Пам’ятник воїнам-односельцям

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть…
І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!

Про напад гітлерівської Німеччини мешканці села Єлизавето-Кам’янка дізналися опівдні 22-го червня 1941-го року з радіоприймачів. Вже наступного дня почалася мобілізація. Одним із перших пішов на війну політрук Филимон Іванович Ватченко, бригадир овочівницької бригади місцевого колгоспу Корній Костянтинович Біліченко та інші місцеві патріоти.
Швидко бойові дії докотилися до Дніпропетровська.

Тяжкі бої точилися протягом місяця у Ломівці, Кам’янці та Березанівці. Про це свідчать страшні знахідки останніх років. Влітку 2017-го під час будівельних робіт поблизу кінно-спортивної школи знайшли ручні гранати радянського виробництва РГ-33.
Зазнавши атаки з тилу (з боку Царичанки) німецьких 13-ї та 14-ї танкових дивізій, полку дивізії СС «Вікінг», наші війська (15-та, 261-ша, 273-тя стрілецькі дивізії) відступили за річку Самара. Почалася окупація, нашу землю топтали солдати п’яти країн – Німеччини, Угорщини, Румунії, Італії, Словаччини.

У серпні 1942-го року випускники кам’янської школи (нині СШ №114) створили підпільну організацію (ОУН). Її очолив талановитий юнак-патріот Пилип Горяний. Молоді люди друкували та поширювали листівки, слухали радіо та передавали новини мешканцям села. Але наприкінці жовтня організацію видали. Були заарештовані Пилип Горяний, Іван Чухмара, Григорій Грива. До рук гестапо потрапив і комірник колгоспу Антон Варушко. Всі вони загинули у концтаборах.

Після визволення села Єлизавето-Кам’янка 27-го вересня 1943-го року до трьох стрілецьких дивізій – 52-ї, 20-ї та 228-ї мобілізували сотні наших земляків. Це були ті, хто за час окупації став повнолітнім. Призвали на війну й багатьох чоловіків поважного віку. Більшість із них загинула при форсуванні Дніпра та у боях біля Кривого Рогу, який ворог боронив силами чотирьох танкових дивізій.

6 січня 1967-го року дирекція місцевого колгоспу, яку очолював кавалер 3-х орденів Леніна (найвища нагорода в Радянському Союзі) Олексій Петрович Неживий, вирішила спорудити поряд із клубом (зараз магазин «АТБ» по вул. Передовій, 604) пам’ятник полеглим землякам. Проект монумента у вигляді чотирикутного багнета підготував скульптор Розторгуєв. Роботи виконувалися швидко, і вже у листопаді 1967-го пам’ятник урочисто відкрили. Тоді ж у спеціальній ніші замурували звернення учасників події до майбутніх поколінь. А на вершині всю ніч горіла велика зірка.

З двох сторін до пам’ятника прикріплені гранітні дошки зі зверненнями до нащадків – берегти пам’ять про полеглих солдатів. На жаль, на пам’ятнику тоді не з’явилося жодного прізвища загиблих захисників. Лише у 2012-му поруч встановили гранітний камінь з іменами 24-х полеглих земляків. Однак у списку чимало неточностей. До того ж він неповний, адже полеглих – сотні. Частину з них увічнили на Базарянському кладовищі (по дорозі з Дніпра на Сугаківку), а більше 160-ти імен є намір увічнити на стіні військового поховання на вулиці Передовій. Наші полеглі земляки отримали на це право ціною власних життів.

За матеріалами Військова пам'ять Дніпра https://www.facebook.com/MilitaryMemoryDnieper/
Громадської організації «Пошук-Дніпро» (м. Дніпро), 
Дніпровської пошукової групи