Володимир Івченко: майстер, який створює сяйво. Частина 1.

Художня обробка металу дійшла до наших часів із глибокої давнини, коли людина навчилася виплавляти й обробляти метал. Уже перші ужиткові речі, знаряддя праці, зброю людина намагалася прикрасити певними орнаментами – рисочками, крапочками тощо. Виготовлення й оздоблення прикрас сприяло розвитку карбування та тиснення на металі. З прийняттям християнства у Київській Русі виникли релігійні теми у карбуванні на золоті, латуні. Стародавні майстри оздоблювали ікони, хрести, церковні книги. Висока майстерність умільців і нині дивує своєю досконалістю форм і прийомів.

Вироби, створені сучасними майстрами, теж служать не тільки прикрасами і предметами побуту. Вони здатні задовольняти естетичні потреби людини, формувати її художній смак і культуру, пробудити інтерес до творчості у людини будь-якого віку.

Один із таких майстрів тиснення на металі живе і працює у селі Сурсько-Михайлівка Солонянського району на Дніпропетровщині. Познайомилися ми з ним давно, бо Никифорович, – так звичайно називають Володимира Никифоровича Івченка односельці, – одна зі знакових особистостей Живого музею Микити Коржа, перший помічник директорки музею Наталії Іванівни Семенової. Разом вони часті гості у бібліотеках м. Дніпра. Та про незвичайне захоплення Володимира Никифоровича – тиснення на металі – знають не всі.

«Діло майстра величає»

Зазвичай Володимир Никифорович працює з матеріалами, які легко піддаються обробці простими інструментами. Але готові вироби зачаровують красою, досконалістю ліній, зберігають сонячний колір і блиск. Зі шматочка металевої фольги в його руках народжується гармонія ліній і форм, створюється виріб, яким милуєшся і розумієш – таке диво може створити лише справжній Майстер.

Завдяки блискучому матеріалу, таланту і технічній майстерності Володимиру Никифоровичу вдається надати своїм виробам вишуканості, художньої цінності й особливої виразності. Мабуть тому більшість із них – це оздоблені ікони, які займають своє місце там, де кожного дня з надією і сподіваннями на чудо до них звертаються люди – у храмах і сокровенних куточках вдома.

Небагатослівний, але щирий і відкритий, він розповідає про своє незвичайне захоплення працювати з фольгою, головними умовами для якого є терпіння і старанність.

Родом із дитинства

– Для початку прошу розповісти про себе, про вашу родину.

– Народився у 1948 році, 26 жовтня у м. Дніпропетровську, селищі Крупське. З родини службовців: тато – будівник-кранівник, учасник війни; мама – медпрацівниця, старша сестра – господарка у дитячій лікарні. Маю двох синів. Молодший Олексій – відмінний майстер-ювелір золотих і срібних прикрас. Йому найбільше передалося батьківське захоплення виробами мистецтва. Старший син Сергій пішов іншим шляхом, але й він також, як і батько, працює з електрикою.

– Ваш найяскравіший спогад дитинства…. Чим захоплювались в дитинстві?

– Спогад раннього дитинства – кульок з газети, повний жовтої черешні, який був подарований батьком від «зайчика»… У дитинстві захоплювався футболом і рукоділлям: зашиванням, плетінням, вишиванням – все було цікаво.

– З чого починався ваш трудовий шлях? Де доводилось працювати?

– Трудовий шлях почався після індустріального технікуму на трубопрокатному заводі ім. Леніна електриком. Тоді, у 1971-му, мені було 23 роки. Там пропрацював більше восьми років, потім перейшов у колгосп «Комуніст» с. Сурсько-Михайлівка, теж електриком.

– Ви давно живете у селі?

– У Сурсько-Михайлівці живу вже майже 40 років

– Як сталося, що ви перебралися жити з обласного центру у село?

– З дитинства багато часу проводив у діда Степана в селі, там мені подобалось, і жити серед природи мріяв завжди.

З музеєм у будні і свята

– Наталія Іванівна Семенова збирає навколо свого музею ентузіастів, людей творчих і талановитих. Як саме ви прийшли в колектив живого Музею Микити Коржа?

– У колективі музею з самого відкриття, вже шість років. Коли мене запросила Наталія Іванівна, я відчув з Живим музеєм почуття духовної близкості. У Живому музеї Микити Коржа на зимівнику козака Олександра Пластуна працюю з великим задоволенням. Тут розкриваються всі мої творчі вміння, люблю пограти, городні справи, доглядати за господарством. Також з радістю приймаю гостей і ділюся своїм досвідом.

– Що вас єднає з цим колективом?

– З колективом Живого музею єднають духовні цінності: віра, можливість виражати своє его у творчості, любов до історії та рідного краю. Відчуття важливості цієї справи для кожної родини і для України. Взагалі я щасливий у цьому житті. Я маю віру православну, улюблену родину, дружину і творчу справу для душі.

– У вас така гарна сорочка…

– Сорочку виписали з Полтавщини, вона старовинна, вишивка була тільки на манжетах і на комірці. Солонянська майстриня і наша щира подруга Наталія Федорівна Заграбчук за цим зразком вишила рукава і передні планки.

«Добрий початок – половина діла»

– Коли почали займатися карбуванням по металу? Ви цьому десь навчалися?

– В юності сподобалося працювати з тонким металом, легко до рук давалася алюмінієва фольга. Учителів по карбуванню металу не було, сам на своїй практиці вивчав властивості кольорового металу, вистукував візерунки. Займаюся цим з 1971 року, тобто вже 50 років.

– Спочатку викарбовував товстий метал, робив картинки, шахматні фігурки тощо. Згодом освоїв тиснення тонкого металу. Спочатку були картинки з природою, тиграми, амазонками. Хотілося робити подарунки, тому захопився цим мистецтвом.

– Зараз основна техніка, у якій ви працюєте, це тиснення по металу?

– Застосовую різні техніки і різні доступні матеріали. Техніка тиснення тонкого металу легка, її може освоїти кожен, без обмежень у віці. Із задоволенням працюю з металом, з деревом, з тканиною. З дерева роблю кіоти на ікони, основи під хрести, лавочки, столи, полички на простому столярному обладнанні. З тканини роблю викройки і шию на простенькій швейній машинці все, починаючи від головного убору і закінчуючи бурочками.

– Про вас, Володимире Никифоровичу, мабуть, і приказка «на охочого робочого діло знайдеться»… З чого починається створення виробу, наприклад, хреста? Ви готуєте ескіз чи допомагає уява? Чи використовуєте якісь спеціальні матеріали або інструменти?

– Перед початком роботи замислююсь, як краще розмістити малюнок, які візерунки обрати: квітки, виноград, листя, завитки і т. д. Потім малюю ескіз на папері, заготовляю кліше та матриці для вибивки. Використовую дріт, епоксидний лак, ДВП (дерево-волокнисту плиту). Беру шматок товстої гуми і набиваю молотком візерунок на підготовленому металі. Для покращення малюнка використовую тиснення дерев’яними олівцями. В моїй роботі дуже допомагає молитва, якщо відволікаєшся, то робота не ладиться.

(Далі буде)

Бесіду записала Тетяна Глоба
Фото з колекції Живого музею Микити Коржа