«Любов і ніжність – нашій Україні, ненависть – російському фашизму»

Не секрет, що й трагічні події надихають людей творити. Наші земляки не стали винятком. Іде війна, яка руйнує і одночасно загартовує нескорену Україну і забирає життя найдорожчих… У мирні дні ці поети – такі різні й такі талановиті! – радували читачів своєю мирною лірикою, але останнім часом вони пишуть проникливі рядки лише про драматичні події сьогодення.

* * *
Ти мовби дівчина – Вкраїна.
Схід – то покусані вуста до крові…
Припухли від болючих сліз озера-очі.
Дороги – руки-ноги – всі в руїнах…
Здіймаються Карпати-груди 
від поштовхів підземних. Тіло – 
землиця рідна – хоч і вібрує з вибухів,
але роджає рік-у-рік сади небачені. 
Косиці – це поля пшеничні у буянні –
уквітчані волошками і маком.
Пульсує серце в глибині Дніпра:
Невтомно, спрагло, вільно, сильно.
Душа укутана Небесним цвітом…

Тож-бо краса Її життя незмінно-вічна! 

ОЛЕНА ШВЕЦЬ-ВАСІНА (м. Дніпро) 18.03.2022

* * * 

Тихіше люди! Вслухайтесь мерщій!
Відчуйте серцем грандіозну зміну,
Ми – свідки та учасники подій,
Коли народжується новая країна.
Ми не самі, за нами Янголи стоять,
І світлі сили нам допомагають,
Щитом їм служить Божа благодать,
Вони атаки темних відбивають.
На усіх рівнях за країну йде війна,
Щоб звання «українець» ми гордо носили,
За право це – велика сплачена ціна:
Своїм життям його бійці нам оплатили.
Тож в кожне серце світло хай зайде,
І кожен вибір зробить: проти він чи з нами?Е
поха України світом йде,
Вкарбовуючись в пам’ять іменами…

ЛАНА АЛЕКСАНДРОВА (м. Кривий Ріг) 2015

* * *
Во мне переплелись два чувства ныне,
Душа пришла к такому дуализму:
Любовь и нежность – нашей Украине,
И ненависть – российскому фашизму.

ЛЮДМИЛА НЕКРАСОВСКАЯ (г. Днепр)

* * *
Страна моя, что сделала с тобой
Российских орков подлая армада!
Мы выиграть должны тяжелый бой.
Нам эту нечисть выкорчевать надо,
Чтоб смог покоем насладиться свет.
Пусть знают те, кто мир в войну ввергают:
Когда придется им держать ответ,
Живые к мертвым зависть испытают.

ЛЮДМИЛА НЕКРАСОВСКАЯ (г. Днепр) 21 марта 2022

* * *
До боли сердечной нам жалко родную страну.
Но плакать не время, нам бой этот выиграть надо.
И даже когда мы победой закончим войну,
И пленных в Россию вернем полоумное стадо,
Когда мы отстраивать будем свои города
И в светлое завтра дорогу себе обозначим,
Тогда мы величье с россии сотрем навсегда.
Тогда и заплачем, ребята. От смеха заплачем.

ЛЮДМИЛА НЕКРАСОВСКАЯ (г. Днепр) 5 марта 2022

* * *
Никогда не прощу вас и детям велю не прощать.
Даже есть вы землю, покаявшись, будете жрать.
Даже если вы будете дохнуть в грязи и снегу,
Не прощу вас, убийцы, и выжить вам не помогу.
Не прощу вас за Киев, за Харьков, за все города,
Куда рвется сейчас ваших орков большая орда,
Та, что женщин, детей, стариков – никого не щадит.
Не простит Украина вам зверства, и мир не простит.

ЛЮДМИЛА НЕКРАСОВСКАЯ (г. Днепр) 28 февраля 2022

ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ

Яке вогненне Слово мовлене,
що підняло з пітьми віків
живих, і мертвих, й ненароджених
нащадків славних козаків. 
Без Слова Вашого і чину
змаліло б місто, знебулось село. 
були б ми «женщини» й «мужчини», 
електорат, населення, мурло... 
Те не існує, що не має імені,
ріка без назви – лиш вода, 
земля без мови – не країна, 
забудьків гетто і невдах. 
І горем сповнена по вінця, 
заклякла б тінь окрайни ця, 
гречана малоросійська провінція, 
де син не зна свого отця. 
А ви гриміли – «У к р а ї н а!»
і виривали з небуття.
Як важко – полюбить Руїну,
як гідно – їй віддать життя! 
Хоч пломенів вогонь Шевченків,
та нас в глухий загнали кут... 
Невже була даремна жертва
Грушевського, героїв Крут? 
Бійці УПА – еліта нації, 
на прю вставали вояки,
І гинули в лісах повстанці –
як на Січі звитяжні козаки. 
В ГУЛАГах Вашу іскру Божу
сини вкраїнські берегли, 
як віяли вітри ворожі! 
Та погасити ватру не змогли. 
Постала вільна Україна!
Ми більш не чухаєм чуби. 
Повстав Майдан, ми вже не на колінах! 
Міцніш тримаймо у руках кермо Доби! 
І сонечко зійшло, і серце промовляє: 
«Тараса з днем народження вітай!» 
Але кремлівський карлик зазіхає
на Крим, на рідний український край. 
Вслухаймось в Кобзареве Слово нині!
Небесна Сотня на підмогу кличе нас. 
«Вертайте Крим, рятуйте Україну!» – 
Ось що сьогодні каже нам Тарас.

ЛЕСЯ СТЕПОВИЧКА (м. Дніпро)

* * *
Прошу тебе, не важчай, бідне небо,
Гуркотом тривожних літаків.
Не наповняйся смородом. Не треба
Криваво-чорних, розпачних слідів!
Пульсує тиша, як перед інфарктом,
І серце у тривозі груди рве.
В дитятка завтра вже не стане татка…
Душа, як тур поранений, реве.
А велетень війни залізний гупа
По пшеницях і сонячних гаях.
Ані плачу, ані вмовлянь не чує – 
У нього кров в провалених очах.
І пада юність, сильна і прекрасна,
В останню мить з усмішкою любить.
І важчає сльозами неба чаша.
Дощі і зливи, досить голосить!
Знак оклику вогненний – спалах смерті
У знак питання матінки-землі.
Хоч обіймай соколиків померлих,
А хоч кричи – у світі, як в труні.
Волосся на собі рве мати сива…
«Ох, синку, чи ж була я молода?
Яке то щастя – як тебе носила!
Убили! Стала прірвою біда».
Не важчай, небо! Люди, схаменіться!
То ж молодь гине, завтрашнє, любов!
Солдатику чужий, постій, не цілься
У братика свого! Невинна кров
Так неслухняно ллється, просякає
У чорнозем, живий червонозем.
У війнах благородства не буває.
У них останній промінець помер.
І темрява повзе криваво, важко
Попід свинцевим небом, наче ртуть.
О людоньки, одумайтесь, будь ласка!
Дітей на розстріл нелюди ведуть!
Як без синочків їстоньки і пити?
Для чого дихать?! Україно, мов!
Ох, крадіям хотілося пожити:
І плюндрували, й проливали кров.
В синах свята повстала Україна
За правду, за любов і за красу.
Не розростайтесь розпачем, руїни!
Яку вже сотню Ангели несуть?!
Прошу тебе, не важчай, рідне небо!
Солдатів душами не важчай! Пожалій!
«Життя одненьке, берегти ж як треба..!» – 
Казала ніжно мамочка мені.
Кому ж замало неба і землі?!
Під кулями, із сонцем на крилі,
Курличуть, кличуть в пісню журавлі…
 

ОЛЕСЯ ОМЕЛЬЧЕНКО (м. Дніпро – с. Військове Солонянського району), 3 березня

А ці рядки для тих, хто має надію, що з еРеФією можна домовитися. 

НЕ ВІР КОСАПУ 

Спочатку може навіть лапу
Тобі по-дружньому подати,
А потім буде мордувати,
І співчутливо промовляти,
Що дуже любить він тебе.
Еге ж, якщо не проковтне.
Не вір «таварищу косапу»!

Не вір «таварищу косапу»,
Коли у гості він прийде
Та ще й розмову поведе,
Що він прийшов, як брат до брата.
Не вір! Він звик завжди брехати.
Гляди ж бо, забере ще й хату.
Не вір «таварищу косапу»!

Не вір «таварищу косапу»
Ні задарма, ані за плату.
Ти придивись, він навіть з вати
Каната може ізсукати,
Щоби до себе прив’язати.
Ще й шкуру з тебе зішкребе.
Он бач, як любить він тебе.
Не вір «таварищу косапу»!

Не вір «таварищу косапу»!
Чужого він не омине.
Обов’язково підбере,
Аби до себе приєднати
Й в обіймах дружніх так зібгати…
В судомах будеш ти конати.
Не вір «таварищу косапу»!

Не вір «таварищу косапу»,
Що порятує він тебе.
Лиш пильність втратиш – враз потрапиш
У кігті, випущені з лапи,
Й під себе хутко підгребе
Отой полковник ФСБ.
Не вір «таварищу косапу»!

ЄВГЕН БЕЗУС (м. Верхньодніпровськ) 3 березня

* * *
Когда летит истребитель с грузом проклятым,
Я чувствую себя на крыльях его распятым.
Будто от боли подняться сумел в небеса я,
Всех, кто остались внизу без защиты, спасая.
Я охватил бы руками пилота кабину,
Чтобы собою закрыть от него Украину.
Бомбы ловил бы в каком-то безумном запале,
Ими жонглируя, чтобы они не упали.
Сделал бы, чтобы, как по мановению жезла,
Сила земного для них притяженья исчезла.
Солнце достал бы из туч ради старых и малых,
Старость и детство которых проходят в подвалах...
Слепнет и глохнет от взрывов земная обитель,
Вместе со мною, распятым, летит истребитель.
Счастье – в безумстве, с которым, отбросив сомненье,
Я на себя самолётом беру управленье.
И с высоты, а точнее с её апогея,
Брошу нас в штопор, а ежели нет, то в пике я,
Чтобы, рукою-крылом помахав небосклону,
Врезаться взрывом во вражеских танков колонну.

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр)  21.03.2022 

Я ГОВОРЮ...

Я говорю от имени народа 
В лицо с войной пришедшего урода,
Который, называясь «старшим братом»,
Калечит нас ракетами и «Градом».
Я говорю от имени народа,
Который, чтоб жила его свобода,
Флаг жёлто-голубой подняв с трезубцем,
Даёт отпор звереющим безумцам.
Я говорю от имени убитых, 
Слепых от смерти, навсегда небритых,
Но не отдавших землю, даже пяди,
Ступившей на неё фашистской бляди.
Я говорю от имени старушек
И стариков, которым залпы пушек
Пришлось услышать снова и вживую,
Как в клятую Вторую мировую.
Я говорю от имени народа,
В который метят бомбы с небосвода,
От тех, кому воздушная тревога
Напоминает страшный выдох Бога.
И от парней, которые сердцами
Пожертвовав, не смогут стать отцами,
От женщин, замуж выйти не успевших,
Беременных и вскоре овдовевших.
От имени поэтов, что вначале
Кричали, и от страха замолчали,
От каждого со мной единоверца
В Победу и от собственного сердца...

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр) 01.03.2022 

* * * 
МАТЕРЯМ РОССИИ

Неужели, матери, России,
Тех, кого под сердцем вы носили,
В бой благословили, чтобы ныне
Шли они с огнём по Украине?
Неужели, матери России,
Вы из сыновей убийц растили
Для того, чтоб, сея смерть из мести,
К вам они вернулись «грузом 200»? 
Неужели, матери России,
Для того вы сыновей крестили,
Чтоб убитым, с крестиком на шее,
На чужой земле им гнить в траншее?
Неужели, матери России,
Вы б, о том узнав, не голосили,
Как о каждом убиенном сыне
Матери их воют в Украине?
Неужели, матери России,
Вы у них прощенья не просили
За себя, а заодно за павших
Ваших сыновей отвоевавших?
Прежде, чем вторые жизни даты
Смертью уточнить, сыны-солдаты
Нашу землю кровью оросили – 
Вашей кровью, матери России.

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр) 26. 02. 2022 

ДА ЧТО Ж ВЫ С НАМИ ДЕЛАЕТЕ...

1
Да что ж вы с нами делаете, звери,
С повестками вломившись в наши двери?
Да что ж вы с нами делаете, падлы
И душегубы Провы, Глебы, Павлы?
Да что ж вы с нами делаете, твари,
Опять убив убитых в Бабьем Яре?
Да что ж вы с нами делаете, суки,
Которые уже по счёту сутки?
Да что ж вы с нами делаете, мрази, –
Уму такое постижимо разве?
Да что ж вы с нами делаете, дряни,
На площадях устроив поле брани?
Да что ж вы с нами делаете, гады, –
Ведь в безоружных целят ваши «Грады»?
Да что ж вы с нами делаете, гниды –
Ведь после вас повсюду инвалиды?
Да что ж вы с нами сделали, шакалы,
Загнав детей и стариков в подвалы?

2
Да что ж ты с нами делаешь, Всевышний –
Повсюду кровь, как будто давят вишни?
Не страшно ли среди кровавой каши,
Что веруют в тебя убийцы наши?
И не страшит ли смерть моих сограждан –
Ведь умираешь ты с убитым каждым?
И даже от живых на поле битвы
Ты не услышал в адрес свой молитвы.

3
Но встанет светлый день над нашим краем,
И что с врагами сделаем, мы знаем.
Не знаем, как с тобою быть, Всевышний, –
Выходит, ты для нас сегодня лишний...

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр)  05.03.2022 

* * *
Стараюсь не плакать, хоть горько до жути.
Хоть трудно сдержаться, стараюсь не злиться.
Театр разбомбили. В нем прятались люди.
И я за людей начинаю молиться,
За все города, где отныне руины,
За все, что успела война искорежить.
О Небо, дай силы сынам Украины
Страну отстоять и врага уничтожить!
Я знаю, что ненависть может пресытить,
Но мне от нее не избавиться ныне.
Дай, Боже, за их злодеянья увидеть
На месте России большую пустыню.

ЛЮДМИЛА НЕКРАСОВСКАЯ (г. Днепр) 17 марта 2022

* * *
Война разделила время на «до» и «после»,
Людей разделила по принципу «за» и «против».
Она по душе прошла, а не где-то возле,
Все то, что нам дорого, варварски раскурочив.
Она и давила танками, и стреляла,
Стремясь добиться у наших людей испуга.
Но не желая того, нас объединяла,
И мы смогли поддержать и согреть друг друга.
Мы стать смогли тем одним неделимым целым,
Народом, который не сломишь, как ни шарахай.
Который стоит безоружный и под прицелом
И громко велит врагам убираться …

ЛЮДМИЛА НЕКРАСОВСКАЯ (г. Днепр) 18 марта 2022

ПИСЬМО ДРУЗЬЯМ

Друзья мои, родное с детства войско,
Не я ли, атаманы-пацаны,
Вам слал приветы из Днепропетровска,
Слал из Днепра?! Теперь их шлю с войны.
Я рад, что ваши думы не угрюмы,
И что у вас не сбился ритм сердец,
Как у меня за Харьков, Киев, Сумы,
Чернигов, Мариуполь наконец.
Здесь жизнь моя, оставшись за плечами,
Еще покуда длится наяву.
Я глохну от сирен, не сплю ночами
И знать не знаю, сколько проживу.
Здесь тишина – почти, как свыше орден, –
В подвалы б только спрятаться успеть.
И здесь со мною по соседству, ордер
Не предъявляя, поселилась смерть.
Но я ничуть не церемонюсь с нею,
И, хоть порой предчувствия плохи,
Стараюсь делать то лишь, что умею
По мнению других, – писать стихи.
А голова идёт, как прежде, крýгом
От ада, сотворённого кругόм.
Для вас я был и есть, и буду другом,
Впервые став для варваров врагом.
Мы разберёмся скоро с этой сворой
Ублюдков, а пока что для неё
Я стал живой мишенью, у которой
«Десяткой» сердце значится моё.
Болит и жжёт в нём каждая руина,
Но рвёт война былых недугов цепь,
Поставив мне диагноз: Украина
И на Победу выписав рецепт.

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр) 18.03.2022 

* * *
У каждого режиссёра должна быть своя актриса,
У каждого поэта – своя Муза,
У каждого угла – своя биссектриса,
У каждого катета – своя гипотенуза.
У каждого кобеля должна быть своя сука,
У каждого кабеля – своя траншея,
У каждой совести – своя мýка,
У каждой головы – своя шея.
У каждой твари должна быть своя пара,
У каждого весла – своя лопасть,
У каждого барда – своя гитара,
У каждой безысходности – своя прόпасть.
У каждого костёла должна быть своя месса,
У каждого дерева – своя крона,
У каждого принца – своя принцесса,
У каждой принцессы – своя корона.
У каждого замысла должна быть своя загадка,
У каждого выстрела – своя дальность,
У каждой мишени – своя «десятка»,
У каждого риска – своя фатальность.
У каждой горы должна быть своя вершина,
У каждого государства – своя столица,
У каждой России – своя Украина,
Которой лишь сможет она подавиться.

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр) 14.03.2022 

* * *
Покажется кому-то это грустным,
Однако мы теперь признать должны:
Народ, который назывался русским,
Насильно превращён в народ войны.
И будет навсегда таким он, даже,
Когда, капитулируя в войне,
Вдвойне уценит совесть при продаже,
Хоть не нужна она и даром мне.
Пусть от команд раскалены прослушки,
Но трижды, ибо случай непростой,
В своих гробах перевернулись Пушкин,
Некрасов, Достоевский и Толстой.
А заодно – вся русская культура,
Которая была нам дорога...
Но станет умной та лишь пуля-дура,
Что не промажет в нашего врага!

АЛЕКСАНДР РАТНЕР (г. Днепр) 13.03.2022 

* * * 
Все! Вночі вже мене не трусило
І я вже не жахалась у снах.
Потихеньку вертаються сили.
І за вікнами вже весна.
Все минеться. Й Добро переможе.
Переможе! То певна річ.
Темно, моторошно, тривожно...
Тільки ранком закінчиться ніч!
І я бачу ранкове світло – 
Вже на обрії сонце встає!
І підтримку в усьому світі.
Переможемо! Так і є.
Мову важко чужу зрозуміти,
Та все ясно і так, без слів –
Хто захоче шматок відкусити,
Той залишиться без зубів!

ГАЛИНА СОЛДАТЕНКО (м. Дніпро – Польща) 16 березня 2022

 

* * *
Тату, чуєш, у нас війна!!!
Ти б не повірив в це, знаю, – ніколи!
Не усвідомила зразу й сама,
Та землю вкривають попелу гори.
Тут ти провів своє все життя,
Тут народилися твої діти!
Ти світлі нам дарував почуття!
А ми зараз молимо небо закрити!
Над містом літають ракети вночі,
Простір небесний вогнем розривають!
Снаряди ворожі, безжальні, страшні,
Нищать все і жорстоко вбивають! 
Знаю, тату, бачиш ти все!
У наших серцях ти завжди із нами!
Тату, дуже прошý я тебе!
Закрий наше небо своїми руками!
Нашу країну ти захисти!
Синів, які знову на полі бою!
Доньок вірних, щоб всі змогли,
Насолодитись теплом і любов’ю!
Не має спокою рідна душа,
Коли близькі люди страждають.
Від бід і нещастя, немов стіна!
Нас батьківські руки оберігають!

СВІТЛАНА ГАМЗІНА (м. Дніпро) 13 березня 2022

ПІСЛЯ ВІЙНИ 

Україна чекає пори, 
Коли можна буде сказати:
«Це було вже після війни,
Коли з неї вернулись солдати,
Коли діти спокійно сплять,
Поряд з ними усміхнена мати.
Коли йде відбудова всього,
Перетвореного в руїну, 
Пра-прабатьківського свого,
Щоб відчути нашу Вкраїну!»
Запрацюють міста і села, 
Кожен в праці віднайде втіху.
Злине пісня сумно-весела,
Щастя прийде під кожну стріху.

ЗІНАЇДА ГРУШКО-КОЛІНЬКО (с. Старолозуватка Синельниківського району) 17.03.2022 

Титульне фото Ми переможемо! Худ. Алла Ісип. Фото: https://www.facebook.com/photo/?fbid=474431777565081&set=gm.1978949955626245