Янченко Петро Олександрович
Петро Олександрович Янченко: між вдячністю і забуттям

На даний момент достеменно невідомо, звідки походить шляхетський рід Янченків. За даними родовідної книги Катеринославської губернії 1886 р. у Бахмутському повіті проживав підпоручник Олексій Олександрович Янченко. Його батько штабс-капітан Олександр Андрійович Янченко визначенням Катеринославського дворянського депутатського зібрання від 31 березня 1848 р. був внесений разом із дітьми до другої частини родовідної книги дворян Катеринославської губернії за заслуги свого батька, дійсного статського радника Андрія Янченка. Вірогідно, що Петро Олександрович був братом вищезгаданого Олексія Олександровича.

Петро Олександрович Янченко – поміщик Бахмутського повіту, володів маєтком у селі Добропілля. Після запровадження Селянської реформи 1861 р. він підписує статутну грамоту зі своїми колишніми кріпаками. Другого грудня 1863 р. викупну угоду штабс-ротмістра П.О. Янченка розглянуло Катеринославське у селянській справі присутствіє, яке представило її на остаточний розгляд до Головної викупної установи.

Про діяльність П.О. Янченка до моменту появи земських установ відомо лише, що він був кандидатом в мирові посередники 10-ї дільниці Бахмутського повіту, мав чин штабс-ротмістра.

Діяльність у земстві

Уперше гласний від Бахмутського повіту штабс-ротмістр Петро Олександрович Янченко з’явився в залі засідань губернського земства в жовтні 1869 р. і відразу поринув у земську роботу. 24 жовтня 1869 р. його балотували на голову губернської земської управи, але він відмовився, натомість увійшов до складу ревізійної комісії. Через три дні його обрали до складу Катеринославської губернської земської управи з правами члена на утриманні.

Через рік на п’ятому черговому губернському земському зібранні Петро Олександрович виконував обов’язки секретаря з другого дня роботи сесії. 30 жовтня 1870 р. він знову одноголосно обраний секретарем зібрання після того, як М.Б. Герсеванов відмовився обійняти цю посаду через хворобу. Причому, виконуючи обов’язки секретаря зібрання, він залишався членом управи.

У подальшому чи не кожне наступне чергове і надзвичайне зібрання обирало своїм секретарем саме Петра Янченка: шосте чергове – 18 грудня 1871 р., сьоме чергове – 28 жовтня 1872 р., надзвичайне 25 квітня 1874 р., дев’яте чергове – 24 жовтня 1874 р., надзвичайне 1 липня 1875 р., одинадцяте чергове – 16 жовтня 1876 р., надзвичайне 21 серпня 1878 р. Секретар зібрання постійно мусив бути в курсі всіх поточних справ земства, через нього проходила вся документація чергових і надзвичайних сесій. Тобто, судячи з того, що П.О. Янченко отримував такий кредит довіри від своїх колег, це говорило про його небайдуже ставлення до всього, що робило земство. На час, поки тривала сесія, секретар мав стільки роботи, що просто мав жити земством.

Обрання на посаду голови губернської управи

Водночас П.О. Янченко залишався членом губернської управи, часто виконуючи обов’язки голови під час його відсутності. Коли 1 червня 1872 р. голова губернської управи Н.І. Штанський поїхав у відрядження, його обов’язки виконував саме П.О. Янченко. Після повернення з відрядження Н.І. Штанський дуже захворів і помер 8 вересня 1872 року, внаслідок чого П.О. Янченко продовжив виконання обов’язків голови до обрання нового. Так сталося, що наступним головою управи став саме він. 9 листопада 1872 р. на сьомому черговому губернському зібранні відбулося балотування кандидатів в голови губернської управи. Двоє гласних Созонт Савович Потоцький від Верхньодніпровського повіту і Петро Олександрович Янченко набрали однакову кількість голосів. За жеребом головою став П.О. Янченко.

Будівництво мосту і залізниці – першочергові завдання

Першочерговими завданнями, які стояли перед Катеринославським губернським земством на початку 1870-х років, були спорудження стаціонарного мосту через Дніпро в Катеринославі та з’єднання Катеринослава зі Знаменівсько-Миколаївською залізницею. П.О. Янченку протягом декількох наступних років довелося їздити до Санкт-Петербургу в складі земських делегацій. З 15 листопада по 13 грудня 1872 р. він був уперше відряджений клопотатися у двох названих питаннях.

10 листопада 1873 р. він відбув до Санкт-Петербурга за дорученням земства, аби бути присутнім на відкритті пам’ятника Катерині ІІ, а також для клопотання про будівництво через Дніпро мосту і з’єднання Катеринослава із Знаменівсько-Миколаївською залізницею. Хоча імператор Олександр ІІ дав свою згоду на будівництво мосту і залізниці ще 2 грудня 1873 р., гласним

Катеринославського земства після цього не раз довелося їздити до Санкт-Петербурга, щоб справа не зупинилася. Питаннями будівництва мосту і залізниці П.О. Янченко клопотався під час відрядження з першого грудня 1874 р. по 28 лютого 1875 р., а також у період з грудня 1875 по 26 січня 1876 р. Катеринославське земство в особі голови губернської управи та інших земців докладало чимало зусиль до вирішення важливого для всієї губернії питання. 18 жовтня 1875 р. гласний І.Я. Нестелей, незважаючи на те, що будівництво мосту і залізниці ще й не починалося, запропонував піднести вітальний адрес голові земського зібрання губернському предводителю дворянства Г.П. Алексєєву і голові губернської управи П.О. Янченку за клопотання про спорудження Донецької залізниці з продовженням її до Харківсько-Миколаївської з постійним мостом через Дніпро.

«Всі справи… вирішуються своєчасно»

Звісно, що П.О. Янченко як голова управи переймався не лише питаннями шляхів сполучення. Він наполегливо захищав фінансову базу губернського земства. Окрім поточної роботи, пов’язаної з розкладкою земських зборів і складанням звітів про витрати земства, управа намагалася знайти додаткові кошти на розвиток земської справи.

На 12-му черговому губернському земському зібранні у жовтня 1877 року вкотре ставили питання про заборгованість Катеринославського дворянського депутатського зібрання перед губернським земством в розмірі 24 000 рублів. Цей борг виник ще до появи земських установ, але він значився на балансі земства. 18 жовтня 1877 р. П.О. Янченко виступив із доповіддю про борг дворянського зібрання перед управою, говорячи про можливість повернення цієї суми через суд. Предводитель дворянства Г.П. Алексєєв захищав дворянське зібрання, аргументуючи тим, що ця сума позичена дворянством ще до появи земств (з сум губернського земського збору) і гадав, що дворянство і земство мають порозумітися і знайти компромісний варіант, оскільки «буде дуже прикро, якщо ці два стани: земство і дворянство увійдуть у суперечку між собою в суді». Г.П. Алексєєв пропонував земству почекати ще кілька років, але земство (ідею висловив гласний Г.М. Сарандинакі) висловилося за погашення боргу частинами. Перший платіж мав відбутися до першого дворянського зібрання. Ситуація склалася делікатна. П.О. Янченко як і Г.П. Алексєєв мали багато спільного: обидва належали до дворянської корпорації, разом клопоталися в різних урядових установах щодо спорудження мосту і залізниці в Катеринославі. Але П.О. Янченко в цьому конкретному питанні вийшов за межі корпоративних інтересів. Захищаючи земство, він готовий був дійти до суду аби повернути губернському земству гроші, необхідні для спорудження мостів, лікарень, доріг тощо. Хоча він першим і постраждав би, оскільки борг мали б повертати дворяни-землевласники, до яких він належав.

За сумлінність і відданість справі П.О. Янченка декілька разів переобирали головою губернської управи. 26 жовтня 1878 р. і 19 грудня 1881 р., його кандидатура проходила майже без конкуренції з боку інших претендентів.

На межі 1870–80 років робота у губернській управі ускладнилася через хворобу одного із членів управи Ф.Т. Беккера. Обов’язки були розподілені таким чином: М.Ф. Малама завідував богоугодними закладами, П.О. Янченко і І.В. Бурхановський – всіма іншими справами земства. З першого січня 1880 р. П.О. Янченко інспектував Олександрівський, Бахмутський, Слов’яносербський, Новомосковський повіти для огляду губернських дорожніх споруд, а також Бахмутський, Олександрівський, Маріупольский по продовольчій частині. У 1881 р. П.О. Янченко, окрім численних обов’язків голови управи, головував у комісії із забезпечення народного продовольства губернії. Зауважимо, що перебування у складі різних установ членами дійсних або почесних попечителів, тощо було типовим для більшості гласних. Та жодне з громадських обов’язків не може порівнюватися з комплексом обов’язків голови та членів губернської управи.

З 1873 р. П.О. Янченко очолював ще й товариство взаємного кредиту Катеринославського губернського земства. 27 жовтня 1878 р. його залишили на цій посаді разом із А.П. Письменним і Г.П. Алексєєвим. За час роботи П.О. Янченка на посаді голови управи, остання мала лише позитивні відгуки за свою роботу з боку ревізійної комісії губернського земства, яка контролювала управу.

У доповіді ревізійної комісії від 10.12.1882 р. було зазначено, «при перевірці ревізійною комісією фінансової звітності, касових книг, рахівництва управи порушень не виявлено... Дії голови так і членів заслуговують в цьому році особливої вдячності».

Через рік вердикт ревізійної комісії був схожий: «витрати сум здійснено згідно затвердженого губернським земським зібранням кошторису і затримок не помічено... Що стосується касових книг..., то вони ведуться також в повному порядку... Всі справи і папери, які надходять до управи, вирішуються своєчасно без будь-якої затримки». Подібною була характеристика роботи управи і у 1884 році.

1884 рік був останнім роком перебування П.О. Янченка в складі Катеринославського губернського земського зібрання. На 19-й черговій сесії земства він виконував свої звичні обов’язки. 15 грудня 1884 р. земство знову обрало його головою управи. Щоправда, рішення сесії було далеко не одностайним. 16 грудня 1884 р. П.О. Янченко обраний представником земства до загальних зборів членів товариства взаємного кредиту Катеринославського губернського земства. Тобто, ніяких натяків на зміни в ставлення П.О. Янченка до земських інституцій.

Однак у наступному 1885 році він не тільки знімає із себе обов’язки голови управи, а взагалі виходить зі складу губернського земського зібрання. Голова управи в земській справі мав неабияку роль, тому його відсутність не могла бути тривалою. Катеринославська губернська земська управа змушена була звернутися до Міністра внутрішніх справ із проханням дати дозвіл на зібрання надзвичайної сесії, для обрання нового голови управи. 14 травня 1885 р. надзвичайне засідання губернського земства відбулося. Начальник губернії, виступаючи перед земцями, висловив сподівання, що на таку важливу посаду виберуть особу, яка як і попередній голова, заслуговує на довіру. Однак зібрання було безрезультатним. До виборів нового голови управи, його обов’язки були покладені на члена управи Івана Васильовича Бурхановського.

Причини, які спонукали П.О. Янченка піти з управи і земства, невідомі. Про якісь зловживання мова не йде, та й губернатор, принаймні, на словах, висловив свою довіру колишньому голові управи. Щоправда, не можемо не згадати доволі неприємну ситуацію, яка сталася під час 18-ї чергової сесії земства. В засіданні 11 грудня 1883 р. секретар зібрання В.К. Луцький відкликав свій підпис із постанови земства щодо надання інженеру Сушинському надкошторисних 300 рублів за спорудження мостів в Олександрівському повіті. В.К. Луцький заявив, що «не має підстав давати більше, ніж заявив сам прохач (Сушинський – І.К.)». В.К. Луцького підтримали гласний від Олександрівського повіту Є.І. Шабельский і гласний від Новомосковського повіту М.С. Ілляшенко. Більше того, останній визнав рішення П.О. Янченка про видачу інженерові Сушинському надкошторисних грошей «незадовільним і неправильним». П.О. Янченко обурився на ці слова і зажадав відставки, якої йому, звісно ж, не дали і попросили продовжити виконання обов’язків голови управи.

Земство, довіряючи репутації довголітнього голови управи, не стало роздмухувати справу з інженером Сушинським, але начальник Катеринославського губернського жандармського управління мав іншу думку. Звітуючи перед Департаментом поліції, він відзначив, що П.О. Янченко провів свою пропозицію про видачу грошей інженерові Сушинському, не зважаючи на заперечення селян повіту і деяких «благонадійних» з-поміж інтелігентних гласних. Те саме повторилося і з будівництвом пам’ятника барону М.О. Корфу, а також заснуванням школи та стипендій його імені. Ідею про увічнення пам’яті М.О. Корфа, який помер у 1883 році, висловив гласний Є.І. Шабельский. В подальшому ця ідея так і не була втілена в життя.

У наступному своєму звіті начальник жандармського управління був іще відвертіший, зазначивши, що «в напрямку діяльності земських і міських самоврядувань... та сама апатія до суспільного блага і устрою, та сама несумлінність, ті самі егоїстичні цілі, ...голови повітових і губернських земських управ ...намагаються лише догодити по можливості всім... самостійності, твердого керівництва не виявляють». Така негативна оцінка ніяк не вписувалася в ті позитивні відгуки, які губернське земство завжди адресувало земській управі.

Подальша доля П.О. Янченка нам не відома. Можливо, що він залишив межі Катеринославської губернії. В Бахмутському повіті він володів чималим маєтком площею 2,5 тисячі десятин. Маєтком керував не сам господар, а спеціально призначений керуючий. Ці дані відносяться до 1886 року, хоча, напевно, були зібрані раніше. Наявність керуючого може якраз свідчити про відсутність П.О. Янченка в повіті, а, можливо, і в губернії.

Як би там не було, але під час більше ніж 12-річного перебування П.О. Янченка на чолі губернської земської управи, земство набрало сили, здійснило багато корисних для губернії та її населення справ. Згадаймо хоча б спорудження стаціонарного мосту через р. Дніпро в Катеринославі, відкриття Катерининської залізниці та інше. До здійснення цих та інших справ, які покращували загальний благоустрій губернії, П.О. Янченко поруч з іншими земцями доклав і своїх зусиль.