Позитивна художниця Олена Половна-Васильєва

Мистецтво допомагає людям співіснувати

Моя співрозмовниця – молода дніпровська художниця, кандидат мистецтвознавства, доцент Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Олена Половна-Васильєва. Учасниця щорічних колективних творчих виставок регіонального, всеукраїнського та міжнародного значення. Творчо працює в техніках акварелі, батику, традиційної витинанки, досконало володіє традиційними техніками ручної вишивки, петриківського декоративного розпису, писанкарства. Автор наукових статей-досліджень з образотворчого, декоративного й ужиткового мистецтва, науково-методичної літератури з образотворчого мистецтва. Керівник студентської творчої студії з традиційної витинанки. Куратор колективних студентських виставок.

Олено, звідки Ваше родинне коріння? Чи були серед рідних художники, народні майстри?

Народилася я на Дніпропетровщині в с. Іларіонове у 1976 році. Навчалася в звичайній сільській загальноосвітній школі. Там уперше я познайомилась із народним розписом – петриківським, який викладала чудова жінка та педагог із Синельниківського будинку творчості Марія Юхимівна Пхенда. Саме вона навчила першим прийомам і засобам, притаманним сучасному (як пізніше я дізнаюся) петриківському розпису. На жаль, в моїй родині не було професійних художників і відомих народних майстрів, але, як і в кожній українській родині, зазвичай, у нас усі жінки вміли гарно вишивати, в’язати, плести. Тому, на мою думку, ручна творча праця так мене захоплювала з дитинства і була для мене цікавим і не складним заняттям. Разом із мамою ми весь вільний час завжди щось вишивали, шили, вигадували якісь декоративні прикраси.

Коли почали серйозно займатися творчістю?  Хто були перші вчителі? Хто з них особливо вплинув на творчі погляди, вибір фаху? 

Пізніше, коли я вступила до Дніпропетровського державного художнього училища ім. Вучетича, знання про «петриківку» значно поглибив викладач, якого я поважаю і якому вдячна за всі вкладенні знання – Володимир Макарович Падун.  У 1991 році його запросив тодішній директор училища Віктор Іванович Матяш до новоствореного відділення декоративно-ужиткового мистецтва. Саме завдяки Вікторові Івановичу цей навчальний заклад отримав на той час новий фах. Ці дві людини, В.І. Матяш і В.М. Падун, чудові педагоги і талановиті митці, здійснили у 1996 році перший випуск ДУМу (відділення декоративно-ужиткового мистецтва), випускники якого продовжують передавати набуті знання в педагогічній та творчій діяльності. 

А Володимир Макарович відкрив для мене «джерельну петриківку», як він її називав, її філософію, магію, світобудову. Саме з вивчення класичного петриківського розпису почалося становлення мене як художника-професіонала. Основи світобудови, закладені в традиційному розписі, я бачила й у вишивках, килимах, різьбі по дереву та іншому народному мистецтві. 

Приємно згадувати, як після третього курсу Володимир Макарович домовився про проходження пленерно-етнографічної практики у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини у Переяславі-Хмельницькому. Ці незабутні враження з однокурсниками ми згадуємо до цієї пори. Навчально-практична програма була дуже насиченою. Саме в цьому музеї ми всі познайомилися з багатством української вишивки, відкрили для себе безліч різноманітних її технік, десяток із яких опанували на практиці. Копіювали вишивки та композиції рушників, сорочок, оздоблення народного вбрання, робили розпис кераміки, різьби… І найголовніше – намагалися віднайти світобудову, закладену в нашому рідному петриківському розписі. А ще ми щодня зранку і ввечері працювали над етюдами, робили замальовки, начерки, писали портрети дітлахів. Одним словом – звітний перегляд за практику був вражаючим – десятки скопійованих вишивок рушників у розмірі 1:1. Чого тільки варті власноруч вишиті давніми техніками фрагменти традиційних вишивок, мальовничі види музею, графічні замальовки предметів побуту та народного житла, портрети! Саме після цієї практики я професійно зацікавилась вишивкою. Вже самотужки опанувала інші техніки, і на  захист диплому вишила собі сорочку, в якій поєднала більше десяти складних технік: різноманітні мережки, вирізування, лічільну гладь та інші. 

Не важливо який алгоритм творчості. 
Головне – кінцевий результат, донести
до глядача свою філософію

Творчість, що то для Вас? Що важливіше – придумати ідею, чи відтворити деталі?

Під час навчання від когось із педагогів (на жаль, не пам’ятаю прізвища) почула таке: «Думати треба з олівцем у руках». По суті, безліч намальованих ескізів приведуть тебе до певного творчого рішення. Але у мене це відбувається зовсім не так. Все навпаки. Я берусь за олівець уже повністю побачивши у своїй свідомості рішення ідеї, закінчену картинку, певну композицію з колористичним рішенням. Саме після цього я можу виконати роботу в матеріалі. Я знаю деяких художників які творчо працюють саме так. Є й інша сторона творчого процесу, коли художник, починаючи працювати, може уявляти основну ідею, а кінцеве рішення може виявитись трохи іншим, тобто процес може привести до іншої композиції. Саме в цьому випадку, на мою думку, художник є особою залежною від якихось чинників, матеріалу, настрою чи ще будь-чого. І що найцікавіше – все правильно. Не важливо який алгоритм творчості. Головне – кінцевий результат, донести до глядача свою філософію.

Ваші роботи дуже позитивні. Такі емоції у твори Ви вкладаєте свідомо?

Безумовно. Я оптимістка. Серед негативних подій і новин важко жити. Тому спрямовую себе на позитив і, мабуть, роботи перебирають на себе мій настрій.

Якими видами творчості займались? З якими складнощами довелось зіткнутися у професії?

У процесі навчання в художньому училищі мене цікавили різноманітні види декоративного мистецтва: декоративний розпис, народна вишивка, писанкарство. В університеті я зацікавилася витинанкою, продовжувала творчо займатись вишивкою. Після університету – живопис по шовку та акварельний на папері. Про складність у творчості казати важко, адже для мене складнощів не існує, якщо є особисте зацікавлення. Сучасні інформаційні технології не дають відчути брак інформації. Складність з’являється тоді, коли щось треба зробити, а робити не хочеться. Тоді це дійсно стає проблемою. 

«Майстерно володіє композицією, відчуттям 
ритму розташування ліній, світла і тіні на полотні» 
(із зошита відгуків про виставку акварелі О. Половної-Васильєвої)

Для митця важливо «оприлюднення» своїх робіт? У яких виставках брали участь і коли? 

Найперша моя виставка не персональна, а колективна. Відбулася вона у 1995 році, ще під час навчання в училищі. Організував її наш викладач Володимир Макарович Падун, і мала вона назву «Знакове письмо». На виставці були представлені авторські композиції, виконані засобами традиційного петриківського розпису, що уособлювали будову Всесвіту. Це – перший незабутній професійний і творчий досвід. Було дуже цікаво та хвилююче.

Потім були, знову ж таки, колективні університетські студентські виставки. 

У 2002 році в музеї «Літературне Придніпров’я» відбулася перша персональна виставка. 2017 року у приміщенні відділу мистецтв обласної наукової бібліотеки я представила живописні акварелі «Краєвиди України». З 2006 року я є постійним учасником різноманітних виставок: регіонального, всеукраїнського, міжнародного значення. Були і участі у міжнародних пленерах, і Всеукраїнські історико-культурологічні фестивалі та інше. 

Чула, що минулий рік був вдалим для Вас?

Так. У 2017 році мене прийняли до Національної спілки художників України. Звичайно, це відповідально і приємно. Радію тому, що це дає можливість ближче познайомитись із митцями, їхньою творчістю, різним світосприйняттям, адже кожен художник – це окремий світ, і особистісне спілкування ще більше розкриває цей світ. Митець пізнається з іншого боку.

Кожен автор – це цілий світ

Чи маєте Ви когось за творчі орієнтири? Роботи яких майстрів Вам цікаві?

У різні періоди свого творчого життя я вивчала і цікавилась різними техніками та видами мистецтва. Відповідно до цього у мене з’являлися певні художники-фаворити, якщо їх так можна назвати. Це ті особистості, які своєю творчістю найяскравіше розкривали предмет мого зацікавлення, допомагали сягнути самої суті. Це самоцвіти народного розпису Надії Білокінь та Ярини Пилипенко, творчість української художниці Катерини Білокур, автор ліричних українських пейзажів Сергій Васильківський, художник мажорних краєвидів, наш земляк Микола Глущенко. Захоплює творчість українського модерніста, майстра пейзажу і жанрової картини Віктора Зарецького. Допомогла «доторкнутись» і відчути мистецтво розпису тканини (шовку) сучасна мисткиня Муза Кирницька. Взагалі важко виокремити когось одного, адже кожен автор – це цілий світ.    

Ви самі педагог, викладаєте, де? Які знання хочете передати студентам? 

З 2002 року працюю на кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. Спочатку на посаді викладача кафедри, потім старшого викладача, зараз на посаді доцента. За всі ці роки викладала різноманітні спецдисципліни: академічний рисунок, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, композицію, роботу в матеріалі, останнім часом історію мистецтва та історію сучасного українського мистецтва. Зі студентами працювати приємно, особливо коли їм цікаво, коли дійсно приходять за знаннями і бажанням чогось навчитися. Намагаюсь навчати студентів обережно, не тиснути на них у творчості. Важливо, щоб вони більше дослухалися до власного бачення і відчуття, хочу щоб вони розкривались як особистості. Бажаю своїм учням знайти себе у мистецтві й мистецтво у собі за будь-яких обставин. Шкода, лише, що в наш час у країні художнику місця практично немає. 

Чи є успіхи у ваших учнів? 

Під час навчання деякі студенти виявляють інтерес до вивчення народного мистецтва, зокрема витинанки. Ми з ними виконуємо творчі роботи, які потім беруть участь у Всеукраїнських виставках декоративного мистецтва, культурологічних фестивалях, колективних студентських виставках. Деякі беруть участь у студентських конкурсах.

Після навчання мої учні знайшли свою нішу. Радує те, що молодь більш мобільна, вона зараз швидко вчиться і перекваліфіковується. Більшість художників, опанувавши інші технічні засоби, працюють, переважно, у сфері різноманітного дизайну не тільки в Україні, а й підкорюють європейський простір. Деякі викладають у творчих студіях, інші, на жаль, взагалі змінили професію.

Йшла поступово, крок за кроком до мети

Ви довго працювали над дисертацією. Яку тему досліджували? 

Тема моєї дисертації «Народне вбрання Придніпров’я кінця XVIII – початку XX століть (історія, типологія, художні особливості)». Тема була обрана не випадково. Все почалося ще з навчання у художньому училищі. Саме тоді я захопилася народною вишивкою, практично опанувала багато різноманітних технік, знайома була з пошиттям одягу, цікавилася народними строями. Тому саме така дисертаційна тема стала логічним теоретичним завершенням моїх уподобань. Але було важко. Важко тому, що паралельно з цим треба було опанувати ще декілька нових фахових умінь і навичок. Художника, а я професійний художник-практик, не вчили писати наукові статті, проводити мистецтвознавчі дослідження, публічно виступати з науковими доповідями, аналізувати літературу. Всьому цьому мені довелось учитися самотужки. Тому дисертація для мене стала своєрідним бар’єром – візьму, чи не візьму. Взяла. І це для мене стало своєрідним знаком, відправною точкою. Тепер я знаю, що я можу все. 

Писала дисертаційну роботу і захищалась у Львівській національній академії мистецтв під керівництвом доктора мистецтвознавства Галини Григорівни Стельмащук, людини, яка своїм професійним досвідом допомагала та скеровувала мене в роботі. Взагалі, час дослідження для мене був не тільки важким, а й найцікавішим, як виявилося. Це робота у 18 музейних фондових зібраннях, не тільки в Україні, а й за кордоном, у різних бібліотеках, безліч знайомств з істориками, мистецтвознавцями та іншими фахівцями, спілкування з людьми, дослідницькою роботою яких став матеріал, який я зараз використовую в лекціях з історії мистецтв.

Про що мрієте? Які творчі плани на майбутнє?

Мрії, я думаю, є у будь-якої людини, тільки у кожної свої. Але про них говорити не зовсім прийнято як, і про плани на майбутнє. Тому це питання залишимо відкритим до кращих часів.