Ярочкіна Наталія
Наталія Ярочкіна. Скринька від гетьмана
Україна, Дніпропетровська область
- 5 серпня 1981 |
- Місце народження: сел. Пулини Житомірської області |
- парфумерний стиліст
Наталія Ярочкіна – уродженка Житомирщини, аромастиліст з романтично-фаховим покликанням досконалості. Нащадок дідуся з прізвищем Гетьман.
Наталія Ярочкіна – співзасновниця та організаторка першого в Україні фестивалю високої парфумерії «Perfume Fest 2019» у співпраці з Гільдією парфумерів України. Парфумерний стиліст. Автор і організатор ряду парфумерних перформенсів, аромавечорів та майстер-класів. Співзасновниця та організаторка елегантних проєктів для жінок Дніпра: «Brunch у стилі Chanel», «Маленькі секрети для дорослих леді».
Легка хода, м`якість спілкування та абсолютна безхмарність образу не заступають характеру.
Її спеціальність доволі нова, хоча витоки її нараховують вже чотирнадцять сторіч: міфологія, біблейські сюжети, Давній Схід, додаткове Ренесансне досягнення у переліку европейських. А сьогодні – це мистецтво бути щасливим.
Після зустрічей з моїми героями я завжди переглядаю власне життя, роблячі певні висновки. Спілкування із аромастилістом Наталією Ярочкіною не виключення: доля завжди посміхається тим, хто прагне, хто відкритий єдиному покликанню, заради якого й народжений.
Мозаїка спогадів її ранніх років сповнена світлом. Наталочка, третя, наймолодша дитина у сім’ї, отримала нескінченну любов близьких. Дівчинкою вона була активною, захоплювалась улюбленими на той час іграми дітлахів «схованки» та «козаки-розбійники». Старша сестра Оксана та її подружки легко приймали малу до своєї компанії, що свідчить не лише про родинну опіку, а й про вроджену особливость самої героїні, яка володіла бездоганним талантом спілкування змалечку. У юнацькому віці виховання стало більш вимогливим: з дискотеки мала повернутись не пізніше двадцять другої години. Але, водночас, й дисціплінарно-пунктуальний момент виховання чудовий.
«Батьки мої були викладачами музичної школи, – розповідає Наталя, – мама Любов Євгенівна – сольфеджіо, батько Юрій Володимирович був завучем і опікувався класом труби. В них чудові голоси, вони прекрасно співають. У школі батько організував учнівський ансамбль, разом із мамою вони часто виступали на концертах. Тобто, музика супроводжувала мене з дитинства.
– До музичної школи вступили?
– На жаль ні, хоча мрія грати на фортепіано була доволі сильна. У батька не склалися взаємини із директоркою школи, яка викладала саме цю дисципліну, і він мав звільнитись. Мрія грати на фортепіано не полишає мене й досі, я вже знайшла викладача, яка з нуля може навчити. Тому, все попереду. Немає нічого неможливого, якщо бажаєш, все відкривається, головне прагнути. У дитинстві та юнацтві займалась я у гуртках українського народного танцю, співу, малювання. Малювала, до речі, дуже гарно.
Питання мого майбутнього фаху було пов`язане із доволі скромними фінансовими можливостями родини, тому я вступила до Житомирського державного університету імені Івана Франка на філологічний факультет. Під час навчання закінчила курси англійської, компютерні, бо розуміла – мені потрібен не лише диплом з відзнакою, а й додаткові знання для працевлаштування. У цей же час пробувала себе як радіоведуча, пам`ятаю, як хвилювалась кожного ефіру, але справа захоплююча та цікава.
Про роботу у школі, не йшлося, хоча у студентські роки я додатково займалася зі школярами. Запам`яталась історія, коли десь півроку я навчала англійської хлопчика, який мав у школі, здавалось, непереможну трійку. Так ось, він здав іспит на п`ять і вступив, а займався додатково лише зі мною. Це була неймовірна радість, невеличке викладацьке досягнення.
– Життя – завжди досвід успіху, навіть якщо мова про поразки.
– Так, поразка – безцінний досвід. Ми навчаємось на помилках: ошпарюємось, нам боляче, відступаємо та аналізуємо, чому так сталося. Необхідно за все дякувати. Неможливо стати успішним, якщо ти не наламаеш дров та не наб`єш шишок. У мене було багато різних ситуацій, але, в основному, баланс, тобто, я завжди намагалася зробити вірний вибір. Я людина, яка завжди прагне. За гороскопом – Лев, цілеспрямована, не люблю відступати, друзі кажуть, що я прихований Лев, я ж заперечую – інтелігентний.
– Якщо розумієте, що напрямок руху по життю не Ваш, продовжуєте йти або шукаєте інших шляхів?
– Після закінчення університету, зрозуміла – школа це не моє. Тому шукала інші можливості, завжди прагнула кращого. Влаштувалася до міської ради, на той час така робота задавалася мені змістовною та перспективною. Я працювала з депутатським корпусом, підприємці, місцеві керівники, цікаве спілкування, до нас приїздили перші особи держави.
Коли я кажу: цікаве спілкування, маю на увазі людей, які досягли результату, відкриті можливостям, і ти дивишся й не лише захоплюєшся, а й сприймаєш їхні життєві приклади як мотивацію до власних дій. Я уважно слухала та вчилася в них, як поводитись, розмовляти, вести переговори. Звісно, були різні люди, і не завжди я бачила гарні приклади, але запам’ятовується лише найкраще.
Держслужба для мене – це школа дипломатії, вміння донести свою точку зору, поважаючи опонента та згадуючи відому цитату про «поміж крапельками». Напевно, обережності та вмінню відчувати ситуацію я й навчилась у ті роки більш за все.
Невдовзі я вийшла заміж, переїхала до Дніпра. Спочатку теж працювала на державній службі в одній з районних рад із депутатським корпусом. Перспектив і цікавості до роботи вже не відчувала, в Дніпрі все було по-іншому, багато рамок і обмежень, які мене не влаштовували. Тоді й вирішила кардинально змінити життя та поставила собі питання «А що ж далі?»
– Ви часто ставите собі це питання?
– Доволі, коли приходить відчуття, що зупиняюсь.
– Завжди знаходите відповідь ?
– Коли ти на вірному шляху, доля завжди створює потрібні ситуації, щоб дістатися до поставленої цілі. Не було такого, щоб я не знаходила відповіді, або ж була бездіяльною, важливо рухатись вперед, незважаючи ні на що. Були думки перейти працювати оператором до «Київсар» або «МТС». Це були потужні перспективні компанії. Не пішла, шкодувала деякий час.
– Часто жалкуєте про незроблене?
– Іноді можу замислитись, але якщо б пішла працювати до «МТС», тоді б не була там, де зараз. Напевно, моя інтуїція вірна та виводить на необхідну стезю саме у те місце, де потрібно бути.
– Отже, парфумерія…
– Так. Одного разу до мене в кабінет зайшла красива та неймовірно позитивна жінка, яка представляла мережеву компанію «Lambre». Перше, що впало в око – скринька з набором французських парфумів, яка мене зачарувала. До цих пір маю її й деякі клієнти просять підібрати аромати саме з цієї колекції та провести презентації саме з цим маленьким парфумерним скарбом, що я залюбки й роблю. Отже, з цією скринькою я й почала будувати свій мережевий бізнес.
Не можу сказати, що парфуми мене дуже захоплювали в дитинстві, в нашій сім’ї їх було небагато. Для моєї мами це була майже коштовність, якою вона користувалась тільки на святковий вихід. В неї, якщо не помиляюсь, був аромат від «Dzintars», а старша сестра, коли збиралась на дискотеку, користувалась своїм парфумом, який я запам`ятала на все життя, для мене це був дивовижний аромат. Назви не згадаю, але, якщо відчую, той неповторний шлейф, впізнаю одразу.
– Але державна служба – це стабільність, а мережевий маркетинг – «повітря». Спочатку – особливо. Ви були впевнені, що зможете забезпечити собі необхідну опору по життю?
– Справа в тому, що зарплатня на державній службі у Дніпрі в мене була мізерна та й перспектив особливих я не бачила, тому я нічого не втрачала і не вагалася, коли вирішила розпочати все з нуля. А ще мене підтримав мій чоловік, це стало ґрунтовним поштовхом, щоб рухатись далі. Коли є розуміння та підтримка в сім’ї, нічого не лякає.
Робота в мережевій компанії ні з чим не порівнюється, це колосальний досвід. Для мене знов відкрився новий майданчик для втілення мрій, вдосконалення себе. Я багато пізнавала, їздила на форуми та семінари, проходила тренінги. Десять років вчилась продавати та працювати з кліентами. Перш за все, презентувати та «продавати себе». Починала з так званих «холодних контактів» – це, коли ти підходиш для спілкування до незнайомої людини. Я казала собі: «Сьогодні вулиця Харківська» і відпрацьовувала її з першого до останнього будинку – зверталась до людей, заходила в кожен офіс.
Було складно, я з іншого міста, маю іншу метальність, але доволі часто траплялися випадки, коли продукція продавалась з першого разу. Моя посмішка відкривала багато дверей. Партнери в мене вірили, допомагали, будувалась моя гілка, я дійшла до «срібного директора».
Потім настав чудовий і довгоочікуваний період в моєму житті – я стала мамою. Звичайно, більшість свого часу проводила вдома, та мені вдалося вміло скористатись цим часом, бо я почала активно працювати в соцмережах, брала участь у фотосесіях. Перші фото робив мій чоловік Олексій, потім професійні фотографи, писала дописи в Фейсбук, відчувала, що людям цікаво те, чим я займаюсь, зокрема, тема ароматів. Мене запросили й до участі в декількох авторських проєктах телепродюсер Наталія Готовець і тележурналіст Євгенія Ліфанова, була я і спікером в ком’юніті «Найкращі українки». Знялаcя в кількох професійних кліпах, які висвітлювали мою діяльність.
– Питання «що далі?» не турбувало?
– Турбувало. Одного разу знайома запропонувала: «Давай зробимо щось більш серйозне…». У «Lambre» я створювала презентації про видатних особистостей та їхній внесок у розвиток парфумерії, любила розповідати про «Coco» Chanel, François Coty, династію Guerlain, проводила дегустації парфумів під пісні Mireille Mathieu;. Не можу сказати, що збирали ці презентації великі аудиторії, але ж, знову таки, досвід. До того ж у мене була підтримка людей, які в мене вірили…
Отже, мені запропонували провести власний майстер-клас, і я погодилась. Художньо-ароматний перформанс «Симфонія ароматів» у межах фестивалю «Parfum», який ми самостійно організували в культурно-діловому центрі «Менора», відбувся два із половиною роки тому: презетація, виступ артистів. Потім ще декілька арома-вечорів і майстер-класів. Невдовзі ми вирішили познайомитись з Гільдією парфумерів України та вирушили до Києва. В «Lambre» я вже розвивалася у напряму аромастилістики, проходила курси, багато читала, переглядала відеоуроки.
Знайомство та зустріч у столиці виявилися цікавими й успішними. Ми багато дізналися про нішеву європейську та українську парфумерію. Зрештою, запросили представників Гільдії парфумерів України до Дніпра та домовилась провести перший фестиваль високої парфумерії «Perfume Fest 2019» за участю Богдана Зубченка, Влада Зварича, Олега Грабчука, Олександра Перевертайла, Ганни Шевчук. Я виступила його організаторкою та співзасновницею. Мова йшла про новий формат, було задіяно багато локацій, презентації парфумерних лінійок, лекції на парфумерну тематику, ольфакторна вечірка, чудовий спільний досвід. Подію висвітлювали журналісти журналів «JOY», «Весна» «GRANDE» і відеопроекту «Високая кухня». Все відбуося на гідному професійному рівні. Далі були ще кілька успішних парфумерних проєктів, а потім – припинення партнерських стосунків і бажання йти власною дорогою, створюючи унікальні власні авторські парфумерні проєкти.
– Які саме?
– Мова про різноформатність проєктів, майстер-класів і колаборацій. Для мене парфумерія – естетичне мистецтво, тому я люблю поєднувати аромати з музикою, живописом, стилем і модою. Створення парфуму – доволі складний творчий процес. Щоб створити аромат (ароматичну композицію), парфумер має пройти низку етапів – від натхнення, уявлення що за аромат має бути, яку роль він має відігравати, який посил нести, для якої людини він створюється, – до створення формули, підбору та поєднанням інгредієнтів, розробки флакону та упаковки. Цим всім займаються наші парфумери та креатори брендів. Аромат – своєрідний процес народження чогось прекрасного. А ще парфум – неповторний танець душі й у кожного він, без сумніву, свій. Аромат, наче музика, звучить на шкірі неповторними нотами.
Презентувати, представити це, з урахуванням характеру, образу життя, настроїв тієї чи іншої людини – велика відповідальність. Ми обираємо аромат за нашим внутрішнім станом, але, якщо вам сподобається аромат на комусь – це не означає, що він саме для вас.
– Звісно, на тобі він може «звучатимуть» інакше.
– Безумовно. Перш за все необхідно відчувати себе, і в цьому теж допомагає аромастиліст. Ви можете бути чудово дягнені – сукня, зачіска, але, якщо на вас немає аромату, або він не відповідний, картинка образу ламається.
– Добре, хоч не життя.:) А були у вашій практиці випадки, коли підібраний аромат не лише робив день і образ, а й виштовхував людину на іншу орбіту долі?
– Жінки отримували купу компліментів, складалися знайомства, особисте життя. Кажуть, якщо людина змінює аромат, вона змінюється зсередини. Вірніше, вона змінює аромат за потребою свого внутрішнього стану.
Це поштовх до її розвитку та до іншого відчуття себе. Часто буває, що людина спочатку віддає перевагу одним парфумам і довгий час їх не змінює, а потім перемикається на інші, відмінні від тих, що були раніше. Це прекрасно! Різні аромати – різні емоції та відчуття, різний досвід.
– Головне виправдати власні очікування себе.
– Так.
– Як трансформуються Ваші проєкти сьогодні, хто є партнерами?
– Мені цікаві колаборації з дизайнерами, стилістами, психологами, музикантами, художниками, експертами з етикету.
З психологом Катрін Міллер нещодавно створили спільний проєкт «Душевні посиденьки з ароматом Щастя». Катрін проводить унікальні практики розслаблення за допомогою відчуттів і емоцій тіла, а я – занурюю людей в ароматну подорож і асоціації, які у них виникають, «слухаючи» парфуми. Така діяльність допомагає людям бути в ресурсі, переключає їхню увагу на позитив.
Також в одному з ресторанів міста ми з експертом з етикету Оленою Глумовою проводимо елегантний захід «Brunch у стилі Chanel». Восени плануємо провести вже шостий. Це свого роду подорож до Франції в епоху Шанель, де ми поєднуємо етикет французських делікатесів та розповідаємо про цікавинки з життя легендарної Коко Шанель, а також дегустацію вінтажного аромату «Chanel No. 5».
Вам відома, наприклад, історія про те, чому Коко не любила делікатеси? Її біографія, чоловіки, їхня роль у становленні Шанель як особистості – про це все ми розповідаємо на нашому заході. Ми також запрошуємо стилістів і дизайнерів, які спеціально для нас готують образи в стилі Шанель. У наших brunches брали участь дизайнер Таня Момот і стиліст Марина Калиниченко. Кожного разу – це неймовірно вишукана подорож до Франції.
Я активно та з великим задоволенням співпрацюю з дизайнерами та стилістами Дніпра в підборі парфумів під колекції одягу. З Тетяною Момот, наприклад, ми провели ряд аромавечорів і «Fashion Aroma Party», де поєднували підбір ароматів під відповідну кольорову гамму в одязі, це все супроводжувалось дефіле учасниць заходу. Брала учать в естетик-шоу «Я Вільна».
Також я є авторкою унікального проєкту «Кава з Ароматом», де індивідуально підбираю парфум, ділюся секретами та «фішками» його нанесення і використання, розповідаю який парфум під який стиль краще підходить.
Я є й співзасновницею й організаторкою ще одного елегантного проєкту «Маленькі секрети для дорослих леді», де ми розкриваємо всі секрети етикету, в тому числі й парфумерного…
– Можна сказати, що всі ці проєкти унікальні, тому, що працюють із емоціями та настроями людини?
– Звичайно. Багато хто зараз втрачає ресурсність. Робота, ковідні гонки, що тримають у напрузі, не дозволяють емоційно розмпрямитися, піднятись. Тому, хвиля легкості, позитиву, доброго настрою – зараз доречні. «Арома-яхтинг» і «Арома-пікнік» теж у переліку моїх проєктів. Все це у час, коли люди не мають можливості активно подорожувати – важливо. Також проєкт, який планую продовжувати, «Арома-вояж». Мова про реальні подорожі до Франції, Грассу, Ніцци, Монакко, до старовинних парфумерних фабрик.
– Які імена є знаковими в парфумерії для Вас?
– Звісно, найвідоміші парфумери, які створили ароматні шедеври – Ernest Henri Beaux (автор легендарного «Chanel No. 5»), династія Guerlain (Aimе, Jacques та Jean-Paul Guerlain), їхні аромати є неперевершеними та мистецькими, François Coty (автор шипру), Edmont Roudnitska, Bertrand Duchaufou, Jacques та Olivier Polge. Це далеко не весь список талановитих парфумерів, які мають світове визнання.
– А щодо українських?
– Мене тішить, що не зважаючи на економічні труднощі, у нас розвивається парфумерна галузь. Цікаві та новаторські нішеві парфуми створюють представники Гільдії парфумерів України, про яких ми згадували раніше. Багато є інді-парфумерів (незалежних), які не скуті рамками та мають можливість творити, а це дуже важливо. Прекрасні парфуми з великою кількістю натуральних компонентів створює Володимир Галайчук («LOE perfumes»), Ксандра Осініна («Чар-Зілля»), бренди Le Pelerin Parfum, Couture Parfum, з ними активно співпрацюю зараз.
– Жінка без парфумів – жінка без майбутнього.
– Так. Коко Шанель, мала рацію.
– Я дуже полюбляю маленькі парфуми у палетках, придбані у free zoon. Настрій може змінюватись протягом дня, тому зручніше мати декілька ароматних «фарб» ніж одну у великому флаконі.
– Це, безумовно, вірно. Я також люблю тревел-версії, вони зручні та не займають багато місця, можна взяти з собою кілька варіантів в подорож. Зараз я співпрацюю з фахівцями, які розуміють ринок і будуть робити парфуми в різних об’ємах, на будь-який попит і гаманець.
– Що, окрім аромастилістики?
– Родина, безумовно, чоловік, син, батьки. Дуже радію, що я мама. Довгий час не могла завагітніти, але була впевнена, що саме у рік «Коня» (рік чоловіка) подарую йому сина. Так і сталося. Через кілька місяців після подорожі до чарівної Грузії – дізналась, що в нас буде поповнення. Це була невимовна радість!
Обожнюю подорожі, люблю літаки, люблю відкривати нові місця. Зараз приділяю час бігові та фізичним вправам, дякую за це Світлані Ліщинській, організаторці «Happy Women Ukraine».
– Що дивує у житті?
– В гарному сенсі цього слова в людях – щирість, простота, природність, вміння радіти життю, бути щасливим. Зараз це, на жаль, трапляється все рідше.
– Так. Це рідкість велика.
– Тим цінніша. Якщо людина прагне бути такою, якою вона є. Щастя – якість внутрішня, ніхто тебе крім тебе самого щасливим не зробить. Я спілкуюсь з людьми, які мають цю найвищу дорогоцінну якість, бажання бути та дарувати це відчуття іншим. Подібне тягнеться до подібного.
– Які ще сходинки, на які хотілося б піднятися?
– Участь у цікавих міжнародних проєктах, особисті зустрічі та знайомство з відомими парфумерами Франції, Італії, Британії, Німеччини. Навчання за кордоном, поглиблення своїх знать і вмінь Прагну більшої фінансової стабільності, що давала б мені ще більшої свободи та незалежності. Створення цікавих онлайн-проєктів, організація нових арома-подорожей до Європи. Співпарця з зірками (чому б ні?)…
– На що лишається час?
– Стосовно улюблених книжок, мистецьких та інших вражень… Я – візуал, люблю дивитись. Особливо вабить документальне кіно про біографії видатних особистостей у різних галузях – мистецтві, політиці, спорті. Цікаво дізнаватись про їхні правила життя та секрети успіху.
– Чому саме?
– Не вигадані біографії та історії, а справжні, реальні досягнення, секрети успіху. Мені дуже подобаються ікони стилю: Жаклін Кеннеді, Грейс Келлі, Одрі Гепберн, Коко Шанель. В них – сила та ніжність водночас. Або ж Сила Ніжності. Їхні висловлювання завжди про головне та поза часом. Такі собі своєрідні маяки того, чого прагнути, на що рівнятись. Ці особистості мене надихають. Ніби осторонь Коко Шанель. Сильна – так, водночас доволі меркантильна й така собі вибаглива «достигаторка», але вона дуже мотивує, бо їй вдалося змінити хід моди, вона надзвичайно цікава особистість..
– А з сучасних героїнь?
– Нещодавно познайомилась із американкою Грасіеллою, яка перевернула моє світосприйняття. Мешкає вона у Каліфорнії. За фахом медична сестра, чудовий спеціаліст із масажу. Коли говорить про Україну, в неї завжди на очах сльози. Вперше зустрічаю іноземку, яка любить Україну більше ніж люди, які народилися та живуть тут. Є ті, хто за певних обставин виїжджають, але лишаються з Україною в серці назавжди, бажають повернутись. Знайомий моїх батьків тридцять років мешкає в Ізраїлі. І, коли я запитувала його: «Куди більше тягне?» – він відповідав: «Туди, де я народився». Душею він тут, незважаючи на високу якість життя, сервісу, медичного обслуговування, яку має зараз. Є й такі, що з радістю покидають Україну, бо вважають її безперспективною, третьою країною світу, говорять, що тут немає що робити, суцільний негатив. Я впевнена, що такі люди будуть завжди незадоволені, де вони не знаходились би. Так, в Україні є багато проблем, але й досягнень багато, потрібно пишатися своєю Батьківщиною та робити хоча б щось від себе, нехай на маленькому рівні, для її розвитку.
Отже, син Грасіелли бере активну участь у спортивних марафонах, бував неодноразово в Україні, ділився враженнями. Вона не поспішала їхати до нас, її це мало цікавило, але, коли почалася війна на Сході України, й нам потрібна була фахова медична допомога, вона не побоялася та разом із іншими медиками прибула до України. Її розповіді про три роки перебування на передовій, про тяжкі поранення та цю грань поміж життям і смертю, бажання наших бійців жити та захищати свою землю – вражають. «Я знаю, що Україну любить Господь», – каже вона. – Ваша земля благословенна. Україна завжди в моєму серці». І всі ці зізнання вона доводить справами. Зараз вона придбала у Дніпрі будиночок і раз на півроку приїжджає до України. Ми зустрічаємося з нею на пробіжках. Я в захваті, що існують такі люди. В кращому розумінні цього слова. Це мене дійсно вражає до глибини душі.
Я патріотка України і мені не все одно, що буде з моєю країною. Україна багатостраждальна. Згадаємо жахливі сторінки Голодомору. В моєму роду, на щастя, ніхто не загинув, але ці масові смерті та страждання невинних людей не дають спокою моїй душі. Як, чому, за що? Напевно, за прагнення українців до справжньої свободи та незалежності.
– Про це йдеться, зокрема, в щоденниках Павла Загребельного «Думки нарозхрист». У щоденниках Василя Стуса, віршах Ліни Костенко. Прикладів безліч.
– Я дуже хочу, щоб приклади ці увійшли в свідомість українців, і до України прийшов розквіт, припинились часи популізму, щоб люди серйозно підходили до вибору очільників держави. Щоб Європа в Україні починалася з найпростіших речей, в першу чергу, з самих себе, з культури спілкування рідною мовою, патріотизму, поваги один до одного, з порядку та чистоти на вулицях. Щоб духовні цінності переважали над матеріальними.
За кордоном, зокрема у Франції, на великих автомобілях можна побачити лише вихідців із пострадянського простору. Французи їздять на маленьких малолітражках, бо це зручно та бюджетно. Для чого ця надумана пихатість і велич? До речі, французи спілкуються та відповідають виключно французською, якою б мовою ти до них не звернувся. Вони справжні патріоти своєї землі. Цього, на жаль, не вистачає українцям.
Вам відомо, до речі, що Богдан Хмельницький для перемовин із росіянами брав перекладача, бо не розумів їхньої мови? Це говорить про те, що ми різні за походженням, у нас різні мови та історія. Нам час повертатися до свого коріння.
Наше щасливе майбутнє – в наших руках. Якщо кожен із нас це усвідомить і буде вносити свою лепту в розвиток себе та України, розквіт неминучий!
Ось така вона Наталія Ярочкіна – уродженка Житомирщини, з романтично-фаховим покликанням досконалості. Нащадок дідуся з прізвищем Гетьман, які спокон віку отримували в українських селах саме за своєю діяльністю. Тобто, мова про ще одну її скриньку – символічну, родову. Що назавжди зберігає в її генетиці безцінні скарби самодостатньої української європейськості.
Фото з особистого архіву Наталії Ярочкіної
Редакція від 20.09.2021
