Верхньодніпровська земська лікарня: з людьми і для людей

На території лікарні у місті Верхньодніпровську серед збудованих у часи радянської влади корпусів розкидані декілька будівель, які дуже відрізняються за стилем від сучасного і належать до початку минулого століття. Це – корпуси Верхньодніпровської земської лікарні, яка почала діяти у 1911 році. Вони певний час використовувалися й у радянські часи і навіть ще в часи незалежності, але їхній «зірковий час» припав на зовсім інший період. Наразі ці корпуси перебувають у певному занепаді, хоч і віднесені до переліку пам’яток історії та архітектури обласного значення та мають охоронятися. Цим матеріалом хочу привернути увагу до проблеми збереження історичної пам’яті, а саме через розповідь про історію ідеї, будівництва, відкриття та функціонування Верхньодніпровської земської лікарні, яка напряму пов’язана з історією земської медицини повіту.

Земська медицина: перші кроки

Появі системи земської медицини сприяла реформа земського самоврядування, яка була започаткована у 1864 році та ставила за мету організацію земських установ, передачу їм функцій управління, фінансування і забезпечення ключових галузей життєдіяльності, таких як освіта, медицина, суди, тюремні установи, військовий призов та інше.

Стосовно медицини, то до реформи місцевого самоврядування у місті Верхньодніпровську вже була одна лікарня, що належала «Приказу громадського піклування», організації губернського підпорядкування, яка виконувала функції утримання притулків, медичних закладів для бідних верств населення. Але по факту у цій лікарні здебільшого отримували допомогу військові чини та ветерани частин Російської імператорської армії, розквартировані у повіті. Населення всіх верств отримувало медичну допомогу кожен, як міг. Більш забезпечені стани користувалися послугами виїзного земського лікаря, тоді, як бідні верстви населення, особливо на селі та у віддалених куточках повіту, дочекатися на приїзд лікаря часто не могли. Процвітала так звана «народна медицина», послуги баб-знахарок, лікування травами та замовляннями. Внаслідок чого велика смертність і тяжкі випадки протікання хвороб стали супровідними факторами життя пересічного обивателя великого повіту Катеринославської губернії, яка на той час входила до складу Російської імперії.

Тож у 1866 році Верхньодніпровська земська управа отримала у спадок від губернського управління лікарню на 25 ліжок. Розташовувалася ця лікарня на ділянці від сучасної стіни Міського парку до вулиці Дніпровської. Про це нам розповідає карта міста Верхньодніпровська 1849 року. На цей період населення міста та ближніх сіл обслуговували одна міська  і дві фельдшерські ділянки, перша – на відстані 1 версти та друга – 20 верст від міста. Інші, більш віддалені села повіту, отримували медичну допомогу на сформованій у тому ж 1866 році Саксаганській дільниці. У 1876 році було організовано Софіївську та Попельнастівську дільниці. Згодом на кожній з дільниць було відкрито стаціонарні лікарні, по 25 ліжок у кожній.

До 1866 року персонал земської лікарні у місті складався здебільшого з військових лікарів. Ними були: наглядач лікарні – губернський секретар Стефан Григорович Овчаренко, земський лікар – титулярний радник Олексій Васильович Савицький, який за сумісництвом виконував обв’язки й міського лікаря.

Лікарня, яка дісталася Земству для утримання, була дуже мала і занедбана, тому згодом, не маючи коштів у бюджеті на нове будівництво, було прийнято рішення перевести лікарню до більш просторого приміщення, орендованого у місцевого купця Соколовського. Але це теж не розв'язало проблеми медичної допомоги населенню. Ще певний час жителі повіту вимушено продовжували перебувати під владою невігластва, темноти та недовіри до наукової медицини.

У 1873 році обов’язки головного земського лікаря виконує Ольгерд Феліксович Пржибора. Через п’ять місяців після вступу на посаду він виходить на засідання повітового земського зібрання зі своєю доповіддю про першочергові кроки розвитку земської медицини, про те, що треба вирвати здоров’я населення з рук невігластва і віддати під опіку науки. У своїй доповіді від 7 вересня 1873 року він наводить безліч доводів стосовно згубного впливу так званої допомоги баб-знахарок у містах і селах повіту, особливо наголошує на введенні посади земських акушерок і наводить приклади того, як часто через несвоєчасну допомогу втрачають життя новонароджені та породіллі. Особливо наголошує на розширенні та переобладнанні лікарень у повіті та на встановленні найважливішого – довіри населення до медичної науки та її фахівців.

«Становище наших лікарень найгірше. Це богадільні, користуються ними тільки ветерани, які зазнали роками мистецтва бабок, знахарів і самостійних фельдшерів і втратили очевидне здоров'я, але – ще й терпіння», – говорить у своїй доповіді лікар.

Лікар Пржибора пропонує ввести до штату при кожному земському лікареві по 2 фельдшери та одній акушерці. В обов’язки фельдшерів мають входити об’їзд територій закріплених населених пунктів, надання першої допомоги та збір даних про стан здоров’я населення. Крім того, фельдшерам вводиться в обов’язок займатися щепленнями від віспи. Окремим пунктом доповіді земського лікаря була вимога побудови самостійного стаціонарного приміщення нової земської лікарні у повітовому центрі. Тож одним із рішень вищезгаданого засідання були розробка та затвердження  кошторису нової земської лікарні. Земські гласні затвердили бюджет будівництва у розмірі 6 720 рублів. Це стало першим вагомим кроком земства в частині розвитку медицини повіту. На чолі земської управи в той час перебував поручник Гельмерсен Венедикт Антонович, людина відповідальна та рішуча. Вже у 1875 році місто і повіт отримали окрему стаціонарну лікарню.

Тож наразі ми говоримо про другу земську лікарню. Деякий час краєзнавці дискутували з приводу місця її розташування. Відповідь знаходимо зіставленням фактів з таких джерел. За даними Звіту повітової земської управи повітовому земському зібранню за 1910 рік отримуємо орієнтир, який вказує, що друга земська лікарня 1875 року побудови, розміщувалася на розі Бульварної вулиці та Лікарняного провулку. Також у фондах Верхньодніпровського історико-краєзнавчого музею збережене фото, на якому зображена лікарня з підписом періоду «1906–1910 рр.». Це фото є зображенням сучасного бюро технічної інвентаризації. Тож робимо припущення, що це приміщення  на розі сучасного Проспекту Т.Г. Шевченка та вулиці Театральної і є в далекому минулому одним із корпусів Верхньодніпровської земської лікарні періоду 1875–1911 рр. 

Таким чином, на 1875 рік маємо у місті окрему земську лікарню на 25 ліжок, яка являла комплекс будівель і складалася з лікарняного корпусу, амбулаторії, літнього барака, моргу, сараю з льодником і погребом. У штаті лікарні працювали лікар, два фельдшери, економ, який за сумісництвом виконував обов’язки фельдшера, одна штатна одиниця для щеплення від віспи на 9 волостей і 6 вільнопрактикуючих на 6 волостей, а також одна окрема акушерка на 15 волостей.

Станом на 1889 рік посаду головного земського лікаря обіймає колезький асесор Йосип Антонович Мрозовський. Справжнім корифеєм і прикладом відданості справі медицини став цей лікар, який почав медичну практику ще у 1859 році. Можна направду сказати, що він стояв біля самих джерел земської медицини у місті. До останнього практикував, приймаючи пацієнтів у лікарні та відвідуючи їх удома. Внаслідок величезної професійної напруги втратив здоров’я, в тому числі й розумове. Помирав тяжко у власному будинку в центрі міста. Але вдячні пацієнти та містяни ще довго згадували його щире і відкрите серце, серце людини, яка несла хрест своєї професії до кінця. Помер Йосип Антонович у 1904 році у віці 77 років. У газеті «Верхнеднепровский земский листок» за 1904 рік був опублікований некролог на смерть великого лікаря, в якому його називають найвідданішим і найбезкорисливішим діячем земської медицини, якій він вірою і правдою прослужив 25 років, не змінюючи місця, статусу, не наживши певних великих статків. При похованні на домовину покійного було покладено вінок з надписом «Верхньодніпровське земство другу стражденних» і за традицією виставлено портрет лікаря у приміщенні земської лікарні. На жаль, до цього часу портрет не зберігся.

Окрім земського лікаря, у лікарні була запроваджена посада міського лікаря. Як правило, останній обслуговував виключно містян і, окрім того, виконував обов’язки лікаря навчальних закладів, які функціонували в місті. У 1889 році обов’язки міського лікаря виконував Павло Фадійович Моргунов. Він почав свою практику у 1884 році міським лікарем і приблизно до 1903 року разом із цією функцією виконував обов’язки лікаря Верхньодніпровської жіночої прогімназії та міського чоловічого училища. Після 1905 року отримав призначення до Катеринославської губернської лікарні, у якій заступив на службу на посаді ординатора. Пізніше викладав у Катеринославській фельдшерській школі. Але більш як 10 років життя та медичної практики лікар Моргунов присвятив нашій земській медицині.

 

Завдяки відкриттю додаткових дільниць, почали функціонувати нові лікарні. Окрім лікарні у м. Верхньодніпровську, відкрилися лікарні у селах Саксагані, Софіївці та Попельнастому. Відповідним чином і повіт був розділений на 4 медичні ділянки. Внаслідок цього розширено штат земських лікарів. У цей період в нашій земській медицині розпочинають свою кар’єру молоді лікарі, а в майбутньому знаменитості катеринославської губернської медицини, Карл Казимирович Сонгайло, Петро Михайлович Сочинський, Іван Григорович Гегелло. Верхньодніпровщина для цих лікарів стала знаковим стартом і відліком у їхньому подальшому професійному зростанні.

А ми повернемося до міста і продовжимо розповідь про земську лікарню Верхньодніпровської дільниці та її персонал. Тож життя прогресує і в повіті настає новий етап розвитку медичної справи. На 1893 рік повіт поділений на 4 медичні дільниці, а саме: Верхньодніпровська, Саксаганська, Софіївська і Попельнастівська. Верхньодніпровська – з лікарнею на 25 ліжок і 2 фельдшерськими пунктами, на відстані 1 і 20 верств від повітового центру. Обслуговує 5 910 міських жителів і 34 331 особу у 62 ближніх селищах. Штат: лікар, фельдшерка-акушерка, 5 фельдшерів.

Відкриття нової земської лікарні

Початок XX століття у розвитку земської медицини нашого повіту відзначився тим, що на зміну «старій гвардії» приходять молоді лікарі. Це нове покоління, яке вже має за плечима вищу професійну медичну освіту, що активно набрала оберти наприкінці XIX століття. Одним із таких лікарів, який став справжнім фундатором нової земської медицини Верхньодніпровщини, є Володимир Семенович Татаринов. Він був переведений з Саксаганської лікарні до Верхньодніпровської та узявся до своїх обов’язків з 1 квітня 1903 року. Про це свідчить газета «Верхнеднепровский земский листок сельскохозяйственных объявлений» за 1903 рік.

  

Починаючи з 1904 року, земство під час своїх засідань активізує обговорення побудови нової земської лікарні за усіма вимогами того часу на новому просторому місці. Значну роль у запуску цього процесу відігравав земський лікар В.С. Татаринов, який неодноразово вказував на неприпустимість лікування жителів повіту у старій лікарні. Саме за його каденції на посаді головного земського лікаря питання побудови та відкриття нової лікарні на відведеній ділянці на околиці міста почало активно лобіюватися перед губернським керівництвом.

5 жовтня 1905 року при земській управі була організована лікарняно-санітарна рада. На її засіданні при Верхньодніпровському земстві у 1907 році лікар Татаринов представив свою доповідь, в якій детально обґрунтував вибір місця для лікарні, систему подачі води та її очищення, кількість та технічні характеристики будівель. Доповідь вразила комісію, бо була складена професійно не тільки з погляду медицини, а й з неабияким талантом інженера, проєктувальника і навіть будівельника. 

Питання початку побудови нової лікарні неодноразово подавалося на розгляд Верхньодніпровською земською управою до Верхньодніпровського повітового земського зібрання. На прискоренні початку робіт наполягала і губернська земська управа, яка декілька разів вказувала на неприпустимість утримання хворих у старій лікарні. Деякий час доопрацьовували проєкт, багато в чому дослухаючись до потреб і бачення лікаря Татаринова, який у багатьох речах мав свою окрему думку. Над проєктом працювали повітовий інженер Кастальський і губернський інженер Краузе. За увесь період розгляду цього питання кошторисна вартість будівництва змінювалася від 60 до 83 тисяч рублів. Відповідно до Постанови Верхньодніпровського чергового повітового земського зібрання від 16 лютого 1909 року нарешті прийнято рішення будівництво почати й затвердити виділення першого траншу кошторису у розмірі 77 тисячі рублів. Роботи були здані підрядникам Гінзбургу, Вольфовичу і Сандомирському. Облаштування водяного опалення взяла на себе фірма «Саністас».

Будівництво тривало з 1909 по 1911 роки. 22 березня 1911 року було призначено урочисте відкриття новоствореної лікарні. Хочеться трішки зануритися у той день, таким урочистим він виявився. Про подію писала газета «Верхнеднепровский земский листок» у №13 від 31 березня 1911 року.

 

Зранку на лікарняному подвір’ї зібралися почесні гості: губернські начальники та службовці, голови і члени земської та міської управ, священнослужителі, земські лікарі, фельдшери, лікарняний персонал повіту. Серед почесних гостей хлібом-сіллю вітали барона М.О. Гревеніца, раніше одного з керівників Катеринославської губернії, а на час відкриття лікарні вже очільника Херсонської губернії. Саме за період його каденції в чині віцегубернатора Катеринославщини він лобіював питання побудови лікарні у Верхньодніпровську, і, треба сказати, що без підтримки губернського керівництва, в тому числі й фінансової, Верхньодніпровському земству упоратися було б важко. 

Після урочистої зустрічі гостей і молитви присутні перемістилися в приміщення у правій частині лікарняного двору, де всі були запрошені у головний корпус на урочистий обід. Далі підіймали келихи, звучало багато промов, які переривалися гучними «ура».

Першим узяв слово голова повітової земської управи Олексій Гаврилович Харченко, на долю якого випало безпосереднє завершення будівництва і відкриття нової лікарні. Він сказав таке: «Сьогоднішній день 22 березня 1911 року, день освячення та відкриття нової Верхньодніпровської земської лікарні, закінчує собою багаторічне наболіле питання про необхідність її будівництва. Земство виконало свій високий обов'язок піклування про народне здоров'я свого повіту, притулок стражденному населенню готовий, і я твердо вірю, що робота наших безоглядних трудівників – земських лікарів висуне цю лікарню в низку кращих не лише свого повіту, а й губернії».

Далі пан Харченко згадав усіх своїх попередників, які  теж доклали  багато зусиль до організації цього будівництва, а саме голову земської управи  Івана Костянтиновича Абазу, який керував земством 1891 по 1906 рр. і під час каденції якого питання побудови нової лікарні почало вперше виноситися на засідання губернського зібрання, його наступника Михайла Михайловича Савенка – голову земської управи з 1906 по 1909 рік, при якому безпосередньо почалися будівельні роботи. Також особливо відзначив внесок у справу поважних земських лікарів Володимира Семеновича Татаринова і його «правої руки» Михайла Михайловича Дудкевича, які своїми професійними знаннями та досвідом у медичній справі постійно тримали руку на пульсі по всіх питаннях планування, організації та облаштування земської лікарні.

Міський голова або, як тоді називалася його посада, голова міської управи Іван Федорович Стешенко у своїй промові характеризував нову лікарню, як такою, «що задовольняє сучасним науковим потребам» і відзначив, що податки городян зіграли велику роль у фінансуванні будівництва такого важливого об’єкту, який віддається «на користь стражденному людству». Далі знову і знову кожний виступ закінчувався гучними «ура»…

Від цього дня лікарня, яка на той час налічувала п’ять основних будівель, а саме: головний корпус, амбулаторію, стаціонар для незаразних хворих, стаціонар для заразних хворих, квартири  для лікарів та персоналу, почала своє функціонування. Також лікарня мала підсобні й обслугові приміщення – кухонний блок і льодник. Лікарня запрацювала повним ходом, почалися звичайні лікарняні будні. До корпусів і в палати були переведені пацієнти з приміщень лікарні-попередниці. Здійснилося прагнення головного лікаря Татаринова про роботу у новій сучасній лікарні.

Але в житті завжди поряд з радістю крокує смуток. Початок роботи нової лікарні відзначився одним трагічним збігом обставин, про який є сенс згадати. Він стався з тим самим головою земської управи – людиною, яка довела до успішного завершення будівництво лікарні і яка так урочисто її відкривала – Олексієм Гавриловичем Харченком. Палата нововідкритої Верхньодніпровської земської лікарні стала зовсім скоро місцем його перебування і за сумісництвом робочим кабінетом. Після випадкової, як виявилося невиліковної травми, Олексій Гаврилович був прикутий до ліжка і постійно перебував на лікуванні. Від початку трагічного випадку, який стався 17 липня 1911 року і до того, часу поки він мав сили, він керував повітом з лікарняної палати. Сюди йому приносили на підпис документи, тут він проводив невеличкі наради. І тут же, коли відчув, що помирає, склав повноваження голови, відправивши телеграму губернатору Катеринославщини. 19 серпня 1911 року скінчилося життя голови повіту Олексія Харченка у тій самій лікарні, яку він урочисто відкривав і приймав на баланс земства менше ніж за пів року до цього. 

Усе ж життя триває і перемагає. Далі був стрімкий розвиток. У 1912 році земська управа придбала рентгенівське обладнання і вирішено було розмістити його для початку в одній із палат корпусу нововідкритої лікарні. Паралельно розглядали питання організації медичної лабораторії, як важливої складової інфраструктури. Вперше надання медичної допомоги виходить на якісно вищий рівень і починає включати лабораторну та рентгенівську діагностику.

Згодом земство розглядає пропозицію лікарняно-санітарної ради про побудову, вірніше прибудову до головного корпусу, окремого приміщення і перенесення туди рентгенівського обладнання й облаштування окремого кабінету. При чому розраховували на охоплення послугами рентгенодіагностики не лише жителів повіту, а й наближених повітів усієї губернії.

Станом на 1913 рік Верхньодніпровська земська лікарня обслуговувала жителів однойменної медичної ділянки, до якої окрім самого міста, входило 20 навколишніх населених пунктів. Загальна кількість ліжок у лікарні становила 50, в тому числі 38 звичайних і 12 – для інфекційних хворих. Розрахована на 42 512 осіб, при загальній кількості населення повіту 307 415 осіб. Медична допомога розділялася на амбулаторну, стаціонарну та хірургічну. Збільшується показник амбулаторного лікування. Так, у 1912 році Верхньодніпровська лікарня прийняла 25 550 хворих на первинне та повторне приймання, у 1913 році їх було вже 33 787 осіб. На стаціонарному лікуванні, тобто лікуванні в лікарняній палаті, в середньому хворі проводили до 16 діб.

В одній із доповідей земському зібранню у 1912 році земська управа стверджує, що хірургічна допомога у Верхньодніпровській земській лікарні вийшла на досить високий рівень і є чи не найкращою у губернії. І все це завдячуючи оснащеному за останнім словом медичної науки того часу хірургічного відділення та високій кваліфікації лікарів.

Хірургічна допомога також розділялася на амбулаторну та стаціонарну. Найскладніші операції проводилися у головному корпусі, у спеціальному блоці, операційна якого мала форму овальної зали з вікнами по периметру. Це дозволяло отримувати максимум денного світла і робити операції навіть у період відсутності електрики.

Інформація про види та кількість проведених  оперативних втручань щомісяця друкувалася у місцевій газеті. Так, наприклад, у листопаді 1914 року у Верхньодніпровській земській лікарні було проведено 30 операцій, серед яких були досить прогресивні, такі як пластика губи,  онкологічні хірургічні втручання, ампутації, операції на сухожиллях. 

 

Але проблем було ще дуже багато. Від охоплення віддалених населених пунктів медичною допомогою до боротьби з численними епідеміями. Окремим проблемним питанням тогочасної земської медицини довгий час залишалась акушерська допомога. Переважно пологи відбувалися в домашніх умовах, і особливо тяжкі випадки, на жаль, закінчувалися трагічно. У звіті про стан земської медицини 1913 року головний санітарний лікар повіту нарікає на те, що більшість пологів відбуваються вдома під наглядом баб-повитух, тож починає приділяти окрему увагу збереженню жіночого здоров’я. Треба сказати, що за основним фахом головний лікар Татаринов був жіночим лікарем, і це також зіграло свою роль. У 1914 році до корпусів лікарні додається ще один, у якому відкривається пологове відділення, яке вже одразу було оснащене водогоном, каналізацією й електричним освітленням.

 

Пологове відділення було відкрите спочатку на 6 ліжок. Щороку кількість ліжок збільшувалася. Це відділення ще довгий час слугувало населенню повіту, району. Дуже багато жителів Верхньодніпровщини почали свій життєвий шлях саме в цьому приміщенні. Особисто я, моя сестра, мої тато і мама, навіть бабусі й дідусі народились у цьому пологовому будинку. Але повернімося до лікарні.

Плани подальшого розвитку значно порушила Перша світова війна (1914–1918 рр.) У ті часи Верхньодніпровщина стає так званим тиловим шпиталем, з самого початку приймаючи поранених. Певна кількість ліжок у наявних лікарнях повіту була віддана під приймання та лікування поранених. Так, Верхньодніпровська земська лікарня виділила 25 ліжок з 50 на поранених. Війна внесла значні корективи у розвиток медицини, збільшила кількість пацієнтів унаслідок поранень, а також інвалідів, що поверталися з війни. Порідів і персонал лікарень повіту. Багато фельдшерів були відправлені на фронт і їхні посади вважалися вакантними, внаслідок чого збільшилося навантаження на лікарів і молодший персонал у наявних лікарнях. Ця ситуація продовжувалася до закінчення війни, до якої додалися усім відомі події Жовтневого перевороту 1917 року…

З самого початку діяльності лікарні на її території в окремому приміщенні проживали головний лікар і персонал. Так було ефективніше та зручніше виконувати свої основні професійні обов’язки. Головний лікар Татаринов не покидав свій пост ні на хвилину і завжди був в курсі всього свого «медичного господарства». Не дивно, що і свій останній прихисток він знайшов на території лікарні, як і прагнув, як сам визначив. Похорон лікаря, який помер від ураження висипним тифом, сколихнув усе місто. Ця подія відбулася 6 січня 1924 року і стала справжнім громадянським похороном визначної для міста людини, яка 35 років віддала нашій земській медицині. Наразі неподалік від будинку лікаря зберігається й охороняється персоналом сучасної лікарні його могила з надгробком.

Після 1917 року історія лікарні продовжилася в нових реаліях і при усіх змінах суспільно-політичного устрою корпуси земської лікарні використовувалися протягом ще 70 років. На теперішній час корпуси Верхньодніпровської земської лікарні внесені у перелік пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області та перебувають у незадовільному стані. Своєю присутністю вони зберігають пам’ять про благородні справи великих і водночас простих людей, своїми порожніми вікнами-зіницями вони мовби промовляють до нас і благають зберегти їх, бо хочуть ще послужити суспільству.

 

Титульне фото Верхньодніпровська центральна міська лікарня // http://vcrl.dp.ua/