Подорож в минуле: історичний центр Веселих Тернів

Подорож в минуле: історичний центр Веселих Тернів

Та лиш одні є у цілому світі – 
Веселі, Веселі Терни,
Бо терном п’янким ще в дитинстві сповиті,
Бо козацького роду вони!
Євген Бондаренко

Веселі Терни – житломасив у Тернівському районі Кривого Рогу. Він вважається однією з найстаріших частин міста і навіть нараховує більше років, ніж сам Кривий Ріг. Від 1837 до 1919 рр. село було волосним центром Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії.

На території Веселих Тернів збереглося не так багато старовинних об’єктів, частина з них збудована під час діяльності повітового земства (1866–1917). Переважно вони розташовані в історичному центрі селища, але є й на околицях. До числа дорадянських пам’яток, які, з незначними змінами, зберегли свій вигляд до ХХІ століття, належать будинки, бруківка, млин та інші архітектурні споруди. Кожна з них має унікальну історію, що відображає багатогранне минуле Веселих Тернів.

Козацький край

Тут зимував колись козак Григорій Шрам, в архівах його свідчення особи стало за метрику народження Тернам.
Євген Бондаренко

Веселі Терни, як і вся територія Криворіжжя, пишаються своєю козацькою спадщиною. Про це нагадує пам’ятний знак, встановлений у сквері 40-річчя Перемоги, присвячений засновникові Веселих Тернів Григорію Шраму. Ще однією з таких згадок є топонім «Бейкуш», який привертає увагу туристів, гостей та місцевого населення.

У 1744 році на території сучасних Веселих Тернів існував козацький зимівник з назвою Великі Терни, розташований на Чумацькому шляху біля річки Саксагань. Першим поселенцем був козак Щербинівського куреня Петро Литвин. Після його смерті у 1760 році ці землі перейшли до відставного військового старшини та писаря Кодацької паланки Григорія Івановича Шрама.

Розвиток Веселих Тернів розпочався з 1761 року, коли Шрам отримав атестат від Коша Нової Запорозької Січі на землеволодіння. Він заснував тут великий зимівник, збудувавши багато землянок і мазанок. Григорій Шрам запросив сюди свою сім’ю, родичів і знайомих з Києва, спільно з якими господарював на цих землях. Так утворилося поселення, назване Григоріївськими Тернами.

Краєзнавці переконані, що зимівник розташовувався в районі Бейкуша (сучасний провулок Веселий Кут), стратегічно вдалої місцевості для його існування. Дугоподібний вигин Саксагані захищав територію з трьох сторін, надаючи їй природну оборону від можливих загроз. Там і сьогодні збереглося декілька окремих ділянок русел, що відокремились від річки. Сьогодні Бейкуш не просто пам’ятка історії, але й невіддільна частина веселотернівського ландшафту.

Щодо виникнення назви «Бейкуш» існує кілька версій. За однією з них, це слово має тюркські корені та означає «віддалений хутір». За аналогіями з іншими місцевостями так нарікали озера-стариці. За іншою версією, це може бути турецьке чоловіче ім’я Бейкуш. Ще одна гіпотеза вказує на імовірне походження від вислову «бай кеше» у татарській мові, що дослівно перекладається як «багата людина».

Місце переправи

А Веселі Терни в саксаганських обіймах буяють,
І шепочуться віти і кленів, і верб та беріз.
Василь Дейнега

Веселі Терни мають інший цікавий об’єкт, пов’язаний з водоймою, – міст. За дослідженнями істориків, поблизу млина, на старому руслі Саксагані, знаходився брід, що був частиною колишньої чумацької дороги. Згадки про нього в усній традиції переносять нас у козацькі часи, пов’язуючи це місце з гетьманом Богданом Хмельницьким. Легенда розповідає, що його армія зупинялася в цій місцевості. Ймовірно, військовим обозам також доводилося тут переходити Саксагань.

Пізніше в районі броду виник перший дерев’яний міст. Хоча точний час та ім’я особи, яка його побудувала, поки що невідомі, у документах Верхньодніпровського повітового земства вказано, що у 1872 році міст був вже розламаний. Ця обставина ускладнювала проїзд чумакам, які змушені були витрачати на переправу по 3–5 годин, оскільки місцина перетворювалася на багнюку. Тільки у 1874 році органи самоуправління побудували новий сосновий міст завдовжки 55,5 м та шириною 6,4 м за 2002 рублі 28 копійок. Утім, цей об’єкт не витримав випробування часом: протягом 30 років його постійно ремонтували та реконструювали. На початку XX століття по ньому вже неможливо було перевозити великі вантажі, а під час повеней представники влади навіть зверталися до землевласника Івана Харіна з проханням дозволити користуватись переправою у його приватних володіннях.

У 1904 році технічне бюро інженерів С. Рудницького та Г. Орпішевського з Одеси побудувало новий міст у Веселих Тернах за 35 тис. рублів, виділених з дорожнього капіталу. Залізобетонна конструкція виявилася настільки стійкою, що пережила навіть спробу підірвати її нацистськими окупантами під час Другої світової війни у 1943 році. З незначними модифікаціями міст зберігся до наших днів та продовжує виконувати своє основне призначення. 

Млин-олійниця

На території Веселих Тернів збереглись паровий млин та олійниця, зведені на початку ХХ століття. На меморіальній дошці на фасаді вказано, що об’єкт збудовано у 1903 році. Для приведення його в рух використовувався потужний дизель. У ті часи млин мав значні розміри й обслуговував селян з навколишніх сіл і рудників, забезпечуючи виготовлення якісного борошна (сіянки). За свідченнями старожилів, млин переробляв величезну кількість зерна – 360 пудів за добу.

За усними переказами, млин спорудив, чи то володів ним, Борис Литвин (Литвинов). Однак згідно з офіційними даними фабричного, податкового і гірничого нагляду за 1910 рік, у Катеринославській губернії паровий млин у с. Веселі Терни Верхньодніпровського повіту перебував у власності німців-менонітів Гейнріхса Ісаака Корнійовича та Корнія Ісааковича, ймовірно, батька й сина. Продуктивність млина становила 285 400 пудів зерна щорічно. У списку фабрично-заводських підприємств за 1914 рік вказувалося, що млин обслуговували 20 робітників. Він був вальцевий, з паровим двигуном потужністю 35 кінських сил. Протягом вказаного року на ньому було оброблено 285 000 пудів пшениці та жита.

У 1925 році «Окрдержфондком Криворіжжя» оголосив про публічний продаж ліквідованих приватних підприємств у Кривому Розі, серед яких був і паровий млин у Веселих Тернах. З початку 1930-х років паровий млин і олійниця стали власністю Криворізької кондитерської фабрики артілі «Харчсільпром». Під час Другої світової війни, з 25 жовтня 1943 по 20 лютого 1944 року, на території розташовувався спостережний пункт 24-го стрілецького полку. На трубі млина й до сьогодні залишилися сліди від обстрілів.

У 1970-х роках, після реорганізації кондитерської фабрики, паровий млин став частиною державного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка. У XXI столітті на основі старого млина функціонує приватна олійниця.  

«Кам’янка»

У Веселих Тернах у XXI столітті на одній з вулиць збереглися залишки старовинної бруківки. Цю дорогу у народі називають по-різному: «кам’янка», «сошейна дорога» або «сошейка». Вона була споруджена на початку минулого століття.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть через Веселі Терни пролягав шлях із Кременчука на Миколаїв. У 1913 році органи самоврядування Верхньодніпровщини визнали його таким, що має не лише місцеве, але й державне значення. Було прийнято рішення про будівництво наступного року у с. Веселі Терни, в тій частині вулиці, де пролягав шлях з Кременчука, шосе протяжністю до 600 простих сажнів (близько 912 м) на суму 16 625 рублів. Оскільки він розгалужувався, то також передбачалася заміна ділянки дороги в сусідній Новопавлівці.

Проте у 1914 році почалася Перша світова війна. Для будівництва шосе потрібний був каток для обкатування щебеневого покриття, який Катеринославська губернська земська управа могла отримати лише зі США. Однак у зв’язку з війною доставляння цього пристрою було відкладене на невизначений термін. Верхньодніпровські діячі, щоб якнайшвидше відновити шлях через Терни та Новопавлівку, відмовилися від проєкту шосе та обрали бруковану дорогу, яку й було збудовано.

Бруківка починалася в районі сучасної вулиці Центральної, біля навчально-виробничого комбінату, і продовжувалася вулицею Олексія Солом’яного до центру Веселих Тернів, завертаючи до мосту. Поруч зі сходу пролягав ґрунтовий шлях, яким зазвичай рухалися коні. Інше відгалуження пролягало вулицею Веселі Терни і вело впрост до роз’їзду Терни. На рівних відстанях один від одного по обох сторонах встановлено пофарбовані цегляні стовпи. На теперішній час зберігся лише невеликий відрізок брукованої дороги на вулиці Веселі Терни в напрямку Першотравневого кар’єру. 

Земська лікарня

На території Веселих Тернів збереглися рештки колишньої земської лікарні, яка розташовувалася неподалік Базарної площі, біля мосту та олійниці.

У кінці ХІХ – на початку ХХ століть жителям Криворіжжя доводилося стикатися з різними хворобами, характерними для того періоду, які впливали на загальний стан здоров’я населення регіону. Найбільше мешканці страждали від тифу, скарлатини, дизентерії, холери, віспи, грипу і туберкульозу. Тому відкриття земської клініки у людному волосному центрі стало закономірним кроком на шляху до закріплення стаціонарної системи надання медичної допомоги. Будівництво лікарні тривало близько двох років, остаточно вона відкрилась у 1914 році.

Клініка була розрахована на 28 ліжок (20 – у загальному відділі, 8 – в інфекційному). Комплекс включав головний корпус, інфекційне відділення, амбулаторію, літній барак, пральню, квартири для наглядачів, кухарів, праль, льохи, «льодник» (морг), квартири лікаря та фельдшерів і необхідні господарчі споруди. Головним лікарем у 1913 році був призначений Василь Павлов. З молодшого медичного персоналу працювали три фельдшери, одна акушерка й одна фельдшериця-акушерка. Лікарню обслуговували чотирнадцять технічних робітників.

З жовтня 1914 року Верхньодніпровський комітет товариства Червоного Хреста відкрив у головному корпусі лазарет на 20 ліжок з усім необхідним обладнанням, хірургічними інструментами та повним лікарським колективом. Тут розміщувалися тяжко поранені та хворі, які потребували спеціального спостереження та лікування. У 1919 році лікарню перейменували на повітову, а згодом вона стала сільською, пізніше – міською лікарнею №12. Вона залишалась філією 14-ї міської лікарні до моменту остаточного припинення своєї діяльності вже за часів Незалежності України. 

Аптека

У самому центрі Веселих Тернів, на площі, розташувався невеликий ошатний цегляний будиночок – аптека. Вона, як свідчать металеві цифри на козирках з обох боків на ґанках, збудована у 1909 році. З 1915 по 1917 роки тут діяла сільська аптека під управлінням аптекарського помічника І.-М.  Слуцкіна. Тут люди могли придбати не лише готові ліки, але й виготовлені фармацевтом за рецептом лікаря. Крім того, нерідко провізор надавав консультації та поради щодо застосування медикаментів.

Під час національно-визвольної боротьби українського народу 1917–1921 років у будинку протягом 1917–1918 років розташовувався виконавчий комітет Веселотернівської волосної Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Його очолював Іван Литвиненко, один із представників прорадянських органів влади у Криворізькому повіті. У міжвоєнний період, за спогадами старожилів, споруда використовувалась як аптека.

Під час окупації в цьому будинку розміщувалася німецька канцелярія. Після Другої світової війни та до початку 1990-х років тут знову функціонувала аптека. Після 1991 року приміщення тривалий час перебувало в запустінні. На початку 2000-х років його викуплено під приватний будинок. 

Земська ветеринарна лікарня

Не менш цікавим об’єктом є ще одна дорадянська будівля із червоної цегли, розташована на околиці Веселих Тернів. Зведена вона на початку минулого століття на землях Івана Харіна за ініціативи та фінансової підтримки Верхньодніпровського повітового земства. Раніше тут знаходилася ветеринарна клініка.

У XIX столітті одну з найбільших загроз для населення Криворіжжя становили епізоотії – чума великої худоби, сап коней, сверблячка, сибірка, ящур та інші хвороби тварин. Більшість селян того часу займалися землеробством та скотарством, а гужовий транспорт був основним засобом пересування та перевезення вантажів. Саме тому наявність здорової худоби була вирішальною для їхнього існування, оскільки вона використовувалася як робоча сила та забезпечувала проїзд.

У 1915 році, завдяки ряду рішень на державному рівні та особистим внескам місцевих меценатів, у Веселих Тернах була відкрита ветеринарна клініка. Цей об’єкт споруджено за типовим проєктом губернського земства. Він включав комплекс будівель – лікувальний корпус з операційною, амбулаторією, лабораторією, аптекою та стайнею, а також житло для персоналу. Ще в другій половині ХХ століття біля дороги стояли дві великі стайні. На жаль, до наших днів збереглося лише приміщення лікарні з амбулаторією. Об’єкт перебуває в приватній власності. 

Кредитне товариство

Приміщення кредитного товариства, яке існувало у Веселих Тернах, є історичним об’єктом, збудованим в 1882 році, коли там відкрився філіал Катеринославського банку. З багатьма кімнатами всередині й декількома виходами, воно часто орендувалося різними приватними організаціями.

У липні 1910 року там почало функціонувати Веселотернівське волосне кредитне товариство зі статутним капіталом 2 тис. рублів. Протягом року діяльності сума фінансування склала 20 тис. рублів. Членами спілки були селяни з 15 сіл волості. Залучені кошти використовувалися для придбання сільськогосподарської техніки. Товариство успішно діяло до початку Першої світової війни.

27 вересня 1917 року у будівлі відкрилося Веселотернівське волосне земство. На посаду голови обрали лікаря Павла Фере, заступником – М. Єпішева. Головою управи став П. Кравченко. Загалом було 55 гласних (депутатів). Діяльність земства тривала до лютого 1918 року, коли більшовики замінили його на Раду. Проте у період існування УНР та Гетьманської держави воно відновило свою роботу, поки не було остаточно розпущене радянською владою у лютому 1920 року.

До початку Другої світової війни та після неї споруда слугувала головним корпусом Веселотернівської школи №2. Тривалий час це було одне із навчальних приміщень, а в 1970-х роках тут діяв дитячий садок. Великий за розмірами, збудований з червоної цегли, будинок зберігся до наших днів. Сьогодні в ньому розміщена дільниця озеленення Тернівського району комунального підприємства «Сансервіс». На фасаді до недавніх пір можна було розгледіти напис «Весело-Терновское кредитное общество». 

Веселі Терни мають цікавий історико-культурний фонд, представлений різноманітними архітектурними об’єктами, які відображають розвиток селища та зберігають спогади про події різних епох. Попри адаптацію до змін у соціально-економічному середовищі та трансформацію призначення, ці історичні споруди залишаються частиною культурного спадку житломасиву, який варто було б і надалі зберігати та вивчати.