Дупліщев Михайло Іларіонович
Михайло Дупліщев – вчений, конструктор, експериментатор

Виявляється, у Дніпрі жила і плідно працювала людина, яка в теорію відносності лауреата Нобелівської премії не вірила. Вона наважилася заперечувати теорію Ейнштейна! А отже, українець російського походження першим замахнувся на теорію такого авторитета. Звали цю видатну людину Михайло Дупліщев. 

У ракетно-космічній столиці України – Дніпрі – Михайло Дупліщев не є людиною настільки широко відомою, як, наприклад, Михайло Янгель, Олександр Макаров чи Леонід Кучма. Проте, до його сторіччя в одному з місцевих видавництв вийшла книга «Теоретичні та експериментальні дослідження явищ випромінювання та поширення світла у просторі». Автори книги – діти дослідника Ольга й Олексій. Презентували цю працю на прес-конференції у медіа-центрі «Дніпропост». На заході до того ж ще й приголомшили повідомленням про те, що він – не більше й не менше – передбачив адронний колайдер. Ігор Шпирка, в минулому студент професора М.І. Дупліщева зазначив, що базове завдання творців адронного колайдера – визначити систему утворення Всесвіту. Одні вчені вважають: це сталося внаслідок великого вибуху. Але ж кілька століть тому вважали, що і земля плеската та стоїть на трьох китах. Коли ж стали говорити, що земля кругла, то Джордано Бруно спалили на вогнищі.

Якщо це справді сталося у результаті вибуху, то людство має отримати декілька фактів, зокрема, не тільки дізнатися про принципи утворення Всесвіту, а й створити нову формулу та нові види техніки й отримати величезну кількість енергії. І все зводиться до швидкості світла. Так ось, Михайло Іларіонович Дупліщев фактично з декількома соратниками і, не таким уже великим бюджетом відповів на ті ж питання, над якими б’ються близько п’яти тисяч учених з усього світу і на які пішло до 2 мільйонів доларів США.

Народився Михайло Дуплищев у простій селянській родині у с. Октябрське Поворинського району Воронезької області РФ. Батько, Іларіон Олексійович, загинув у 1914-му на російсько-німецькому фронті під містом Лодзь. Мати, Домна Фролівна, залишилася з трьома дітьми. Сім'я годувалася обробкою землі: сіяли просо, жито, садили картоплю. 

Михайло Дупліщев у 1929 р. закінчив у Борисоглібське професійно-технічне училище. Після закінчення ПТУ працював на Волгоградському тракторному заводі. Потім, після закінчення Сталінградського механічного інституту в 1937 році, починає працювати в оборонній промисловості. Пізніше доля закинула його до уральського Златоуста. Там він працював і головним конструктором, і головним інженером. Інженерна діяльність Михайла Іларіоновича пов’язана з підприємствами оборонної промисловості. Звідти часто виїздив на доповіді до Сергія Корольова, де постійно спілкувався з легендарним конструктором Михайлом Янгелем, який зрештою запропонував йому перебратися в Україну. Дуплищев спершу став працювати заступником генерального конструктора конструкторського бюро «Південне».

У КБ «Південне» він керував створенням експериментальної бази для стендових випробувань агрегатів і систем ракет стратегічного призначення на висококиплячих компонентах палива та займався їхнім відпрацюванням. Розробив спосіб нейтралізації одного з компонентів ракетного палива; метод стабілізації метеорологічних ракет; метод проєктування тонкостінних конструкцій з високою ваговою досконалістю. Коло наукових інтересів надзвичайно широке. Розробляв ідеї нових транспортних засобів (махоліт, катамаран), цікавився проблемами світобудови, природи простору, світла, матерії, руху; свої ідеї виклав у шести монографіях. 

З 1974 р. до 1981 р., за підтримки генерального директора ПО «Південмаш». О.М. Макарова здійснив експеримент на захист балістичної теорії Ньютона-Рітца щодо випромінювання й розповсюдження світла в просторі. 

З 1960 року переходить на викладацьку роботу до Дніпропетровського державного університету, якому віддав 30 років свого життя і де нетривалий час завідував кафедрою на фізико-технічному факультеті.

Сокіл Г.І., доктор технічних наук, професорка кафедри технічної механіки дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара згадувала про Дупліщева: «При згадці імені Михайла Іларіоновича Дупліщева перед очима одразу з'являється яскравий образ його особистості. На кафедрі, в аудиторіях, у коридорах виділявся серед усіх професор з незвичайною вражаючою зовнішністю: густі брови зачесане назад хвилясте волосся, високий лоб, складки біля рота, що складалися на обличчі, здавалося, в постійну посмішку, високий зріст. Незважаючи на солідний вигляд, у пам'яті виникає образ професора, який постійно був у русі». 

Ольга Михайлівна, донька професора Дупліщева про свого батька згадує: «Унікальність М.І. Дупліщева була в тому, що він був Ученим, Конструктором і Експериментатором з великої літери. Будь-яку свою ідею він міг розробити від «А» до «Я»: від проєктування до здачі готових креслень до цеху на виготовлення. Він, як Архімед, виводив формули тільки на папері».

В університеті Михайло Іларіонович став автором більше 100 наукових робіт і винаходів. Багато зробив для становлення та розвитку фізико-технічного факультету ДДУ, організував кафедру проєктування і конструкцій. Під його науковим керівництвом захищено понад 25 кандидатських дисертацій, він – науковий консультант трьох докторських дисертацій. Проте, чи не найбільший інтерес викликають його розвідки з проблеми випромінення та розповсюдження світла у просторі. Власне бачення цієї теми Дупліщев виклав у своїх монографіях, жодна з яких за його життя світу так і не побачила.

Для підтвердження власних висновків Михайло Іларіонович вирішив провести фундаментальний оптичний експеримент, знайшовши у цьому підтримку з боку тодішнього генерального директора Південного машинобудівного заводу Олександра Макарова.

Професор Дупліщев міг покладатися лише на себе. Експериментальну установку він будував за власний кошт. Витративши всі заощадження, змушений був продати власну «Волгу», щоб виготовити на Ленінградському оптомеханічному заводі спеціальні лінзи. На все про все Михайло Іларіонович витратив приблизно сімдесят тисяч карбованців. 

Михайло Іларіонович був куратором групи фізико-технічного факультету ДДУ, свідомо прирік себе на гоніння. Його змусили відмовитися від завідування кафедрою, піддали науковій анафемі, оголосили мало не божевільним. У середньовіччі таких людей спалювали на багатті. Радянська інквізиція була «цивілізованішою» – оточувала борців із догматизмом штучними бар'єрами, вбивала морально. Дупліщеву не давали ніде опублікувати результати, отримані під час унікального експерименту, нещадно цькували. Від повної розправи (примусового «лікування» в психлікарні чи відправки до якогось табору на Колимі) вільнодумця врятували дві світлі особи – президент Академії наук України Борис Патон і генеральний директор Південмашу Олександр Макаров. Вони знали та цінували Михайла Іларіоновича як талановитого конструктора ракетної техніки!

Учені лабораторії CERN (Женева, Швейцарія) запевняють, що зафіксували перевищення швидкості світла. І не один раз. Швидшими за світло виявилися нейтрино, випущені з лабораторії в Швейцарії та впіймані в Італії на глибині майже півтора кілометра. Проте, ця подія, справді сенсаційна, озвучена ЗМІ восени 2011 року, була зустрінута науковим світом iз великою обережністю. Спростувати самого Ейнштейна – це не жарт! Зрештою, доповідь, під якою стоять підписи 174 авторів iз десятків держав світу, зробив Даріо Аутьеро, під керівництвом якого проводився цей експеримент. І, хоч повний список учасників експерименту складався з 216 учених, не в усіх піднялася рука поставити підпис під текстом, що заперечував один iз головних постулатів Ейнштейна. Коли доповідь завершилася, з першого ряду піднялася людина, яку знав кожен iз 400 присутніх у залі, – лауреат Нобелівської премії Самуель Тінг. Він привітав колег з успіхом і закликав наукове співтовариство до подальших пошуків істини на цьому шляху.

Як бачимо, відправною точкою – датою першої згадки про те, що швидкість світла константою може й не бути, де-факто стало саме 23 лютого 1987 року. А де-юре монографії Михайла Дупліщева на цю тему були написані, хоч і не побачили світу, значно раніше. У датованих зокрема 1973 роком «Основах кінематики реального світу» дослідник зробив аналіз правомірності постулату про «постійність швидкості розповсюдження світла» як основного у хвилевій теорії світла і спеціальної теорії відносності. В іншій тогочасній праці «Правомірність основних сучасних теорій розповсюдження світла. Реальна кінематика світла» Дупліщев сформулював постулати про природу світла, зокрема такий: «Світло (електромагнітне явище) – фізичне явище, що включає в себе цілий ряд складних фізичних процесів, які характеризуються певними видами (формами) руху матеріальних утворень (частин) конкретних рівнів структурної організації». Простіше кажучи, ще 30 років тому вчений дійшов висновку про те, що випромінення світла є не наслідком життя, а його першопричиною.

Михайло Іларіонович Дупліщев автор дев'яти монографій-підручників та понад 100 наукових праць з питань проєктування, конструювання та експериментального відпрацювання виробів ракетної техніки. Він – заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений багатьма медалями, зокрема медаллю імені академіка М.К. Янгеля.

У 1993 М. Дупліщев пішов з життя. Результати його фундаментальних оптичних експериментів уперше були опубліковані тільки в 2007 і в 2008 роках.

Для всіх, хто знав Михайла Ілларіоновича, він був і залишається взірцем вченого-конструктора, вченого-дослідника, вченого-педагога, вченого-менеджера і вченого-організатора.

Титульне фото з відкритих джерел Інтернету