Найчистіша річка Європи в нашому краї

Найчистіша річка Європи, унікальні природні явища, мальовничі краєвиди оповиті легендами, великий державний заказник… Все це про дивовижну річку Оріль та її долину, яка розкинулася на території трьох областей – Харківської, Полтавської та Дніпропетровської.

Географія

Оріль – одна з приток Дніпра. Ліва притока Орелі впадає в Дніпро між Ворсклою і Самарою. Виток річки біля с. Єфремівки на Харківщині, на Дніпропетровщині ж ця річка є «прикордонною». Саме вона відділяє нашу область від сусідніх областей – Харківської та Полтавської, на відстані у 141 км річище її співпадає з адміністративними кордонами цих областей. Довжина Орелі становить 384 км, площа басейну – 10 820 км2. Оріль живить 28 приток довжиною 10 км., серед них: Чаплинка, Журавка, Заплавка, Бузівка, Орчик, Берестова… 

Найбільше диво річки те, як їй вдається залишатися найчистішою річкою в Україні. А все досить просто пояснюється. Протікаючи в індустріальних районах області, вона обминає промислові центри. Найбільші населені пункти на її берегах – Перещепине та Царичанка.

Природним визначником чистоти води є флора і фауна. В Орелі водяться риба та раки, квітне латаття – жовте і біле. Але якщо риба і раки не така вже і рідкість в інших річках регіону, то латаття зустрічається все рідше.

Кордон нашої області на Новомосковщині Оріль переступає вже не потічком, який місцями пересихає, а вже сформованою річкою. Так вона і тече, де поволі, а де майже з гірською швидкістю, дивуючи широтою і красою плеса в районі Краснопілля (Магдалинівський район) та впадаючи в Дніпро. У гирлі їй, за законами природи, належить бути бурхливою, а от на Магдалинівшині це явище досить унікальне. Сторожили стверджували, що було те явище ще унікальнішим, доки  не побудували канал Дніпро-Донбас.

Широка улоговина Орельської долини сформувалася ще в період танення льодовиків за рахунок потужних потоків води. Дніпровське зледеніння залишило після себе в околицях селища Царичанка чудову пам'ять і окрасу ландшафту – гору Калитву. У ХХ ст. два серйозних рукотворних чинники суттєво вплинули на гідрологічний режим Орелі. При будівництві Кам’янської ГЕС природне гирло річки було перенесене від с. Шульгівки на 49 км нижче. У 1970–1981 рр. по лівобережжю Орелі збудували канал «Дніпро-Донбас», який 22 рази перетнув річище, що призвело до значних змін площі басейну, перерозподілу поверхневого стоку, спричинило подекуди підйом поверхневих і підземних вод і підтоплення населених пунктів.

Периферійне географічне розташування річки відносно індустріальних центрів визначає високий ступінь збереження природних комплексів у її долині. На фоні масштабних трансформації середовища в степовому Придніпров’ї долина річки – справжня оаза, зелена гілка на хворому дереві. За показниками загальної мінералізації, Оріль можна вважати чистішою за Дніпро (700 мг/л проти 1000–3000 мг/л).

Історія

Скільки історій і легенд зберігає в собі ця дивовижна невелика річка. Навіть, з її назвою пов’язана одна цікава, дещо казкова легенда. 

Жили колись сусідами Змій і Запорожець. Не помирившись за межу, почали вони битися. Козак переміг і, запрігши Змія в плуг, проорав кордонну борозну, по якій і потекла р. Оріль. Проте деякі тлумачі знаходять аналогію назви річки з тюркським словом «ерель», що означає «і тут, і там» тим самим характеризуючи звивистість річки.

В Іпатіївському літописі визначено географічне розташування місця переможної битви князя Мстислава над половцями в 1152 р. – «на Углі і на Самарі». Там же говориться про «місце, нарречене Ерель, його ж Русь зве Угол». Під назвою Угла, Ariel, Арель ріка фігурує на старовинних картах з ХVI ст.

Оріль завжди слугувала пограниччям між кочівниками Степу й осілими племенами Лісостепу. Після спустошливої татаро-монгольської навали заселення теренів, що дістали назву Дикого Поля, пов’язане з виникненням і розвитком козацтва. Дві адміністративно-територіальні одиниці Запорозької Січі – Орільська та Протовчанська паланки – існували в долині Орелі наприкінці ХVІІІ ст. Кіш заснував їх із метою протидії захопленню північних окраїн Вольностей імперською Росією.

Уперше розкопки на території долини Орелі започаткував Д.І. Яворницький наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Ним і більш пізніми дослідниками в Дніпропетровській області було виявлено 124 кургани і кургани-могильники. Найбільш продуктивно археологи попрацювали на Приорілі в 1970–1975 рр. Але, на жаль, більшість курганів було знищено під час будівництва каналу. Керував розкопками київський археолог Д.Я. Телєгін. У результаті ми отримали цілу череду знахідок: неолітичні та мезолітні стоянки, поселення й могильники неоліту, епохи бронзи, скіфсько-сарматських і ранньослов’янських часів аж до періоду Київської Русі.

Серед знахідок виділяли кераміку та знаряддя праці з різних епох, що означало лише одне – тут вирувало життя, долина була щільно заселена. Найціннішу археологічну знахідку було виявлено у 1973 р., випадково, школярами з села Керносівка, на місці розореного кургану. Знайдена ними кам’яна антропоморфна стела увійшла в науковий обіг під назвою «Керносівський ідол» (ІІІ тис. до н.е.).  це пам’ятка світового значення, яку можна порівняти з такими відомими старожитностями, як єгипетські сфінкси та кам’яні велетні Острова Пасхи.

Архітектура

На лівому березі Орелі проти містечка Нехворощі знаходився один із духовних центрів Запорожжя – Нехворощанський Успенський монастир, збудований у 1714 р. Він володів млином, лісом, рибними озерами, слободою Гупалівкою та Чернеччиною. За монастирськими валами розташовувалися соборна і трапезна церкви, келії, господарські споруди. Прочанами та ченцями монастиря були козаки-запорожці. Разом із зруйнуванням Січі занепав і монастир – у 1786 р. його було ліквідовано. Соборну церкву перенесли до Чернеччини, з роками зникла поставлена на її місці капличка й інші монастирські будівлі. За статистичними джерелами, на початок ХІХ ст. лише від Перещепиного до Шульгівки (гирла Орелі) в поорільських селах існувало 28 церков, головним чином, дерев’яних.

Унікальним архітектурним явищем в Приорільському краї являє собою комплекс козацьких церков у с. Китайгород. Три церкви – Успенська, Варварівська і Миколаївська – за стилем належать українському бароко. Витримавши всі богоборчі хвилі, церкви були відреставровані на початку 1990-х років, вони мають особливу притягальну силу.

Рослинність

Рослинність Приорілля, як об’єкт наукового аналізу, привернула увагу вчених ще в середині 30-х років минулого століття. Тут пролягли експедиційні маршрути степового лісознавства професора О.Л. Бельгарда.

Сучасний стан флори Приорілля характеризується високою репрезентативністю і рівнем біорізноманітності рослин і ценозів. Загальна чисельність судинних рослин – майже 1000 видів (із них 20 занесені до Червоної книги України).

У ХVІІ ст. Г.Л. де Боплан обґрунтовано вважав Оріль найбагатшою на рибу річкою з усіх приток Дніпра. Ще й сьогодні Оріль приваблює рибалок, особливо підводних мисливців.

Орнітологи цілком справедливо називають Приорілля пташиним Ельдорадо: понад 170 видів птахів обирають долину річки своєю домівкою в різні пори року. Тисячні зграї диких гусей, поселення білих чапель, токовий політ бекаса і загадковий голос бугая… За обґрунтованим клопотанням учених одна з ділянок долини Орелі в середній течії занесена до міжнародного переліку територій, важливих для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів.

Заповідник

15 вересня 1990 року на території річки Оріль було створено Дніпровсько-Орільський природний заказник. Створили цей заповідник, головним чином, громадська організація – еколого-туристичне об’єднання «Орлан». Площа заказника становить 3766 га.

Орільський заказник є останнім притулком для цілого ряду рідкісних зникаючих видів флори, птаства і тваринництва. Це рослини-степовики: астрагал шерсистоквітковий, шість видів ковили, брандушка різнобарвна; на луках досі ростуть зозулинці, коручка, рябчики; у водоймах – реліктовий водяний горіх. Знайдено три тисячі судинних видів рослин, 20 – записані у Червоній книзі України, 6 – до європейського списку; ще не вимер жук-олень; зі 170 видів птахів 17 – червонокнижні: скопа, лунь польовий, орел-карлик; 9 видів ссавців: горностай, мишівка степова, видра річкова…

 Тарас Шевченко на Приоріллі

Однією з найвизначніших подій в історії Приорілля є відвідування цих країв легендарним українським Кобзарем. 1845 року при переїзді з Полтави до Шедієвого (їхав поет до поміщика-мецената О.Ф. Лук’яновича) поет уперше «познайомився» з Приорільським краєм. Подорож ця пролягала решетилівським шляхом, через Мишівку і Нехворощу. До речі, ця дорога існує і досі, тож, при бажані, можна повторити шлях Тараса Григоровича.

Мальовничі краї долини річки Оріль надихнули та вразили своєю красою українського митця. Навіть, за версією дніпропетровського шевченкознавця-аматора В. Дем’янова, можна ідентифікувати один із малюнків, а саме – «Урочище Стінка». Місцевість ця, вважають знавці, в околицях с. Коновалівки.

Зачарований красою краю, Тарас Шевченко охрестив Орільську долину Палестиною, де в медових берегах тече молочна річка.

Тож варто шанувати і доглядати історичну колиску нашого краю. І пам’ятати не тільки про минуле долини, а й про майбутнє, про жителів долини (тварин, птахів, риб і, навіть, рослини), аби ми могли милуватися цими дарами природи ще довгі-довгі літа.