Козака Мамая» на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях.

Подібних «Мамаїв» можна було зустріти чи не в кожній оселі на Придніпров’ї. Знаковий образ козака на цій картині був уособленням життєздатності української нації, її духовним ідеалом, служив оберегом господи.

«Мамаями» картини називають переважно в усній традиції. Мистецтвознавець Платон Білецький дослідив, що козаки на картинах називаються різними іменами – Баняк, Палій, Хома, Чалий, а ім’я Мамай зустрічається дуже рідко, і робить висновок, що «мамай» – не ім’я певної особи, а назва козаків, яка перейшла й на їхніх спадкоємців – гайдамаків.

Повсюди, де б не опинялися нащадки вільних козаків-запорожців, улюбленою прикрасою їхніх хат були мальовані на полотні олійними фарбами картини, що звалися «козаки-мамаї». Можна їх було бачити по українських селах ще у 1930-х роках. «Козак Мамай», «козак-бандурист», «козак-запорожець» – усе це назви картин одного типу.

Історичні обставини зумовили те, що протягом XVІІІ–XX ст. саме з козацтвом українці пов’язували всі свої мрії та сподівання на краще життя і національне визволення. Відтак, «Козак Мамай» як шедевр українського художнього образотворення та заповітний оберіг у хаті, що передавався у спадщину від покоління до покоління, є уособленням народної сили духу, незламності в боротьбі з поневолювачами.

«Козак Мамай» як експонат музею

Цікаво, що Дніпропетровська область є другою за кількістю образів козака Мамая у музейних колекціях. У Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького зберігається 14 або, за іншими джерелами, 15 картин «Козак Мамай», які на початку ХХ ст. зібрав перший директор музею Д.І. Яворницький. Це одна з найбільших колекцій в Україні. На сьогодні відомо про існування лише 91-го зображення «Козака Мамая».

Першим збирачем народних картин зі зображенням козака Мамая називають історика, етнографа і директора Катеринославського обласного музею ім. О. Поля Дмитра Івановича Яворницького. Досліджуючи тему козацтва, він з особливим інтересом ставився до цієї народної картини.

В українському химерному романі з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» (1958) письменник Олександр Ільченко згадує Дмитра Яворницького як «невсипущого шукача запорозької старовини, … поетичного і хитруватого українця, котрий і сам скидався інколи на того ж таки Козака Мамая». Письменник згадував у романі, як ще молодим хлопцем їздив він у Катеринослав до Д.І. Яворницького, щоб дізнатися щось таке про Козака Мамая, що міг розповісти тільки він:

«Він тоді показував мені зібрані в катеринославському музеї кілька десятків дверей, які сам учений познімав по старих козацьких хатах Наддніпрянщини, дверей, що на них були нові й нові одміни образів Мамая, мальовані простонародними живописцями ХVI–ХIХ століть… Всі вони були різні. Але ж на всіх розмаїтих поличчях був один і той самий запорожець, Козак Мамай. Той самий український характер... Народні художники малювали Мамая не в січі з ворогом, не верхи на коні, а в спокійній споглядальній позі: тільки зброя лежить напохваті, тільки лиш кінь басує, а сам Козак, схрестивши ноги, спокійнісінько сидить під деревом, – бо ж він передусім був чоловік мирний, якщо, звісно, його не займали, якщо не зазіхав ніхто на волю й славу простих людей України, – а коли вже й зачіпав Козака хтось, то зразки народного малярства часом являли нам і лють його розплати з ворогами…».

На народних картинах «Козак Мамай» подекуди був і напис у прозі або віршований, наприклад:

Сидить козак, у кобзу грає,
Що замислить, то все має.

Бувало в тих написах і таке:

Козак – душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п’є, то воші б’є, а все не гуляє…
Хоч дивись, не дивись, та ба, не вгадаєш:
Відкіль я та як звати – нічичирк не взнаєш!
Кому ж траплялось хоч раз у степу бувати,
Той може і прізвище моє угадати.
А ти як хоч називай. На все позволяю,
Аби крамарем не знав, бо за те полаю.
А якого роду я, то всяк про те знає,
Хто по світу ходить-блукає та долі шукає.
Я, козак-запорожець, ні об чім не тужу,
Як є люлька та тютюнець, то мені й байдуже!..

Ще картина «Козак Мамай» унікальна тим, що на всіх її зображеннях ХVІІІ–ХІХ ст. присутні символи, в яких, на думку дослідників, зашифровані світоглядні засади українського народу: дуб – символ мудрості, непоборності і здоров`я, символ роду; кінь – символ лицарства, свободи і волі, а ще друг козака; кобза або бандура – символ української пісні, співучості душі; зброя – символ воїнства. На задньому плані картини подекуди зображено списа встромленого у землю, це символ загибелі козака.

Вказати, яка точно кількість картин «Козак Мамай» зберігалася в колекції музею за часів Д. Яворницького, складно. Але, на думку музейників, Дмитро Іванович зібрав найбільшу їх кількість на свій час. На жаль, у 1950–1960 рр. за наказом Міністерства культури УРСР картини «Козак-бандурист» зі зібрання Дніпропетровського історичного музею частково були передані до інших музеїв. Сьогодні їх можна бачити в музеях Львова, Харкова, Запоріжжя, Нікополя, Ужгорода, Херсона і деяких інших музеях України та Росії.

Мистецтвознавець і етнограф Данило Щербаківський на початку ХХ ст. простежив, як поволі розвивався сюжет народної картини «Козак Мамай, або «Козак-бандурист», її окремі частини й деталі. На його думку, проста картина з поодиноким козаком-бандуристом і є найстаріша, виникла перше усього, а всі картини «Мамая» зі складним змістом, з кількома козаками з’явились пізніше і є тільки подальшим розвитком цієї головної картини.

«Чим ближче до нашого часу, тим далі відходять пізніші копії від первісного оригіналу. Малярі псують його, забувають. Маляр уже не бачить перед собою чубатих козаків, не знає, як намалювати «оселедця», і малює його разом з волоссям; не знає, як малювати бандуру, і малює московську балалайку, ставить біля Мамая столик з пляшкою і чаркою і т.п.» (Д. Щербаківський)

Проте, відзначає Д. Щербаківський, треба сказати, що «народ і досі (1913 рік – Авт.) любить цю картинку, і кохається в ній, і малює її; є села…, де можна побачити десятки сучасних копій «Мамая», часом недотепних, але в більшості цікавих, які будять в думках пам’ять про колишнє «минуле».

Образ козака Мамая як своєрідна візитна картка українського давнього мистецтва, продовжує активно жити і сьогодні, вже в третьому тисячолітті, засвідчуючи культурну самобутність нашого народу.

Спробуємо простежити трансформацію персонажа та помітити незмінні риси узагальненого образу козака Мамая в роботах митців Січеславщини. Різноманіття способів виконання картини «Козак Мамай» сучасними художниками величезне: від станково-монументальних полотен до схематично-обрисових зображень. Скульптори, графіки, майстри декоративно-прикладного мистецтва теж надихаються цим образом. Кожен автор у різних техніках і стилях подає особисте бачення кольорової гами, портретного зображення народного героя, компонує елементи і учасників сюжету картини тощо. Разом із тим усі твори цієї тематики об’єднуються поетикою історії нашого козацького краю.

Традиційна композиція народної картини сьогодні виявляється не тільки в індивідуальній трансформації міфічного козака-бандуриста, а й у творенні власних сюжетів і образів.

Давній оберіг у петриківському розписі

Земля петриківська зростила не одне покоління майстрів народної творчості, яке зображувало козака Мамая аналогічно з народними картинами, поширеними в українській культурі XVIII – першій половині ХІХ століть. У ті часи образ Мамая прикрашав у хатах українців стіни, двері, віконниці, лутки, скрині, вулики, посуд, полотна тощо і виконувався за певним каноном, служив оберегом господи.

Різноманіття способів виконання картини «Козак Мамай» художниками петриківського розпису величезне. Кожен майстер або майстриня подає особисте бачення сюжету, кольорової гами, образу народного героя. Традиційна композиція народної картини переноситься в сучасні умови. Козак Мамай у петриківському розписі уособлює собою охоронця квітучої української землі, яку відтворює квітково-ягідний орнамент. Він воїн, кобзар, характерник, завжди з бандурою і загадковою усмішкою на вустах, у спокійній і величній позі, характерній для степовика. Поряд може не бути вірного коня, але зброя завжди на відстані простягнутої руки. Таким зображують козака Мамая народний художник України Андрій Пікуш, Галина Назаренко, Наталія Малярчук, Валентина Панко та інші. (див.: https://www.dnipro.libr.dp.ua/petrikivskiy_rozpis_maystri_kozactvo)

З прадавніх часів люди вірили, що прикрашена орнаментом річ слугує оберегом. Тому, коли в Україні відбувся Майдан, а потім розпочалася війна на сході України, майстриня Галина Назаренко намалювала козака Мамая у стилі петриківського розпису з конем і бандурою та й подарувала цей аркушик бійцям-добровольцям. Згодом майстриня дізналася, що мальовка з козаком ніби оберігала бліндаж на передовій: туди жодного разу не вручив ворожий снаряд.

Пізніше Галина Назаренко зробила інсталяцію «Козак Мамай – український Будда» (2016) із семи тисяч гільз. Важить металева картина понад сто двадцять кілограмів. Гільзи для її виготовлення збирали волонтери в зоні бойових дій. Картину було виставлено у Софії Київській. Уміють же здивувати найнеочікуванішими матеріалами і техніками петриківські майстрині!

Козак Мамай на полотні

Попри узагальнений характер образу козака Мамая, у ньому знайшли своє відображення й цілком конкретні події нашої історії, насамперед доби Козаччини та Гайдамаччини. В цьому образі відбулася своєрідна народна канонізація козацтва. За твердженням П. Білецького, саме в цих картинах «найглибше розкривається образ козака, втілюється ідеал волі та незалежності… Козакам-Мамаям не вклонялися і не молилися як іконам, але їх шанували як своєрідні пам’ятники героїчним часам козацтва».

Козака Мамая кожен сучасний митець бачить по-своєму. Його образ постійно присутній в культурному просторі Придніпров’я і продовжує зачаровувати своїм первісним народним магнетизмом. Серед художників, які так зобразили героя народних картин, можна назвати заслуженого художника України, відомого дніпровського живописця і педагога Григорія Чернету. У постаті козака, в усьому настрої картини є щось поважно-урочисте, спокійне, як у билині чи історичній думі. На полотні мистецьки закодована світлоносна енергія національного Духу. Доробок майстра складають живописні та графічні твори в різних жанрах: пейзаж, портрет, тематична картина, ню, декоративно-площинні композиції. Кожний жанр має своє різноманіття в технічно-зображальних засобах чи сюжетних, а також отримує певний вектор розвитку відповідно до історичного часу й особистих уподобань майстра.

У галузях станкового живопису, станкової та книжкової графіки, іконопису працює Феодосій Гуменюк. Його творча біографія теж пов’язана з містом на Дніпрі: протягом 1959–1965 років навчався у Дніпропетровському художньому училищі, у 1977–1983 роках жив і працював художником-виконувачем місцевого художньо-виробничого комбінату. За його ескізами на початку 1980-х років у готелях «Україна» та «Дніпропетровськ» виконано вітражі. В творчості Феодосія Гуменюка знайшли відображення величні події української історії, характер українського народу, його волелюбність, мужність, відданість рідній землі. Серед персонажів його картин – козак Голота, козак Мамай. За серію портретів історичних діячів Петра Сагайдачного, Павла Полуботка, Івана Мазепи, Марусі Чурай, Байди Вишневецького, Северина Наливайка, Івана Гонти, Максима Залізняка художник отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка (1993).

Творчість художника Олександра Чегорки (народився у м. Верхівцеве) вражає різноманітністю образотворчих уподобань, пластичних відтворень образу та рідкісним захопленням багатьма видами і жанрами улюбленого мистецтва. Як і для інших модерних українських художників, для О. Чегорки використання елементів народної творчості, фольклорної космології викликане намаганням переконливіше передати свої ідеї й почуття, писати «так, щоб на кінчику пензля тремтіла краплина душі». Сам художник моделлю творчості вважає квітку, на своєму полотні поряд з козаком зображає стародавні символи – птахів, дерево життя.

Працюючи головним художником театру ім. М. Горького (нині – Дніпровський академічний театр драми та комедії), Микола Анищенко продовжував писати картини та пейзажі. Його «Козак Мамай» (1980) і багато інших жанрових картин присвячені історичному минулому Української держави. Зображені художником герої викликають патріотичні почуття, гордість за свою Україну та її славних синів. Цікава варіація бачення козака Мамая, авторська імпровізація легендарного образу стоїчного характерника. У краєвидах авторства Анищенка – і захмарене небо, і розлогий степ, і могутній Дніпро, і кам’яна баба на пагорбі, усе це містить у собі оте вічне начало, те, що не минає, як і вічний Мамай…

Переосмислює традиційні образи українського фольклору, не підробляє свої твори під «старовину», а виробляє свою особисту мову, українську за духом і подобою, дніпровський художник-монументаліст Олександр Сопєлкін (1935–2022). Він густо заселяв своїми образами й сюжетами полотно, ретельно писав кожну деталь, надаючи при цьому зображенню певну орнаментальність, декоративність, уславлюючи та благословляючи усе, що живе і квітне в Україні. Його триптих «Мамай» (1997) набуває не лише нової форми, а й нового змісту.

Художник Сергій Чайка (з 1989 р. проживає у м. Дніпрі) визнаний одним з кращих художників-баталістів України. Більше тридцяти років тому живописець відкрив для себе напрямок, який захопив і повів за собою по життю: доленосні події Запорізької Січі XVII –XVIII сторіччя, одного з найяскравіших і складних періодів історії України. Художник воскресив образи героїчного минулого, оживив ті сторінки, які замовчувались, були маловідомими або взагалі свого часу були заборонені. Творчість художника є яскравим внеском у відродження історичної спадщини славетної доби українського козацтва. Його картини не тільки історично достовірні, а й точно передають дух того часу, дарують глядачам відчуття причетності до минулих подій. У творчому доробку автора понад 100 робіт, серед них більше 30 – багатофігурні батальні полотна розміром два на три метри і більше. У художньому альбомі «До нових берегів...», на обкладинці якого зображено козака-бандуриста, представлені картини Сергія Чайки – результат плідної праці за 30 років його творчості. На рахунку художника немало персональних виставок, участь в численних колективних вернісажах, роботи талановитого митця є окрасою приватних колекцій в Україні та за її межами.

Багато картин нікопольського художника Миколи Галичина виконані на основі місцевих пейзажів. Він є автором книги про історію Нікопольщини «Легенди великого Лугу». Ліричне начало у роботах художника, зокрема у картині «Козак Мамай», розкривається в особливій мальовничій налаштованості. Його колорит – не просто гармонія барв. Він змістовний, і несе в собі вираження авторських емоцій, багата палітра яких дозволяє відтворити найтонші відчуття в настроях природи від світлого суму і ніжної мрійливості до романтичної патетики і драматизму.

Інша масштабна постать українського мистецтва – Володимир Макаренко (нар. с. Новопушкарівка Криничанського району), автор картин на історичні та релігійні сюжети, за темами українських пісень і легенд у стилях українського модерну, символічного романтизму та нонконформізму. Його твори навіяно історичними чи легендарними сюжетами, іноді з елементами абстракціонізму та сюрреалізму. Емігрувавши до Парижа, став іноземним членом Національної академії мистецтв України, організовує виставки у багатьох країнах світу. Твори Володимира Макаренка виділяються своїм особистим характером і змістом, вони показують його глибокі пізнання в українській іконографії, фольклорі, міфології й образах з його української спадщини. Такий і його «Козак Мамай» (2010), який демонструє ідейну та духовну спрямованість, укоріненість в українську культуру.

Згуртовані на козацьких землях

У 2008 р. у м. Дніпродзержинськ (нині Кам’янське) за ініціативи кандидата історичних наук, директорки Музею історії міста Наталії Буланової з метою відродження історичної пам’яті, формування національної ідентичності та духовного єднання України засновано Всеукраїнський історико-культурологічний фестиваль «Мамай-fest». Фестиваль планувалося проводити щорічно на базі Музею історії міста за сприяння Кам’янської міськради та під егідою Національної спілки художників України. Фахівці музею вважають, що «домінуючим міфом історичної пам’яті впродовж століть є козацький типаж, який грав і продовжує грати дуже важливу роль у консолідації сучасної української нації. Саме цей міф залишається найбільш прийнятим для українства по обидва береги Дніпра: у масовій свідомості образ козака зливається з образом України».

Українські художники взяли на себе функції меценатів, щоб започаткувати музей «Козак Мамай» на колишніх землях Вольностей Запорозьких. Сформував колекцію живописних, графічних і скульптурних робіт, об’єднаних мамаєвою тематикою, заслужений діяч мистецтв України, президент «Клубу українських художників», невтомний популяризатор образу козака Мамая і автор понад 300 картин із Мамаєм львівський художник Орест Скоп. Темою козацтва захопилися і надали свої роботи десятки видатних художників України.

Музей історії Кам’янського підготував художній альбом «Козак Мамай. Колекція образотворчого мистецтва майбутнього музею Мамаїв». Це видання підготовлено до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка і являє колекцію живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва з фондів музею, зібрану завдяки історико-культурологічним фестивалям «Мамай-fest». У музеї створена також мапа України «Мамай єднає Україну», складена з окремих картин, виконаних у різних жанрах і техніці та об’єднаних зображенням козака Мамая відповідно до кожної області України. У цих роботах – наше спільне минуле та бачення майбутнього України. Образ своєю химерністю, загадковістю, незламністю дає великі можливості для творчої уяви та багатства трактувань, втілених у конкретних творах українських митців, яких хвилює доля України.

Історія «Мамай-фесту», його розвиток і представлені роботи заслуговують окремого дослідження. Ми ж спробуємо акцентувати увагу на творчості окремих митців Дніпропетровщини. Власне бачення образу Мамая запропонували сучасні художники Леонід Давиденко (Кривий Ріг), Сергій Лаушкін (нар. у м. Кам’янському), Алла Михальчук.

Сергій Лаушкін відомий циклом робіт «Козак Мамай», який народився разом із фестивалем «Мамай-fest». Запалений ідеєю відкриття музею козака Мамая, митець досліджував міфологізовану постать народного героя, воїна-охоронця України. «Це один із психотипів, який виявляє себе у найскладніші для нації часи. І поки він не розмитий часом, обставинами, спокусами, є сенс говорити про українське відродження», – вважає художник. Мамай для художника – ціла містерія, феномен, де земне тісно переплітається з космічним, набуваючи вселенської вагомості. Мамай, як і Всесвіт, – самодостатній: у ньому втілено два світових начала (чоловіче – святий-батько, козак-лицар та жіноче – земля-мати, душа-пісня). Він слугує живим камертоном, який налаштовує на гармонійний лад, виступає кодом етнічного ідеалу. На картинах майстра козак показаний як народний герой, символ невмирущості, нескореності та військової доблесті.

У 2017 році вийшов друком каталог виставки «Український тиждень мистецтв», яка відбулася в Києві 2016 року. У ньому можна побачити й роботи художниці з Кам’янського Алли Михальчук «Коло життя» та «Козак Мамай у просторі й часі». Обидві вони виконані олією на полотні. Виставка одночасно є конкурсом. Картина Алли Михальчук «Козак Мамай…» здобула перше місце в номінації «Експериментальний живопис».

Картини Алли Михальчук «Мамай: Дух Степу та Волі» та «На зустріч...» безпосередньо стосуються подій, які відбуваються у нашій країні та хвилюють кожного українця. Традиційний образ українського воїна постає у сучасному виконанні.

Козак Мамай у дитячій творчості

З 2008 року щорічно у Музеї історії міста Кам’янське проводиться виставка-конкурс дитячої творчості «Козак Мамай та його пісня». У 2024 році в конкурсі взяли участь учні закладів загальної середньої та мистецької освіти, вихованці закладів позашкільної освіти Кам’янського, Кривого Рогу та Петриківки. На виставці, за словами директорки музею історії м. Кам’янського Н. Буланової, були представлені близько 280 робот у різних техніках: живопис, графіка, вітраж, аплікація, панно, вишивка, скульптура, композиція від 249 учасників конкурсу. Юні митці представили потужний образ Козака Мамая – захисника України, носія національного коду в різних мистецьких техніках і стилях, дивлячись на них, неодмінно проводиш паралелі з сучасними героями.

(Далі буде)