Осередок літературного життя Дніпропетровщини

Музей «Літературне Придніпров’я» – один із шести відділів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Дмитра Яворницького (адреса пр. Дмитра Яворницького, 64), створений 24 травня 1998 року. Місія музею – вивчення історії літератури та культури Дніпропетровщини.

Історія створення музею

Будинок, у якому нині розташувався музей «Літературне Придніпров’я» – один із найстаріших у місті. Споруджений він у 1818–1819 рр. на вулиці Широкій (пізніше – Катерининський проспект, зараз – Дмитра Яворницького). Будинок був не двоповерховим, яким він є тепер, а одноповерховим, із цегли (явище для міста тих часів дуже рідкісне), з високим цоколем і анфіладним розташуванням його восьми кімнат.

Історична довідка:
– будинок споруджений для Опікунського комітету іноземних поселенців, який очолив статський радник С.Х. Контеніус; 
– головним опікуном і головою комітету з 1818 до 1845 р. був І.М. Інзов. Саме тоді будинок стали називати його ім’ям; 
– фундаментом будинку стали масивні гранітні камені – уламки підірваних скель біля Монастирського острова;
– цеглу для будівництва взяли із запасів для недобудованого Потьомкінського палацу;
– в колекції музею є цвяхи ручного кування, які з’єднували  дерев’яні конструкції будинку; 
– понад два століття пов’язали будинок із долями видатних людей, які працювали і навчалися тут. Це державні та громадські діячі: С.Х. Контеніус, І.М. Інзов, А.М. Фадєєв; письменники О.С. Пушкін, В.П. Підмогильний, М.А. Свєтлов; художник М.С. Погрібняк. У 1910-рр. тут працювало Літературно-артистичне товариство ім. М.В. Гоголя.

Літературна історія Придніпров’я – явище визначне в контексті національної культури. Одним із перших її дослідників був Дмитро Яворницький. Він систематично вивчав літературу краю, збирав музейну тематичну колекцію, у складі якої були стародруки, найрідкісніші рукописи та документи, особисті речі деяких українських письменників. 

У 1970-ті роки у середовищі дніпропетровської інтелігенції виникла ідея створення літературного музею. Авторами листа-звернення до владних структур стали учителі-словесники: Володимир Омелянович Сандриков, Євген Янович Біржак та краєзнавці. Ідею підтримав Історичний музей ім. Д.І. Яворницького і його директорка Горпина Федосіївна Ватченко.

У лютому 1982 року Дніпропетровський міськвиконком прийняв рішення про створення у будинку-пам’ятнику на пр. Карла Маркса, 64 літературного музею. У середині 1983 р. на базі Історичного музею був відкритий науково-дослідницький, експозиційний відділ літератури, укомплектований чотирма молодими фахівцями (середній вік – 23 роки). Його головною метою стала робота зі створення регіонального літературного музею (зі статусом «музей на правах відділу»).

Історія музею умовно складається з двох етапів:
– період створення музею; 
– відкриття музею для відвідувачів. Діяльність в умовах незавершеного ремонту-реставрації та відсутності постійної експозиції.

Музей «Літературне Придніпров’я» був відкритий для відвідувачів 24 травня 1998 року виставкою «Сторінки літературної історії краю». Виставка містила чотири портрети письменників, показаних через призму їхніх кабінетів (мініатюрний «похідний» кабінет Олени Ган кінця 1830-х років; редакційний кабінет А.І. Єгорова, який в 1880-ті видавав у Катеринославі газету «Степь»; імпровізований кабінет юного поета Дмитра Кедрина 1920-х; «запічний кабінет» у сільській хаті письменника-студента Олеся Гончара кінця 1940-х).

Колекція музею

Розпочавши роботу практично з нуля, фахівці вибудовували її відразу в усіх напрямах, розуміючи, що, будучи за своїм статусом музейниками-експозиціонерами, дослідниками, повинні створювати на базі великого музею нову самодостатню музейну структуру.

Головним завданням було збирання колекції. Невелика за обсягом, але чудова за якістю, вона вже існувала у фондах Історичного музею завдяки Д.І. Яворницькому та фахівцям-попередникам. Та для того, щоб розгорнути повноцінну літературну експозицію, цього було, вочевидь, мало. У ті роки працівники літературного відділу побували у багатьох письменників Придніпров’я і в родичів тих, кого на той час уже не було серед живих; написали сотні листів по усьому світу, їздили у відрядження, розшукуючи тих, хто прямо чи опосередковано пов’язаний із культурою краю. Купували рідкісні видання й експонати-раритети, отримували безцінні подарунки від колекціонерів, вивозили із обмінно-резервних фондів бібліотек сотні унікальних видань.

Зараз колекція нараховує понад 35 тисяч експонатів. Серед них рукописи та прижиттєві видання І. Манжури, книги з автографами Олени Пчілки, А. Кащенка, Т. Романченка, Остапа Вишні. В її складі архів катеринославської «Просвіти» та письменників-просвітян; архів етнолога Г. Залюбовського; меморіальні речі та прижиттєві видання етнолога Я. Новицького; колекція книжок початку ХХ ст. в оформленні М.С. Погрібняка; катеринославські видання родини Косачів; колекція раритетних рукописних і друкованих фольклорних збірників ХІХ–ХХ ст. У зібранні музею також колекція рідкісних книжкових видань і періодики 1920–30-х рр.; рукописи та меморіальні речі поета Д. Кедріна, архіви письменників М. Чхана, Г. Світличної, Н. Нікуліної, І. Шаповала, М. Кашель. Музей зберігає унікальне зібрання меморій О. Гончара, колекцію матеріалів про літературний рух 1960–70-х рр., архів поета-політв’язня І. Сокульського.

Сьогодення музею

Через певні обставини ремонтно-реставраційні роботи на другому поверсі будинку музею, де мусить бути розміщена постійна експозиція музею, залишилися незавершеними й понині. Музей працює в режимі тимчасових експозицій і виставок, майже в екстремальних умовах, але йому вдалося перетворити проблему недобудови в своєрідне достоїнство. Якщо на першому, відремонтованому, поверсі створюються переважно літературні експозиції, то другий поверх, який залишився не обладнаним, перетворено на своєрідний музейний полігон, де проводяться культурологічні акції та виставки у всій палітрі творчих втілень. 

Науково-дослідна та просвітницька діяльність музею

Наукові співробітники музею стали провідними фахівцями на Придніпров’ї в галузі літературного краєзнавства, культурології, які створили у Дніпропетровську новий центр культури зі своїм обличчям, з напрацьованими методиками і досвідом. Надзвичайно важливим результатом їхньої роботи стала книга «Літературне Придніпров’я». Два томи обсягом півтори тисячі сторінок – це підручник-хрестоматія з літературного краєзнавства. Фахівці музею є авторами численних статей, сюжетів і циклів передач на радіо та телебаченні. Гордістю музею є сформована наукова бібліотека і значний науковий архів. Під час дослідницьких робіт фахівців музею виокремився музейний сюжет, присвячений долі унікальної родини Фадєєвих-Ган-Блаватської та став темою Музейного Центру О.П. Блаватської та її родини.

Музей «Літературне Придніпров’я» готує 20–25 виставок на рік і до 70-ти різноманітних науково-просвітницьких заходів. Етапними стали виставки, присвячені Т.Г. Шевченку, О.С. Пушкіну, Д.І. Яворницькому, І.І. Манжурі, В.П. Підмогильному, М.О. Волошину, М.І. Жуку, Д.Б. Кедріну, В.П. Домонтовичу, М.С. Погрібняку, Г.С. Мазуренко, І.Г. Сокульському, О.Т. Гончару, казкам Придніпров’я, альманаху «Пороги», діячам культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. і 1960-х, 1970-х, 1980-х рр. Створена велика серія виставок, присвячених творчості художників, фотохудожників, народних майстрів Придніпров’я. Однією з важливих тем діяльності музею стала творчість дітей і молоді. Тематичні зустрічі та вечори набули завершеної форми вистави, дійства, свого роду музейної містерії.

За відсутності головної експозиції в роботу внесена різноманітність форм і прийомів. Експеримент і поєднання в одному заході різних прийомів, методів, видів мистецтв стали відмінною рисою, візитною карткою музею.

Завідуюча відділом-музеєм «Літературне Придніпров’я» від дня заснування Олена Валентинівна Аліванцева, заслужений працівник культури України. Її колеги – Наталія Євгенівна Василенко, Ірина Василівна Мазуренко та Світлана Миколаївна Мартинова – подвижники музейної справи. Колектив працює разом від самого заснування відділу.