Скарбниця історичних і природних багатств краю

Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького

Музей – це минуле, його історія, це душа, це  – серце наших предків, а для нас просторий храм, куди ми  повинні входити з благоговінням.

Д.І. Яворницький

Якщо книги зберігаються в бібліотеках, документи і фото – в архівах, то всі разом залишки життя людей зосереджуються саме в музеях. Перший музейний заклад у нашому місті (тоді Катеринославі) з’явився 19 березня 1849 року, тому є одним із найстаріших  музеїв в Україні. Нині Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького – головний не тільки нашого міста а й усієї області.

Упродовж історії свого існування історичний музей був своєрідним осередком, навколо якого завжди вирувало наукове, освітнє, культурне, громадське життя міста та краю. Так чи інакше музей опинявся в центрі різноманітних подій часу.

На сьогодні це цілий комплекс, який окрім експозицій в головному приміщенні музею  об’єднує ще 6 музейних відділів:

• Діорама «Битва за Дніпро»;
• Меморіальний будинок-музей академіка Дмитра Яворницького;
• Музей «Літературне Придніпров'я»;
• Музей історії і розвитку місцевого самоврядування Дніпропетровської області; 
• Центр Олени Петрівни Блаватської та її родини;
• Музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО».

Усі ці відділи потребують окремої розповіді про них.  

Історія створення. Музей має довгу та насичену подіями історію, за часи свого існування багато разів змінював і назву, і статус. В його історії можна виділити такі етапи:

• 1849–1906 рр. – Громадський музей старожитностей Катеринославської губернії (Фабрівський музей);
• 1887–1902 рр. – приватний музей О.М. Поля в Катеринославі;
• 1902–1919 рр. – Обласний музей ім. О.М. Поля;
• 1919–1926 рр. – Перший народний музей Катеринославської губернії (колишній музей О.М. Поля);
• 1926–1935 рр. – Дніпропетровський крайовий історико-археологічний музей;
• 1935–1940 рр. – Дніпропетровський історичний музей;
• 1940–2009 рр. – Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького.

Кожен з цих етапів існування музею має свій обсяг праць, свої характеристики та хронологію існування, проте, кожен етап успадковував досягнення попереднього, зберігаючи напрацювання, формування музейного зібрання.

У березні 1849 року за рішенням катеринославського губернатора А.Я. Фабра в одній із кімнат Потьомкінського палацу (він належав Дворянському губернському зібранню) був відкритий «Громадський музей старожитностей Катеринославської губернії». Його першими експонатами стали знахідки з розкопаних курганів губернії, древньоєгипетських і керченських поховань, зібрання монет й інші старожитності з колекцій А.Я. Фабра і директора класичної гімназії, який упорядкував музей, Я.Д. Грахова, а також інших колекціонерів.

Оскільки для утримання музею в міській скарбниці не було необхідних коштів (він існував на добровільні пожертви), його експонати пізніше були розміщені в класичній гімназії (тепер це один із корпусів медичного інституту на Соборній площі), і там розміщувалися до початку XX ст.

Кращими часом для «Громадського музеума» було перше його десятиріччя, коли захоплені новою ідеєю жителі міста, любителі історії та старовини, приносили до музею предмети, жертвували гроші на устаткування вітрин та інші придбання. Проте, в подальші роки (1860–1900-ті рр.), не маючи фінансової підтримки від влади, музей потрапив у жалюгідне становище, швидше нагадуючи кабінет навчального закладу. В цей же час у Катеринославі та губернії у деяких мешканців із дворян, купецтва, інтелігентського середовища (вчителів, лікарів), у кабінетах земських установ, в навчальних закладах склалися цікаві та різноманітні колекції історичних і природничих старожитностей і антикваріату, нумізматики, живопису.

Одним із найбільших і відомих зібрань була колекція Почесного громадянина Катеринослава О.М. Поля, що налічувала більше 4770 предметів. У 1887 р. О. Поль відкрив у місті перший приватний музей, що розташовувався в 4-х кімнатах його власного будинку на Соборній площі (нині Жовтнева). В цьому музеї, що мав навіть спеціального зберігача-екскурсовода, було 7 відділів. Значна частина матеріалів була археологічними знахідками, знайденими Полем в курганах та інших похованнях на території Катеринославської губернії, зокрема на Криворіжжі. Вражали сучасників реліквії запорозького козацтва, до яких у Поля було особливе ставлення, оскільки по материнській лінії він був споріднений із гетьманом Полуботком. Були в музеї і єгипетські старожитності, і культові предмети, і монети всіх країн світу різних часів, і живопис, – тобто це була своєрідна «кунсткамера» в мініатюрі. Після смерті Поля у 1890 р. громадськість міста виступила з ініціативою про створення губернського музею його імені – своєрідний пам’ятник громадянинові. Питання це було особливо актуальним, оскільки родичі Поля, не маючи коштів для утримання унікальної колекції, почали її розпродавати. Вартість полівского зібрання ще за життя власника оцінювалося в 200 тис. руб. сріблом.

Майже десятиріччя знадобилося ініціаторам, щоб переконати місцеву владу, дворянське товариство в необхідності створення музею, захопити наукові й освітні кола, громадськість цією благородною справою. Нарешті, 6 травня 1902 р. у будівлі Комерційного училища (нині будівля Облради) був урочисто відкритий Обласний музей ім. О.М. Поля. Поступово в нього влилися зібрання першого Громадського музею, що зберігалися в класичній гімназії, приватного музею О. Поля, колекції Д. Яворницького (директор музею у 1902–1933 рр.), К. Мельник-Антонович, В. Антоновича, С. Бродницкого, І. Акінфієва, С. Сучкова, А. Синявського, Г. Алексєєва, П. Гана, В. Левенсона, П. Проніна та інших.

Спеціально для музею у 1903–1905 рр. під наглядом архітекторів Г.К. Сандецького і Г.І. Панафутіна в 1905 р. було побудовано приміщення за зразком будинку Гофмана в Берліні за проєктом інженера-архітектора Г.І. Панафутіна. Будівля зведена у стилі неокласицизму і до нашого часу не зазнала істотних змін. На її спорудження й облаштування було ви­трачено близько 90 тисяч рублів.

За перше десятиріччя з невеликої колекції в 300 предметів музей виріс до майже 10-тисячного зібрання археологічних знахідок різних періодів і культур, запорозьких козацьких реліквій, церковних старожитностей, етнографічних, нумізматичних, живописних предметів, виробів народно-ужиткового мистецтва, книг і документів, фотоматеріалів, які були розподілені на 9 розділів. Саме в цей період Обласний музей ім. О.М. Поля, очолюваний Д.І. Яворницьким, перетворився на яскраву перлину, справжню скарбницю історичних і природничих багатств – пам’яток місцевого краю і світової культури. Як писав В. Гіляровский: «Музей – Україні всій краса…» Д.І. Яворницький у 1905 і 1910 роках випустив два каталоги музейних колекцій і декілька звітів про діяльність музею.

За період з 1902 по 1918 рік до музею надійшло більше 37 тисяч предметів матеріальної та духовної культури, розміщених у його дев’яти відділах: історичному, скіфському, грецькому, тюркському, запорозькому, церковному; етнографічному, природничому й археографічному. Особливою популярністю серед відвідувачів музею користувалася «запорозька зала» з її різного роду гарматами, рушницями, пістолями, порохівницями, шаблями, широченними козацькими жупанами, люльками, портретами Богдана Хмельницького, отамана Сірка, картинами із зображенням козака Мамая.

Не менше захоплення викликали у відвідувачів і та­кі експонати в інших залах як єгипетська мумія, величезна з позолотою карета кінця XVIII ст., яка зберігалася в дерев’яному каретнику архієрейського будинку, чумацький віз, предмети побуту мешканців Придніпров’я (одяг, рушники, гончарні вироби). І, звичайно, нікого не залишала байдужою найбільша в Україні колекція скіфських і половецьких кам’яних баб (80 статуй), частина яких була розташована поряд із музеєм просто неба.

У зв’язку зі швидким зростанням фонду музею на початку 1910-х років постало питання про спорудження ще одного приміщення. Його будівництво – за копією проєкту Каїрського національного музею, яку Яворницький дістав під час свого перебування в Єгипті, –розпочалося в 1913 році, але було припинене з початком Першої світової війни.

У 1919 році відбулося перейменування закладу на перший Народний музей Катеринославщини. Музей поповнювався приватними колекціями, предметами з дворянських домівок, земських установ, а директор докладав максимум зусиль, щоб зберегти музейну колекцію та будівлі від руйнування і грабунку.

Значно збагатився музей у 1927–1932 рр., тоді він називався Дніпропетровський краєвий історико-археологічний музей, коли Д. Яворницький очолив Дніпробудівську археологічну експедицію. 40 тисяч одиниць археологічних предметів, знайдених на величезній території, де мав знаходитися Дніпрогес і плескатися води штучного моря, надійшли до музею. Проте, науково обробити й узяти їх на облік до початку Другої світової війни не вдалося, що багато в чому пов’язано зі звільненням в 1933 р. Д. Яворницького й інших фахівців-археологів, істориків з музею за звинуваченням в «контрреволюції» і «буржуазному українському націоналізмі». Втім, у 1940 р., після смерті Д.І. Яворницького, його ім’я було присвоєно музею, який став називатися Дніпропетровський історичний музей імені Д.І. Яворницького.

Усунення вченого з посади директора, а з ним і багатьох його співробітників завдало великої шкоди подальшому розвитку музею: його експозиція була позбавлена національних ознак і об’єктивного висвітлення історії краю, стала заідеологізованою. На зміну звільненим із музею працівникам прийшло багато випадкових людей без професійної культури, без любові до музейної справи, пристосуванців.

Великих втрат зазнав музей під час німецько-фашистської окупації. В його будівлі розмістився штадткомісар міста Клостерман, а експонати під дощем, в негоду, були перевезені до напівзруйнованого приміщення Художнього музею (по вул. Шевченка, 21). Евакуйовані на схід музейні предмети майже всі втрачено, ті, що залишалися в місті – тисячі найцінніших експонатів (картини, порцеляна, книги) вивезені окупантами до Німеччини,  багато книг, шкідливих з погляду фашистської ідеології, було спалено.

Після війни співробітникам музею довелося багато попрацювати, відновлюючи фонди. Наприкінці 60-х років уже було понад 50 тисяч експонатів, що вдруге в історії музею змусило гостро поставити питання про додаткове приміщення.

Справжнє відродження музей пережив у 1970–1980-ті роки. Була проведена генеральна реконструкція старого приміщення. У результаті наполегливих вимог співробітників му­зею зведена (за проєктом авторського колективу на чолі з архітектором В. Зуєвим) фундаментальна прибудова, яка дозволила збільшити експозиційну площу музею вчетверо. А в 1989 році музею було повернуто споруджений для нього будинок ще в 1930-ті роки, з якого виселився Дніпродіпротранс (два верхніх поверхи були на­дані обласній науковій бібліотеці).

Особливим і досить складним моментом у діяльності музеїв є створення експозиції. Експозиція історичного музею з історії краю від найдавніших часів до сучасності налічує 9 залів, два з яких перебувають на реекспозиції.

Зала 1. Давня історія краю. Тут представлена різноманітна скіфська колекція музею: кам'яні баби (VI–IV ст. до н. е.); зброя, кінська збруя, предмети ужиткового мистецтва у «звіриному стилі» з міфологічними зображеннями. Колекція кам'яної пластики складається з двох частин (статуї та інші пам'ятки) і нараховує 86 кам'яних скульптур, вік яких коливається від III тисячоліття до н. е. до XIII століття н. е. Серед них: п'ять антропоморфних стел III—ІІ тисячоліть до н. е.; п'ять скіфських стел VI—IV століть до н. е.; готська статуя VI століття н. е.; тюркська статуя Х–ХІ століття та 70 половецьких кам'яних баб XII—XIII століття. Пам'яткою національного значення, пов'язаною з давніми курганними народами (аріями), є Керносівський ідол – антропоморфна стела, що зображує верховне божество (Творця Всесвіту) арійського пантеону і датується другою половиною III тис. до н. е.

Зала 2. Запорозьке козацтво. Експозиція зали присвячена запорозькому козацтву, виникнення якого відносять до XV ст. За триста років у Великому степу козаки послідовно заснували вісім Січей. П'ять із них розташовувалися на території сучасної Дніпропетровщини. У центрі зали можна побачити макет останньої Нової (Підпільненської) Січі, який дає уявлення про влаштування укріплених поселень запорожців. Представлено предмети побуту та зброю запорожців: гармати-мортири, «гаківниці», кременеві рушниці, козацьку шаблю шамшир XVIII ст., на лезі якої зображені перехрещенні булава та пірнач із написом «Вѣрность землѣ и преданіямъ», та дві ковані гармати кінця XVI ст., знайдені в 1872 році на дні запорозької чайки, що затонула на Дніпрі біля острова Хортиця. Тут же розташована версія листа кошового отамана Івана Сірка турецькому султанові.

Зала 3. Катеринославщина у XIX ст. У центральній вітрині розміщено одяг та предмети побуту поселенців краю: одяг українських селянок, волоський жіночий одяг, грецькі та волоські вишиті рушники, грецький мідний глек і барабан, дерев'яний посуд, яким користувалися землероби в полі, – спільні миски з сільницями, дерев'яне відро і баклага для зберігання води.

В експозиції є перші плани міста Катеринослава, з яких особливу цінність являє план 1792 року, складений відомим російським архітектором І.Є. Старовим.

Історію та побут дворянства XVIII ст. презентують масивна «Родословная книга потомственных дворян Екатеринославского уезда Екатеринославской губернии», вироби з порцеляни, скла, каменю, що прикрашали палаци дворян. Більшість із них має не тільки історичну, а й художню цінність як зразки виняткової роботи західноєвропейських і вітчизняних майстрів.

Зала 4. Промисловий переворот кінця XIX – початку XX ст. Художнє оздоблення зали, а саме металеві конструкції стелі та вітрин, які нагадують прохідну і цехи металургійного заводу, цегляна підлога, схожа на міську бруківку. Представлена історія розвитку промислового будівництва, залізниці, виробництв окремих товарів. Промислова революція, індустріалізація, модерні процеси перетворили регіон на одних із провідних.

Частина експозиції розповідає про участь жителів Катеринослава в Першій світовій війні.

Зала 5. Українська революція та Катеринославщина у 1917–1922 роках. Експозиція розгорнута на тлі настінного розпису художників Тюленєва та Ватеніна і розповідає про події 1917–1921 років у романтичних і символічних образах. Він є своєрідною противагою експонатам, представленим у залі. Презентовані матеріали розповідають про події Лютневої революції та створення як державних, так і місцевих органів влади, про український визвольний рух на Придніпров’ї, його діячів.

Зала 6. Край у 1920–1939 роках. Цей розділ висвітлює суперечливі політичні, соціально-економічні, культурні перетворення, які відбувались у країні і на Дніпропетровщині в перші 20 років радянської влади під час побудови соціалізму. Матеріали, представлені в цьому розділі, документи, фото, листівки, плакати, прапори, знаки, нагороди, знаряддя праці, грошові знаки, дають можливість відвідувачам побачити два боки життя радянських людей у 1920–1930-і роках – як офіційну, так і приховану – фактичну. Поруч із цими матеріалами показані різноманітні побутові речі, які розповідають про повсякденне життя сільських жителів і містян краю, їхні культурні інтереси і захоплення. Зібрані і реконструйовані у вигляді інтер'єрів кімнати містянина 1930-х років і магазина «Церабкоопа» в Дніпропетровську.

Зала 7. Край у Другій світовій війні. Зала створена ще у 1975 році і потребувала серйозної реекспозиції, яка розпочалась у жовтні 2018 року.

Зала 8. Виставка «У кожного своя доля, свій світ широкий». Зала на реекспозиції з жовтня 2018 р.

Зала 9. Виставка «Це не повинно повторитися». Таку назву має експозиція, що стала даниною пам'яті мільйонів жертв репресивної сталінської системи. Це своєрідний меморіал, де перед відвідувачами постають справжні свідоцтва, історичні свідчення – фотографії, документи, речові реліквії народної трагедії 1930–1950-х років.

Серед документальних джерел про штучно створений голод в Україні в 1932–1933 років – примірники місцевих газет за грудень 1932 і початок 1933 років із переліком колгоспів краю, котрі потрапили на «чорну дошку», зі статтями про репресії «саботажників» Оріхівського та інших районів області; матеріали комуни «Маяк» Покровського району, члени керівництва якої також відмовилися здати посівне зерно і були засуджені до різних термінів позбавлення волі; заяви селян до правління артілі «Шлях до комуни» з проханням надати їм допомогу продовольством у зв'язку з голодом. У центрі зали височіє п'ятиметрова багатосходинкова піраміда, утворена з портретів людей, знищених у роки репресій – своєрідний меморіал у меморіалі.

Колекції музею. Славиться музей і своїми колекціями, а їх тут чимало. Одна з найстаріших – пам’ятка світової цивілізації, зокрема Стародавнього Єгипту, з якої починався музей, посідає особливе місце в музейному зібранні. Майже 100 раритетів-пам’яток єгипетської культури дають яскраве уявлення про початок всесвітньої історії, цю колиску культури людства.

Колекція пам’яток мистецтва і матеріальної культури Стародавнього Єгипту в зібранні музею склалася між 1849–1919 рр. Хронологічні межі колекції: XXI–XVIII ст. до н. е., у її складі – скульптура малих форм, предмети поховального культу, амулети, прикраси, посуд. Найрідкіснішою пам'яткою єгипетської культури, віднесеної фахівцями до шедеврів єгипетської скульптури, яка має виключне історико-художнє значення, є статуя фараона з іменами Рамзеса VI.

Антична колекція історичного музею налічує понад 200 грецьких пам’яток, які походять здебільшого з Керчі (Пантікапея), а також з Ольвії та Херсонесу. Це теракотові статуетки, амулети, прикраси, світильники; керамічний, скляний, алебастровий посуд та його фрагменти. Особливу групу античних пам’яток складають монети. Античні старожитності надходили до музею як шляхом археологічних розкопок скіфських курганів та інших пам’яток, так і з приватних колекцій місцевих аматорів старовини.

Археологічна колекція музею складається із 30 тисяч одиниць пам’яток від палеоліту до пізнього середньовіччя. Знаряддя праці, кераміка, зброя, прикраси, культові предмети різних часів та культур, знайдені на території краю, дозволяють послідовно і яскраво висвітлити давню історію степового Подніпров’я. Перлиною археологічного зібрання є колекція монументальної кам’яної пластики – 85 одиниць, серед яких: антропоморфні стели ІІІ тисячоліття до н. е., скіфські ідоли IV ст. до н. е., тюркські та половецькі кам'яні статуї ІХ–ХІІІ ст. Найунікальнішими з них є Наталівська стела, Керносівський ідол, готська статуя, тюркська кам’яна баба з с. Дмухайлівки Магдалинівського району.

Колекція козацьких пам’яток почала формуватися в 1870–1880 рр. Запорозькі козацькі старожитності існували вже у приватному музеї О.М. Поля, Козацька зброя, одяг, спорядження, клейноди, люльки, різноманітний посуд посідали у його музеї одне з провідних місць. Різноманітну і цікаву колекцію козацьких старожитностей зібрав і передав до музею Д. І. Яворницький.

Етнографічні матеріали, які відтворювали заняття, культуру, побут, звичаї, обряди мешканців краю, почали формуватися в музейну колекцію з початку XX ст.

Серед речових колекцій музею найбільш численною і представницькою є колекція кераміки, порцеляни, скла. Понад 3500 одиниць зразків різноманітного глиняного, фаянсового, порцелянового, скляного побутового та виробничого посуду (аптечний, парфумерний), художніх виробів (статуетки, різні аксесуари), елементів інтер’єру (письмове приладдя, освітлювальні прилади), пам’ятних сувенірів, що зберігаються в музеї, висвітлюють головні етапи історії та розвитку керамічного, порцелянового та скляного виробництва в Україні та світі.

Музейна колекція культових речей починалась зі створення в музеї 1905 р. відділу «церковна старовина». У колекції музею зберігаються пам’ятки, які відтворюють первісні релігійні вірування місцевого населення від палеоліту до часів Київської Русі; східні (Китай, Монголія, Індія), античні грецькі, єгипетські міфологічні та релігійні уявлення; діяльність різноманітних православних, католицьких, протестантських, іудейських, ісламських конфесій і общин, сучасних релігійних культових об'єднань, які існували й існують серед населення краю.

Зброя, військове й мисливське спорядження та обладунок надійшли в музей вже на початку XX ст. з колекцій О. М. Поля та Д. І. Яворницького. Зокрема в колекції О. Поля налічувалось понад 200 одиниць різноманітної зброї: гармати, шаблі, рушниці часів козацтва, самурайське знаряддя, шведські тромблони, турецькі ятагани, 60 різних пістолетів. Здебільшого зброя вишукано інкрустована сріблом, перламутром, різьбленням.

Одними з перших до Катеринославського громадського музею старовини у середині XIX ст. надійшли старовинні іноземні та російські монети, з яких і починається формування музейної колекції монет і паперових грошей, яка на сьогоднішній день складається з 28 500 одиниць – від античних ольвійських мідних асів V ст. до н. е. до сучасних ювілейних золотих, срібних, нікелевих монет України, від асигнацій Катерини II до сучасних українських гривень усіх номіналів.

Протягом існування музею його зібрання постійно поповнювалось матеріалами, які відтворювали не тільки історію краю, культуру та побут його мешканців, а й історію техніки, технічних перетворень, які змінювали життя людини на краще, рухали людство в напрямку технічного прогресу. У зібранні музею можна побачити зразки різноманітних мікроскопів, фото та телефонних апаратів, освітлювальних приладів, друкарських машинок, лічильно-рахункових приладів, фоновідеоапаратури, годинників тощо.

Музейне зібрання – це своєрідна мозаїка з численних і різноманітних, рідкісних, інколи навіть чудернацьких, предметів, які відтворюють багатогранне людське життя, демонструють глибинні вияви людського розуму, бажання людини оточити себе безліччю необхідних, корисних і просто гарних, прекрасних і комфортних речей. Саме ці  свідоцтва людського існування і згруповані у «музейну мозаїку», до якої віднесли вироби з металу та дерева, каменю та глини, кістки та пластмаси, соломи та лози, тканин та шкіри; ковані, відлиті, відчеканені, різьблені, плетені, шиті, посріблені та золочені; українського, російського, східного, африканського чи західноєвропейського походження (меблі, одяг, прикраси, ритуальні речі, декоративні елементи костюму та інтер'єру, музичні інструменти, історичний живопис, подорожні речі, засоби пересування, ігрове приладдя, різноманітні сувеніри і таке інше).

Музейна бібліотека. Музей має свою наукову бібліотеку, фонд якої становить понад 30 000 книг, журналів, газет. Поділяється фонд на дві частини: рідкісний і сучасний (періодичні видання розподіляються на ці фонди). Рідкісний фонд нараховує майже 6 000 одиниць і охоплює книги та періодику ХVІІІ – 1940-их рр. ХХ ст., присвячених історії краю, України, Польщі, інших країн світу, з найрізноманітнішої проблематики.

З періодичних видань: історико-літературний журнал «Исторический вестник», окремі номери журналів «Украинская жизнь», «Украина», «Літературно-науковий вісник», газети: «Дніпрові хвилі», «Степь», «Екатеринославские губернские ведомости», «Русская правда», «Приднепровский край», «Южная зоря», «Рада». Сучасний фонд складається з книг, виданих після 1945 рр., з історії Дніпропетровської області, України, СРСР, з проблем музеєзнавства, краєзнавства, охорони пам‘яток, археології, етнографії, релігієзнавства, мистецтвознавства, літературознавства, історії книги та книжкового мистецтва, природи краю, художні твори місцевих письменників, журналістів тощо. До періодики належать численні журнали 1920–2000-х рр., зберігаються місцеві (обласні, міські, районні) та центральні газети 1930–2000-х рр.

Сьогодення. Після утворення Української незалежної держави співробітники музею здійсни­ли велику роботу зі звільнення експозиції від заідеологізованості, її збагачення і оформлення відповідно до вимог нового часу.

У 2010 року, указом Президента України, історичному музею присвоєно статус «Національного».

На сьогодні у фондах музею зберігаються більше 240 тисяч музейних предметів. Серед них археологічні пам’ятники, реліквії запорозького козацтва, стародруки ХVI–ХVП ст., раритетні видання ХVІІІ – поч. ХХ ст., культова колекція, порцеляна, годинники, меблі, зброя і багато інших пам’ятників історії і культури.

У 2019 році місцевий нікопольський краєзнавець Олег Фатєєв передав велику колекцію фрагментів давньогрецьких амфор, яку збирав 33 роки; давньогрецькі амфори виявлені біля колишнього великого скіфського поселення поблизу села Капулівка й були предметом імпорту до Скіфії з різних давньогрецьких міст-держав.

Протягом усієї історії музей був і залишається єдиним у своєму роді в Дніпропетровській області центром збереження, вивчення та популяризації пам’ятників національного і світового значення, центром виховання історичної свідомості, національної гідності, відчуття дбайливого ставлення до своєї історії, загальнолюдських цінностей

Наукові співробітники музею проводять значну науково-дослідну роботу з проблем музеєзнавства і краєзнавства. Постійно досліджуються понад 50 тем з історії краю з найдавніших часів до сьогодення, з проблем археології та етнографії (наукові експедиції по селах області), історії релігії, геральдики, нумізматики, історії книги, суто музеєзнавчих питань, соціолого-психологічних досліджень музейних відвідувачів тощо. Через кожні 2 роки проводяться обласні наукові конференції. Щорічно музей проводить 2–3 наукові археологічні експедиції і до 5 археологічних розвідок на території області. Результати науково-дослідної роботи висвітлюються в наукових збірниках музею, наукових виданнях ВНЗ міста, в окремих монографіях, каталогах, на різноманітних наукових конференціях у Дніпрі та за його межами.

Серед етнографічних питань велика увага приділяється музеєм розвиткові та збереженню народних промислів, ремесл, мистецтва самодіяльних народних майстрів, зокрема петриківського народного розпису.

Музей щорічно відвідує більше 300 тисяч відвідувачів, для яких проводяться 10 000 екскурсій, функціонують майже 60 виставок. На базі музейного зібрання проводяться музейні вітальні, презентації книг, окремих експонатів, персональних виставок, тисячі екскурсій, видаються наукові та науково-популярні праці.

Д.І. Яворницький був упевнений, що музей, створений з ініціативи городян, відіграватиме істотну роль у розвитку культурної сфери міста. Нині музей є втіленням історичної самосвідомості та пам’яті нашого краю. За ним закріпилися риси самостійного, ініціативного, творчого, інноваційного, об’єднуючого центру. 

Титульне фото: Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького. Фото авторки