Парк ім. Т.Г. Шевченка – зелена візитна картка Дніпра

Потьомкінський сад, краса Катеринослава 
та місце численних історичних спогадів…
Антін Синявський

Таємниці та легенди Монастирського острова

У Дніпрі можна нарахувати досить багато «родзинок», які захоплюють своєю неймовірною красою. Парк імені Т.Г. Шевченка є улюбленим місцем відпочинку всіх мешканців і гостей міста та, по праву, однією з найяскравіших, історичною багатою та овіяною легендами «родзинкою».

Територія сучасного парка імені Т.Г. Шевченка в Дніпрі була освоєна ще за часів первісної людини. Головною передумовою цього стало вигідне географічне розташування на північно-східному краї великого пагорба в закруті Дніпра. В цьому місці річка круто повертає на південний захід, стикаючись зі скелястими виступами Українського кристалічного щита – Дніпровськими порогами. На думку Антона Синявського «наш Потьомкінський сад виявляється вельми цікавим в археологічному відношенні, як центр найстародавнішого поселення в нашій місцевості».

Особливо захоплюючою є легенда, що острів 
був священною столицею скіфів

Якщо вірити легендам, парк і Монастирський острів зберігають багато таємниць, які виникли протягом віків і декількох останніх десятиліть. Безумовно, найбільш цікавою в парку імені Т.Г. Шевченка є Монастирський острів. Місце унікальне і загадкове. Особливо захоплюючою є легенда, що острів був священною столицею скіфів. Тут побували Зороастр, апостол Андрій Первозванний. Є думка, що Монастирський острів входить до числа 22 силових точок планети. 

Парк і острів «пам’ятають» військові та торгові походи слов’ян-русичів, візити Великих Київських князів і навалу монголо-татар. Дніпровські скелясті кручі бачили французького інженера і мандрівника Боплана, козака-запорожця Лазаря Глобу, князя Григорія Потьомкіна, та його улюбленого архітектора Івана Старова.

Історія парку

Заснований парк у далеких 1790-х роках. Спочатку на цій землі відставний осавул війська запорозького Лазар Глоба з друзями-січовиками Ігнатом Каплуном і Микитою Коржем насадили чудовий плодовий сад. Сам Глоба стверджував: «…неусыпными моими трудами и коштом развел на том острове, тож при жилью своему и особо при слободе Половице нетолко довольно лесу но и плодовыя деревья..»

На початку 1780-го року Катерина ІІ вирішила перенести Катеринослав-Кільченський на правий берег Дніпра. Сад Л. Глоби викупив князь Потьомкін. Поряд із ним був побудований палац для князя Григорія Потьомкіна, який зараз відомий нам як Палац студентів. Палацово-парковий ансамбль у Катеринославі створювався за зразком головної резиденції князя Потьомкіна – Таврійського палацу і парку Санкт-Петербургу. Його проектували ті ж самі автори, що і петербурзький комплекс.

У 1787 р. Григорій Потьомкін відмовився від послуг французького архітектора К. Геруа і запросив до Катеринослава свого улюбленого зодчого, а також гімназичного товариша – Івана Єгоровича Старова.

Парк вважався офіційною резиденцією не тільки князя, а й Катерини ІІ, коли вона відвідувала місто. Палац Г.О. Потьомкіна – це перша і найбільша громадська будівля Катеринослава, яка була такою аж до кінця ХІХ ст.

Під керівництвом Вільяма Гульда насадили англійський 
пейзажний парк із двома великими оранжереями – 
ананасовою та із лаврових, лимонних, гранатових, апельсинових дерев

За задумом Григорія Олександровича Потьомкіна, його резиденція мала б походити на модні в той час англійські пейзажні паркі. Після роботи багатьох майстрів, які намагалися створити неймовірний пейзаж біля палацу, в 1789 році князь викликав із Петербурга майстра садово-паркового мистецтва англійця Вільяма Гульда. Під його керівництвом був насаджений англійський пейзажний парк із двома великими оранжереями: одна ананасова, друга – з лаврових, лимонних, гранатових, апельсинових дерев. Як свідчать документи, рослинність для парку доставляли з усіх кінців світу, у тому числі, з Польщі (Речі Посполитої) і Молдавського князівства! 

Після раптової смерті князя Потьомкіна проект побудови його резиденції з садом довелося припинити. Вся територія парка перейшла до казни. За наказом Павла І в травні 1798 року оранжерею розпродали за 1039 рублів. Деякі рослини загинули, а частина розійшлася по будинках знаті. Довгий час палац пустував, а сад занепадав.

У 1830-х роках колишній палац і сад Г.О. Потьомкіна були передані катеринославському дворянству. Відтоді почалося поступове відновлення території резиденції. В середині ХІХ ст. на території парку влаштовували народні гуляння, бали та інші свята. Тоді почалося друге життя старого саду. 

Пізніше в палаці було засновано катеринославський громадський «Музеум старожитностей» (1849). Це було початком створення Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького. 

Наприкінці XIX – на початку XX ст. Потьомкінський сад. був центром суспільного і культурного життя Катеринослава. Територія сада і острова поступово перетворилася на центр організованого масового відпочинку жителів міста.

На початку XX століття у палаці Потьомкіна 
розташовувалася майстерня з пошиття обмундирування 
для солдат, а згодом – тимчасовий воєнний шпиталь

Протягом різних періодів історії цей палац виконував багато різноманітних функцій. В 1899 р. було відкрито перший вищий навчальний заклад – Катеринославське Вище гірниче училище. До побудови в 1901 р. на Соборній площі власної будівлі училище протягом двох років для лекційних занять студентів використовували саме Потьомкінський палац. Він був місцем проведення ХІІІ Всеросійського археологічного з’їзду (1905), проведення виборів до Державної Думи Росії від дворян Катеринославської губернії, був майстернею з пошиття обмундирування для солдат (1904–1905), тимчасово пристосований під воєнний шпиталь (1914–1915). В 1972 р. палацу та прилеглій до нього території присвоїли статус пам’ятника садово-паркового мистецтва державного значення.

У середині ХХ століття (1957 р.) парк розширяє свої межі. До початкової території парку приєднали Монастирський (тодішня назва – Комсомольський) острів, який став сьогодні найбільш відвідуваною частиною парку. На острів перекинуто пішохідний міст і канатну підвісну дорога від вул. Данила Нечая. На острові розташовані різноманітні атракціони, акваріум найрідкісніших колекцій прісноводних риб і рослин із чотирьох континентів – близько 50 видів. Тут можна побачити нільського крокодила, рідкісні види черепах і амфібій. Розміщені декілька водноспортивних клубів і баз, а також пляжі та комфортні зони відпочинку, які так приваблюють мешканців і гостей нашого міста. Доки екстрасенси розгадують ребуси острова, сотні закоханих пар вішають «замки щастя» на пішохідному мосту і загадують свою долю, сидячи на кованій лавці біля «Дерева закоханих». Нові талісмани старого парку…

І знову молодіє старий парк

Проте окрім острова та палацу в парку можна зустріти ще багато історичних пам’яток. Наприклад, кожен громадян бачив пам’ятник великому Кобзарю на території Монастирського острова, але мало хто знає, що спочатку було три проекти пам’ятника. Перший виник у 1920-х рр. після перейменування саду на честь письменника. Проте цей проект не був здійснений. Перший монументальний пам’ятник Т. Шевченку у парку був відкритий 1949 р. Сьогодні від нього зберігся тільки постамент. Автором пам’ятника був скульптор І.С. Зноба. Поет, як і в нинішньому варіанті (на острові), зображений в момент глибоких роздумів. У 1959 р. відкрили новий пам’ятник поетові на найвищому місці острова. Його автори – скульптори І.С. Зноба та В.І. Зноба, архітектор Л.Р. Ветвицький. Задум мав багато спільного з першим варіантом, але за розмірами він у декілька разів більший за свого попередника. Пам’ятник виготовлений із чавуна на гранітному постаменті. Висота фігури  9,5 метрів, висота п’єдесталу 10,5 метрів, вага чавунної скульптури 55 тон.

Щодо першого пам’ятника, то його 1961 р. перевезли до селища Шевченко, до вулиці Новгородської, в Самарському районі Дніпра. Там він перебував до 2007 р., доки не був зруйнованим. 

Монастир процвітав до татаро-монгольської навали 
ХІІІ ст., потім його зруйнували, однак він увійшов в 
історію як колиска християнства, цитадель православної віри

Ще однією невід’ємною частиною острова є легенда про монастир. Нібито ченців, які їхали з Константинополя до Києва, острів настільки вразив своєю красою, що вони вирішили заснувати на цьому місці монастир і залишитися тут жити.

Монастир на священному острові нібито процвітав до татаро-монгольської навали ХІІІ ст., а потім був зруйнованим, однак увійшов в історію як колиска християнства, цитадель православної віри. Історично не доведено, що такий монастир існував насправді. Проте багато хто впевнений у цій легенді і вважає це за правду. Тепер на острові на місці міфічного візантійського монастиря побудовано Храм Святителя Миколая. Біла церква з золотим куполом чудово проглядаєть ся з багатьох точок і стала одним із символів нової архітектури Дніпра. 

Парк пережив багато змін, які суттєво відрізняються від початкового стану. Час від часу відбуваються реконструкції парку. Сьогодні, як планувалося два століття тому, за першим генеральним планом Катеринослава, острів – дійсно – «сад публічний». Тепер у парку є і літній театр, де часто проводяться місцеві свята, концерти та багато інших заходів; і оглядовий майданчик, де полюбляє відпочивати молодь; і багато дитячих куточків і, навіть, мотузковий парк! У парку Т.Г. Шевченка 45 років тому була створена алея шахістів яка користується найбільшою популярністю у шахістів-любителів. На сьогодні у парку  відреставрована величезна шахівниця, оновлені столики шахістів. 

Наразі від садово-паркового комплексу князя Потьомкіна залишилося не багато, а саме: близько 8000 дерев, більш ніж 2000 кущів 68 видів. Парк імені Т.Г. Шевченка – один із небагатьох в Україні та світі міських пейзажних парків, збережених у своїх історичних кордонах.