Адміністративно-територіальні історії Дніпропетровщини

У лютому 1932 року – 90 років тому постановою Президії ЦВК СРСР в Україні було створено п’ять нових адміністративно-територіальних одиниць: Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська та Харківська області. Розглянемо на прикладі Дніпропетровщини, як і навіщо радянська влада змінювала адміністративно-територіальний устрій на наших землях. 

Катеринославська губернія – Січове земство – знову губернія

Нинішній центр Дніпропетровської області місто Дніпро, а тоді – Катеринослав – колись був головним осередком великої губернії, яка займала близько трьох мільйонів квадратних десятин. У Катеринославську губернію входили повністю території сучасних Дніпропетровської та Запорізької областей, а також частково Кіровоградської, Херсонської та Донецької. За європейськими мірками це величезна територія.

Старий адмінрозподіл від Російської імперії зберігався в Україні до 1918 року. За часів УНР, згідно із новою концепцією, розробленою Михайлом Грушевським, передбачалося ліквідувати губернії – повіти – волості та запровадити землі. Це ефективно діяло ще з часів Київської Русі. Землі мали бути меншими за губернії, але більшими за повіти, а також пристосовані до судової мережі та до структури виборчих округів. За Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України», ухваленим Українською Центральною Радою 6 березня 1918 року, територію УНР поділили на 32 землі, визначили їхні межі, адміністративні центри, назви.

Так, на мапі мало б з’явитися Січове земство із центром у Катеринославі. До землі Січ планували включити Катеринославський повіт, частини Верхньодніпровського, Новомосковського й Олександрійського повітів Катеринославської губернії і частину Херсонського повіту Херсонської губернії. Але вищеназваний закон не встиг набрати чинності. Тимчасовим губернатором (губернським комісаром) УНР в Катеринославській губернії з 3 квітня до початку травня був Ісаак Мазепа, у майбутньому – прем'єр-міністр УНР.

Внаслідок державного перевороту 29–30 квітня 1918, здійсненого Павлом Скоропадським, новим губернатором (губернським старостою) став Іван Черніков. Повернувся старий губернський поділ часів Російської імперії. Катеринославська губернія вже мала бути складеною з дев’яти повітів. До вже існуючих восьми ще хотіли доєднати Таганрізький цивільний округ з Області Війська Донського.

Після повалення Директорією УНР влади гетьмана губернським комісаром був призначений Юрій Магалевський (листопад 1918 – лютий 1919).  26 січня 1919 року за допомогою Нестора Махна Катеринослав вдруге захопили російські більшовики. Потім на теренах губернії владарювали і денікінці, і махновці, і врангелівці. Коли Радянська Росія витіснила їх з Катеринославщини остаточно, губернія стала частиною УРСР (з 1922 року увійшла до складу СРСР).
 
Із приходом більшовицької влади розпочалася докорінна зміна адміністративно-територіального устрою, який протягом 1920–30 років змінювався майже щороку, а часом і двічі на рік. 

«Рішуче по-більшовицькому»

«До 1932 року радянська влада проводила низку адміністративно-територіальних реформ, – розповів про передумови створення області науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею (ДНІМ) Дмитро Романчук. – Перша відбулася у 1923 році, коли замість повітів і волостей з’явилися нові адміністративні одиниці – округи та райони. У 1925 році ліквідували губернії, і вже на місці Катеринославської губернії залишилися сім округів. А в 1930-му була проведена нова адміністративно-територіальна реформа, яка ліквідувала й округи».

Таким чином після 1930 року на всій території України залишилися лише райони, які безпосередньо підпорядковувалися тодішній столиці – Харкову. Гасло того часу закликало: «Рішуче по-більшовицькому підготуватися до ліквідування округи, треба зміцнити райони, щоб вони мали змогу виконувати великі господарсько-політичні завдання». Частина прав окрвиконкомів перейшла до райвиконкомів, а сільрадам надавалося право самостійно складати бюджет. Дніпропетровськ у числі інших міст безпосередньо підпорядковувався центру.

Кількість районів постійно змінювалася, їх укрупнювали. І, якщо на момент ліквідації округів районів було 584 по всій Україні, то вже на 1932 рік їх стало 384. 

Реформування 1930 року деякі радянські історики називали причиною голоду на селі. Ліквідація округів, мовляв, послабила партійний і державний контроль над районним і колгоспним керівництвом, яке вдавалося до безправних і протизаконних дій, на місцях зростала анархія.

«Таке пояснення голоду виглядає як бажання вигородити радянську владу, але факти зловживання службовим становищем місцевого керівництва відкидати теж не можна», – говорить Дмитро Романчук.

Сьогодні історики кажуть, що посилання на свавілля місцевих керівників як причину появи голоду є лише недолугою спробою виправдання антилюдської соціально-економічної політики радянської влади на селі у кінці 1920-х і на початку 1930 х років. 

Дніпропетровщина мала 9 національних районів і простягалася аж до Азовського моря

Великою кількістю районів із центру було складно керувати і виконувати нелегкі завдання партії: справлятися із планами хлібозаготівель, колективізацією, боротися з так званим куркульством.

9 лютого 1932 року IV позачергова сесія ВУЦВК (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету) УСРР приймає рішення про створення на території України крім автономної республіки Молдови п’яти областей: Дніпропетровської, Київської, Харківської, Вінницької, Одеської. А 27 лютого 1932 р. Президія ЦВК СРСР це рішення затвердила спеціальною постановою. За Дніпропетровською областю закріплюються 54 адміністративно-територіальні одиниці (50 районів і 4 міста), за Київською – 100, за Харківською – 82, Вінницькою – 61, Одеською – 50. 

Новостворена Дніпропетровщина займала велику територію аж до Азовського моря – 73149,4 кв. км, з населенням 4 032 200 чоловік. Область включала в себе деякі райони сучасних Донецької, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської областей і майже всю Запорізьку. Серед районів було й дев’ять національних: Високопільський, Люксембургський, Молочанський – німецькі, Ново-Златопільський, Сталіндорфський – єврейські, Каменський, Терпіннянський – російські, Велико-Янисольський – грецький, Коларівський – болгарський. У 1937–38-х роках райони як національні ліквідують, лише Сталіндорфський проіснував до 1941 року.

Складнощі керування позначилися на хлібозаготівлях

На пленумі Дніпропетровського міського комітету партії 10 лютого 1932 року перший секретар Дніпропетровського бюро обкому В.І. Чернявський у своєму виступі говорив: «Керувати з Харкова такою кількістю районів є трудна справа. І це особливо позначилось у хлібозаготівлях цього року… Звідси стає цілком зрозумілим наше завдання… Утворення області – є шлях до покращення конкретно-оперативного керівництва районом, селом, колгоспом, як головної перебудови в забезпеченні соціялістичної реконструкції».

У привітанні першому обласному з’їздові рад, який відбувся у Дніпропетровську 4 серпня 1932 року, «всеукраїнський староста» Григорій Петровський з «палким більшовицьким привітом» відзначав, що область посідає перше місце як у металургійній промисловості, так і в сільському господарстві України, а також має найвищий відсоток колективізації. І разом з тим докоряв: «У весінній сівбі Дніпропетровщина показала приклад, як треба боротися за виконання більшовицьких плянів, але в той же час липневого пляну хлібозаготівель по області ганебно зірвано».

Після утворення областей до проведення перших обласних з’їздів рад роботою керували спеціально створені обласні організаційні комітети, які підпорядковувалися ВУЦВК та РНК УСРР. У Дніпропетровській області такий комітет діяв у складі 12 осіб під головуванням заступника голови Раднаркому УСРР Данила Петровського (колишній торгпред СРСР в Австрії, родом з Чернігівської губернії, підтверджень його родинних зв’язків із Григорієм Петровським на сьогодні немає).

Відповідальність за вищою мірою

Створення триступеневої системи адміністративно-територіального устрою з проміжною обласною ланкою мало забезпечити успішне виконання завдань перших п’ятирічок, давало можливість центральним органам влади посилити контроль над регіонами, а також перекинути «на область» значну частину роботи та відповідальності. І відповідальність обласні керівники несли.

На першому з’їзді рад одноголосно обрали першого очільника області – головою облвиконкому став Данило Петровський. Першим секретарем Дніпропетровського обкому КП(б)У з лютого по жовтень 1932 року був В.І. Чернявський. І вже 11 жовтня 1932 року на другому пленумі обкому партії обох керівників від їхніх обов’язків звільняють: замість Чернявського призначають В.А Строганова., а замість Петровського тим же самим рішенням – Микиту Алексєєва. І перших, і других, а також їхніх наступників чекала трагічна доля – їх знімали з посад, як правило, з офіційним формулюванням «переведений у розпорядження ЦК», заарештовували і розстрілювали як ворогів народу. 

Ось який, згідно з дослідженням колишньої завідувачки відділом ДНІМ Людмили Маркової, вигляд має ланцюжок керівників Дніпропетровського облвиконкому у 30-х роках минулого століття: Д.І. Петровський – М.А. Алексєєв – І.А Гаврилов – І.Ф. Фєдяєв. – в.о. М.І. Нікітченко – в.о. М. Палій – в.о. Г. Дубинський. 

На місце репресованого і розстріляного Микити Алексєєва 13 травня 1933 року призначили Івана Гаврилова. У серпні 1936-го його переводять «у розпорядження ЦВК», а потім розстрілюють. 9 вересня 1936 року Гаврилова змінює Іван Фєдяєв, якого 11 липня 1937 року викликають на бюро обкому як ворога народу, виключають з партії і у 37-му розстрілюють. Після Фєдяєва менш ніж за рік – до 15 березня 1938 року (коли головою облвиконкому призначили Костянтина Караваєва) – змінюються ще троє (!) очільників області, по яких також пройшовся коток репресій.

Керівники області по партійній лінії теж несли відповідальність за вищою мірою. З 1932 по 1938 роки Дніпропетровський обком КП(б)У очолювали: В.І.Чернявський – В.А. Строганов – М.М. Хатаєвич – Н.В. Марголін – Д.С. Коротченко – С.Б. Задіонченко.

Відповідаючі за виконання хлібозаготівельної кампанії, облвиконкоми вживали репресивних заходів і до сільського населення. Наприклад, у постанові Дніпропетровського облвиконкому рад від 5 січня 1933 року за підписом голови М. Алексєєва, йдеться: «За активне злісне протидіяння виконанню державного плану хлібозаготівель …облвиконком ухвалює вислати з Дніпропетровської області з конфіскацією всього майна 700 господарств (голів родин разом з родинами)». Далі перелік з 27 сіл, з яких мають виселити десятки родин.

«Область була потужною у промисловості й однією з основних  постачальниць хліба, – зазначив Дмитро Романчук. – Керівників призначали зверху і часто міняли. Більшість не справлялася з планом хлібозаготівель. Але виконати цей план було нереально. Наприклад, Менделя Марковича Хатаєвича на посаду першого секретаря обкому призначили у зв’язку з тим, що його попередники зривали план хлібозаготівель».

Сам М. Хатаєвич, який змінив на посаді В. Строганова, із цими планами справлявся, протримався у кріслі цілих чотири роки. І навіть разом із Іваном Гавриловим 30 грудня 1935 року був нагороджений орденом Леніна – «за видатні успіхи в галузі сільського господарства і промисловості, перевиконання плану по сільському господарству». Проте, високі нагороди не врятували обох. У 1937 році Хатаєвича заарештовують як ворога народу (за обвинуваченням в очолюванні право-троцькіської організації) і розстрілюють.

…Історія створення Дніпропетровської області яскраво відображає страшні часи перших радянських п’ятирічок, в які жила вся країна: це Голодомор і сталінські репресії, насильницька колективізація, будівництво ДніпроГЕСу і великих промислових підприємств.

Стаття підготовлена за матеріалами Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького та його підрозділу – Музею місцевого самоврядування.