Дніпропетровський художній музей, дата заснування: 1914 р.

Будівля Дніпропетровського художнього музею

У Дніпропетровській області налічується 26 державних музеїв, які у значній більшості за своїм профілем поділяються на історичні та краєзнавчі. Серед цього загалу музейних інституцій лише один музей художнього профілю, відкритий у 1914 р. – Дніпропетровський художній музей, де зберігається чимало творів мистецтва: живопису, графіки, скульптури, славетного петриківського розпису. Унікальна музейна колекція, яка складається з творів образотворчого мистецтва талановитих мистців різних епох, напрямів і шкіл, дає уявлення про художню культуру нашого краю як частину національної духовної культури України. Історія створення Дніпропетровського художнього музею, формування колекції, історичний поступ та його діяльність протягом понад ста років – одна з найцікавіших сторінок краєзнавства. Не менш цікавою є історія будівлі художнього музею за адресою: м. Дніпро, вулиця Шевченка 21, що безсумнівно належить до переліку туристичних об’єктів, вартих уваги мандрівників.

Відкриття у квітні 1914 р. Катеринославського міського художнього музею стало на той час особливою подією у культурному житті міста. Художній музей як культурна установа, за задумом його засновників, мав стати просвітницьким центром для міської громади. Перша експозиція музею розташовувалася у купленому Катеринославською міською управою і відремонтованому напередодні відкриття приміщенні Скейтинг-рингу на території Міського парку (тепер парк Глоби). Подальші історичні події, пов’язані з Першою світовою війною та карколомними 1917–1921 рр., на тлі яких відбулося глобальне соціальне, політичне та економічне реформування країни, змінили і місце знаходження музею. Протягом. 1922–1936 рр., він розташовувався на другому поверсі будинку Хріннікова (тепер готель «Україна»). У зв’язку з розширенням обсягів діяльності та фондової збірки у 1937 р. музей було переведено до чотириповерхового приміщення по вулиці Шевченка, 21., де він працює і до сьогодні.

Історія цієї будівлі розпочинається з вересня 1914 р. Тут розміщувалося і працювало Катеринославське землемірне училище. Треба зазначити, що з моменту відкриття, а саме з 1912 р., Губернське землемірне училище перебувало за іншою адресою: наприкінці вулиці Поля (сучасна вулиця Івана Акінфієва, 23). У 1913 р., у зв’язку з початком будівництва Мерефо-Херсонського мосту через Дніпро, будівлю училища передали Управлінню містобудівництва, а для навчального закладу збудували нове приміщення по вулиці Шевченківській (до 1914 р. вулиця Поліцейська). Нова будівля з’являється за ініціативою Михайла Мартиновича Алексеєнка (1847–1917). Він був представником заможної катеринославської купецької родини, яка завдяки підприємницькій діяльності володіла багатьма земельними ділянками та маєтками у місті. У 1864 р. закінчив Катеринославську гімназію із золотою медаллю, а у 1868 р. – юридичний факультет Харківського університету. Після захисту магістерської дисертації почав викладати фінансове право. Деякий час продовжував навчання за кордоном (Німеччина, Австрія, Франція), де вивчав фінанси, кредит, а також методику викладання в університетах. Повернувшись з-за кордону, у 1879 р. захистив докторську дисертацію. З 1890 по 1899 рік Алексєєнко був ректором Харківського університету. Паралельно з педагогічною діяльністю активно брав участь у суспільному та політичному житті рідного міста й губернії. З 1878 р. його обирають гласним Катеринославського повітового земства, а згодом – земства губернського. У 1907 р. обраний депутатом до III Державної Думи, а з 1912 р. – і до IV Державної Думи від Катеринославської губернії, де Михайло Мартинович очолював думську бюджетну комісію.

Працюючи політиком, багато зробив для рідного міста, енергійно захищав його інтереси. Ціла низка міських клопотань була підтримана або вирішена тільки завдяки Михайлові Мартиновичу: питання про будівництво другої залізниці і залізничного мосту через Дніпро (Мерефо-Херсонського); Вище гірниче училище було перетворено в інститут; засновано землемірне училище; вирішено питання про пожертвування місту значної частини спадку його брата Івана Мартиновича на облаштування й утримання дитячої лікарні та богадільні в місті. Місто високо оцінило діяльність М.М. Алексеєнка, удостоївши його званням Почесного громадянина міста у 1914 р.

Отже, завдяки активній діяльності М.М. Алексеєнка та його родини на благо рідного краю, архітектурна скарбниця міста поповнюється ще однією спорудою у стилі «модерн». Взагалі початок XX ст. для Катеринослава став періодом економічного піднесення, що значно вплинуло і на благоустрій центральних міських районів, іншими словами – відбувається будівельний бум. Коштом підприємців і заможних мешканців міста споруджуються громадські та адміністративні будівлі, готелі, маєтки, банки, лікарні, приміщення для навчальних і культурних установ зокрема. На жаль, нам ще не відоме ім’я архітектора цієї будівлі, але ж історики-краєзнавці з’ясували, що наприкінці XIX – почату XX ст. до міста запрошують талановитих зодчих із Харкова, Москви, Санкт-Петербургу, інших міст, і у Катеринославі формується своя солідна архітектурна школа. Карколомні події 1917–1921 рр. кардинально змінили призначення багатьох міських будівель. Не оминула ця доля і будинок землемірного училища. Протягом 1920–1936 рр. тут містилися: на четвертому поверсі – гуртожиток Інституту сільського господарства та дві квартири, де мешкали викладачі, на третьому – управління обласного відділу фінансів, на нижніх – художні курси та аудиторії землемірного технікуму.

У зв’язку з розширенням обсягів діяльності музею та фондової збірки з 1936 р. музей почав переїзд із готелю «Україна», і у 1937 р., уже повною мірою розгорнув діяльність у будівлі по вулиці Шевченка, 21. Спеціально для облаштування музейних приміщень було виселено гуртожиток і його мешканців, проведено ремонтні роботи. За спогадами працівників музею старшого покоління, відомо, що з 1937 і до початку 1960-х рр. музейні експозиційні зали розташовувалися на четвертому поверсі будівлі, на третьому – фондосховища та робочі кімнати, а на нижніх продовжував працювати Дніпропетровський землемірний технікум.

За часів Другої світової війни Художній музей і технікум не працювали. Протягом окупації міста 1941–1943 рр. у будівлі розташовувались експонати художнього та історичного музеїв, адміністрація землемірного технікуму. Завдяки героїзму музейних працівників збережено значну кількість експонатів обох музеїв. Але будівля була частково зруйнована. Влітку 1941 р. у результаті авіанальоту снаряд влучив у дах будинку з боку лівого фасаду та пробив стелю верхнього поверху. Після звільнення Дніпропетровська від фашистських окупантів приміщення музею почали ремонтувати, і вже у 1947 р. музей зміг відновити свою роботу, приймати відвідувачів, проводити численні заходи та змістовні виставки. На початку 1960-х рр. землемірний технікум було закрито, і до будівлі переїхало Дніпропетровське художнє училище. До середини 1970-х рр. Художній музей і художнє училище співпрацювали разом пліч-о-пліч. У серпні 1974 р. сталася несподівана пожежа, яка зруйнувала будівлю зсередини.

Експонати музею не постраждали завдяки вчасному рятуванню, але вщент вигоріли міжповерхові перекриття та інші дерев’яні конструкції. Протягом наступних чотирьох років тривав капітальний ремонт: повністю було змінено внутрішнє планування, а разом із тим і призначення приміщень. У липні 1978 р. музей знов було урочисто відчинено для відвідувачів, а художнє училище змінило адресу.

На сьогодні Дніпропетровський художній музей розташовано на усіх поверхах будівлі. Експозиційні приміщення мають оновлений вигляд і сучасне освітлення. Але ж фасади будівлі потребують реставрації. Незважаючи на певні матеріально-технічні проблеми, музей активно приймає відвідувачів і поповнює зібрання. Колекція музею налічує 10 тисяч творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва XVI–XXI століть. У музеї зберігаються твори вітчизняного, західноєвропейського та східного мистецтва. Плеяда видатних митців світового рівня представлена роботами голландських митців XVII ст., Дж. Доу, І. Айвазовського, М. Башкірцевої, І. Шишкіна, І. Левітана, К. Коровина, В. Серова, І. Рєпіна, А. Куїнджі, П. Малявина, В. Маковського, М. Пимоненка, К. Костанді, С. Васильківського, О. Мурашка, Д. Бурдюка та багатьох інших. Унікальними в музейному зібранні є ікони «козацької доби», роботи художника-символіста М. Сапожникова, численні твори майстрів славетного петриківського декоративного розпису: Т. Пати, Н. Білокінь, В. Соколенка, Ф. Панка, інших талановитих народних майстрів.

Сучасний колектив Дніпропетровського художнього музею здійснює кропітку науково-фондову та науково-дослідницьку роботу, широко впроваджує різноманітні сучасні форми просвітницької діяльності, є активним учасником українських і міжнародних виставкових проєктів і зокрема має надію на здійснення капітального ремонту будівлі музею!

Довідка ДХМ