Легендарна квітка ірис на Дніпропетровщині

Все більше весна огортає,
Легкою ходою я йду!
На ірисах ніжно заграє,
Роса на світанку в саду!

Світлана Гамзіна

Безроздільно панує спільна думка: найкраще вбрання української природи – це різнобарвні квіти, які на зеленому тлі, розсипавшись, мов зіроньки на небі, або різнокольоровими килимами, прикрашають степи, галявини, озера, річки Дніпропетровської області. Серед таких квітів вирізняються півники, або іриси.

Іриси – одні з найміфологізованіших квітів у людській культурі. Про них  раніше говорили, що вони є «осередком чорної магії». Справді, є урочисті оксамитові, таємничі чорні іриси, але не менш загадковий блиск білих і світло-блакитних квіток, що нагадує прозорий блиск льоду або кришталю. Між білим і чорним – ціла гама синіх, фіолетових, рожевих, жовтих, червоних і навіть коричневих відтінків. Ні фотографії, ні малюнки не передають повною мірою гри кольору, фактури, витончених ліній цих вишуканих квітів. Майже обумовлена на дотик бархатистість пелюсток пояснюється просто: вони вкриті найтоншими густими ворсинками, помітними лише під мікроскопом. А ось відзначена багатьма авторами книг про іриси мерехтлива, іскриста гра світла пояснюється особливою будовою клітин, що створює своєрідний оптичний ефект.

На Дніпропетровщині ці квіти й до сьогодні називають «півники» за очевидну схожість великих, вигнутих, яскраво забарвлених пелюсток з півнячим хвостом. Але також можна чути назву «коситень», «косатик», дану за форму довгого, загостреного на кінці листя, що нагадує лезо коси.

Квітка ірису як жива скульптура, всі частини якої з'єднані пластично та закономірно. Вражає і колірне розмаїття цього дива природи, нескінченні варіації відтінків та його комбінацій. Всі іриси мають однакову будову квітки – це 6 пелюсток, з яких 3 внутрішніх підняті вгору ніби купол, а 3 зовнішніх – красиво відгинаються назовні. Листя у всіх ірисів – мечовидні або довгі ланцетоподібні, покриті восковим нальотом, сріблясті на вигляд.

Відомий флорист, енергійний дослідник Катеринославської флори, Іван Якович Акінфієв, протягом декількох десятиліть здійснював велику кількість подорожей та експедицій по нашому краю. Він збагатив цінними даними біокліматологію, зробив систематичне і планомірне дослідження деревної та трав’янистої флори. Його ботанічні збори відзначались найвищими нагородами на всесвітніх виставках. Описав Іван Якович і ареал поширення та місце зростання ірисів на території Катеринославської губернії ще наприкінці XVIII століття.

Рідкісні червонокнижні види ірисів. Ці витривалі рослини воліють селитися там, де зазвичай інші квіти не виживають: на пустельних і кам'янистих ґрунтах, на суглинку, деякі види – у болотистій місцевості. Люблять рости і по берегах Дніпра та його приток. Дикі іриси стійкі до хвороб, їм не страшні легкі морози, посухи, засолення ґрунту. Єдину небезпеку для них становить людина, яка відбирає місце існування, тому в Україні іриси занесені до Червоної Книги.

У «Червону книгу Дніпропетровської області (рослинний світ)» занесені чотири види цих квітів: півники борові, півники понтичні, півники карликові, півники сибірські. На сторінках видання наводиться наукова характеристика  цих квітів, які потребують захисту, бо є реальна загроза їхнього зникнення.

Півники борові. Родина: Iridaceae – Півникові. Природоохоронний статус: 2 (вразливий). Червона книга України (вразливий). Наукове та практичне значення: ендемічний вид. Декоративний.

Біоекологічна характеристика: багаторічник, довгокореневищний, вегетативнорухливий, 7– 20 см заввишки. Стебла плідні та неплідні гони з пучками листів, з 1–2 листками, або безлисті. Листки лінійні 5–32 см завдовжки, 1,5–10 мм завширшки. Листочки обгортки 2–3. Квітки на стеблині 1–3, на квітконіжках 5–20 мм завдовжки, ясно-жовті. Оцвітина 35–55 мм завдовжки. Коробочка тригранна. Цвітіння IV–V. Ареал виду, поширення по Україні: лісостеп та північна частина Степу. В Дніпропетровській області: північно-понтичний ендем, Новомосковський р-н (пр. с. Андрівка, на боровій терасі Альбицька, Євдущенко, Тарасов, Барановський), Павлоградський р-н (борова тераса Самари, Олексіїв та ін.). Знахідки: м. Дніпро (лівий берег Дніпра), Верхньодніпровський р-н (на скелях Дніпра, м. Верхньодніпровськ) вважається втраченим за рахунок гідробудівництва. Популяції нечисленні, потребують особливої охорони та розмноження в культурі.

Півники понтичні. Родина: Iridaceae – Півникові. Природоохоронний статус: 1 (зникаючий). Червона книга України (вразливий). Наукове та практичне значення: важливий елемент степових біогеоценозів. Декоративний.

Біоекологічна характеристика: багаторічник, довгокореневищний, вегетативнорухливий, 15–35 см заввишки. Стебло дуже коротке, 2–3 см заввишки, безлисте. Листки вузьколінійні, прямостоячі, 10–25 (35) см завдовжки. Квітка одна, або дві. Оцвітина голубувато-лілова. Коробочка яйцевидно-куляста, тригранна. Ареал виду, поширення по Україні: південно-західна частина території, південно-західне Причорноморʼя, Східне Середземномор'я. В Дніпропетровській області: П'ятихатський р-н (біля. с. Волочаївка,) Верхньодніпровський (ст. Гранове, б. Калинівська). Популяції нечисленні, вид охороняється у Ботанічному саду ДНУ, у Криворізькому ботанічному саду.

Півники карликові. Родина: Iridaceae – Півникові. Природоохоронний статус: 3 (рідкісний). Наукове та практичне значення: важливий елемент степових фітоценозів. Декоративний.

Біоекологічна характеристика: багаторічник, ефемероїд, довгокореневищний, пучкореневий, вегетативнорухливий, 10–30 см заввишки. Стебло до 3 см заввишки, звичайно з однією квіткою. Листки прикореневі, мечовидні, сизувато-зелені, довші від стебла, до 8–10 см завдовжки, 4–12 мм завширшки. Покривало дволисте. Квітки фіолетові, жовті, майже білі. Коробочка довгаста, невиразно-тригранна, загострена, 4–6 см завдовжки. Ареал виду, поширення по Україні: південь Лісостепу, зрідка, Степ, Крим, Панонсько-Середземноморський. По всій  Дніпропетровській області, по степах, дифузно. Численні, охороняються у Ботанічному саду ДНУ та у Криворізькому ботанічному саду.

Півники сибірські. Родина: Iridaceae – Півникові. Природоохоронний статус: 1 (зникаючий). Червона книга України (вразливий). Наукове та практичне значення: важливий елемент фіторізноманіття. Декоративний, красильний. Біоекологічна характеристика: багаторічник, довгокореневищний вегетативно рухливий, до 1 м заввишки. Стебло кругле, порожнисте, 1–3 квітками, вгорі розгалужене. Листки вузьколінійні, загострені, прикореневі листки коротші від стебла. Квітки сині. Коробочка довгасто-овальна, тригранна, тупа. Ареал виду, поширення по Україні: Карпати, Полісся, Лісостеп, північний Степ. В Дніпропетровській області: Петриківський р-н (біля с. Курилівка, ПЗ Дніпровсько-Орільський, біля озера Сокілки). Місцезнаходження: м. Новомосковськ, Дніпропетровський р-н (ж/м. Ігрень, – гирло р. Самара, с. Йосипівка, по р. Самарі), Верхньодніпровськ (біля причалу) вважається втраченим за рахунок створення Запорізького та Кам'янського водосховищ. Нечисленні, локальні, охороняються у ПЗ Дніпровсько-Орільський, у Ботанічному саду ДНУ.

Ірис як лікарська рослина. Спочатку людина зацікавилася ірисом як лікарською рослиною. Фітотерапевти Дніпропетровщини, приготованими з кореневищ ліками, лікують людей. Застосовують їх від укусу змій, при шлункових захворюваннях, від кашлю, інфекцій ротової порожнини, ясен, горла тощо. У кореневищах виявлено: крохмаль (до 50%), цукри, слиз, дубильні речовини, органічні кислоти – аскорбінова, яблучна, лимонна, молочна, шикімова, хінна, фумарова; жирна олія, ефірна олія, глікозид ірідин.

Висушені кореневища мають приємний запах. До складу ефірної олії входить кетон ірон із запахом фіалки. Тому ірисовий корінь називають ще фіалковим коренем.

Народні цілителі вживають кореневище півників як відхаркувальний, сечогінний, знезаражуючий та заспокійливий засіб. Відвар готують на повільному вогні в емальованому посуд, протягом 5–6 хвилин, під накриттям, з 1 столової ложки (без великого верху) на півтори склянки води. Дають пити теплим, ковтками, по 1/3–1/2 склянки 2–3 рази за день: при хрипоті, сухому кашлі з поганим відкашлюванням, при ангіні; як обволікаючий і дещо антисептичний засіб. Вживають при болях у шлунку, кишківнику. Травники радять включати його при потребі у суміші з іншими рослинами – в залежності від лікувального напрямку.

Кореневища півників вживають у народі і зовнішньо вигляді настою (дехто – відвару) для примочок, полоскань, обтирань при тих же дерматитах, гемороїдальних шишках, для полоскання горла. Беруть близько 1 чайної ложки добре подрібненого кореня на 1 склянку теплої води. Настоюють протягом ночі. Рідше використовують порошок з кореневищ, яким обсипають і легко втирають у сверблячі з висипкою місця на шкірі. Колись очищене кореневище давали дітям для «чесання» ясен при болючому прорізуванні зубків. Тепер цього не роблять, бо може призвести до забруднення ротової порожнини. Крім того, крохмаль, що є в кореневищах, не завжди корисний.

В офіційній медицині кореневища півника входять до складу збору Здренка для лікування папіломатоза сечового міхура, також від катарів шлунку.

Півники мають своє використання у парфумерії. З них виготовляють запашні олії, пахощі, бальзами. Разом із корінням лопуха, кропиви, шишками хмелю та іншими рослинами, кореневища ірису додають у суміші, котрі використовують у відварах для миття голови, для кращого росту волосся.

Квіткове аранжування. Іриси квіткарі люблять і вирощують тисячі років. Після закінчення цвітіння ранніх первоцвітів і тюльпанів з нарцисами – головну партію у квітковій симфонії саду починають грати іриси. Різноманітність видів і сортів дозволяє не тільки створювати міксбордери і садові композиції з іншими багатолітниками, а й унікальні та довго квітнучі клумби-ірідарії. Іридарій – це вид клумби, яка складена тільки з ірисів.

На Дніпропетровщині найчастіше вирощують численні сорти бородатих гібридних ірисів в аматорських садах, на присадибних ділянках і в громадських садах. За містом Дніпро, у селі Братському, є садово-парковий центр «Сакура», який ще 14 років тому був великим пустирем, куди звозили будівельні відходи, плавили бітум і робили асфальт. Це було звалище, без дерев і води, не пристосоване для життя. Початкова ідея була розчистити невелику частину території та висадити рослини. Поступово рослини розпушили шлак. Вони вижили і змінили мікроклімат. Земля з пустелі стала оазою! За 14 років там повністю озеленили пустир площею 4,5 гектари. А які чудові, різнокольорові і різноманітні сорти ірисів там вирощують, навіть не перерахувати їхньої кількості. Центр має не один іридарій.

Також є в нашій області прекрасний рекреаційний простір із мальовничими краєвидами – сад Світлани Кульбашної в історичному селі Військове за 50 км від міста Дніпро. Світлана Кульбашна – ландшафтний дизайнер, закінчила Придніпровську державну академію будівництва та архітектури. Якщо приїхати до її саду під час цвітіння ірисів, то голова запаморочиться від ніжних ароматів цих квітів. Прогулянка чудовим садом дасть можливість дізнатися про різноманіття видів ірисів та інших квітів, пройтися туристичним маршрутом, зупиняючись біля довго квітучих клумб-іридаріїв.

Іриси у символіці та мистецтві. Високо цінуючи лікарські та косметичні властивості ірисів, ще в давнину люди відзначили і декоративність цієї рослини. У всі часи вони надихали і надихають не тільки садівників, а й поетів, і художників. З XV століття, коли митці стали зображати натюрморти з букетами, у них неодмінно були присутні іриси. Пишні букети півників любили зображати й імпресіоністи, серед яких відомий художник Клод Моне з картиною «Сад (Іриси)». Іриси художника наділені особливим випромінюванням, отриманої певним способом нанесення фарби на полотно дрібними уривчастими рухами. Вони якраз складаються в загальну картину на певній відстані за принципом спектрального суміщення.

Але багата і Дніпропетровщина своїми художниками, які в витворах мистецтва зображують  квітки ірису. Серед них українська художниця Ольга Дарчук родом із Кривого Рогу. Ольга не одну свою картину присвятила таким мальовничим квітам як іриси. Зараз  вона бере участь у виставках, аукціонах. Роботи художниці зберігаються у приватних колекціях України, Європи, Америки.

Квітка ірису була улюбленим мотивом в орнаментиці стилю модерн так само, як і лілово-бузково-пурпурні тони. Ця колористична гама взагалі притаманна стилю модерн. І зараз можна бачити як часто художники звертаються до ірису в прикладному мистецтві (порцеляна, гобелен тощо) і в живописі. В цьому стилі написана картина «Іриси» художника Дніпропетровщини Євгенія Луньова. Його мальовничі твори знаходяться у приватних колекціях – Німеччини, Франції, Італії, Голландії, Іспанії.

Петриківський розпис – це своєрідний декоративно-художній літопис флори та фауни Придніпров’я. Основним елементом петриківських орнаментів є квітка – символ пишної природи. Найчастіше шедеври народного мистецтва прикрашають мальви, півонії, айстри, різноманітні польові квіти, а ще ті, які вигадують самі майстри. В своїх витворах мистецтва, багато відомих майстринь, зображують і квіти ірису. Так їх можна побачити на стінах, полотнах та посуді. Розмаїття квітів і листочків, петриківського розпису захоплює, спонукає роздивлятися шедеври народного малярства годинами.

Титульне фото авторки