Самоткань і Домоткань: велика чарівність малих річок

Поєднання мальовничої краси та давньої історії

Майже кожен мешканець України з дитинства зберігає незабутні враження про невеличкий потічок, річечку чи утворений на них ставок власної малої батьківщини. Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа – найчарівніша у світі. Душа народжує пісню, мелодію, до якої творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, квітучих степів, у сивих горах. Вдень купаються в них сонячні промені, а вночі зірки милуються своєю красою.

Самоткань і Домоткань – дві дніпрові притоки, наче дві сестри, бо вони мають багато спільного у своїх розмірах, походженні, історії, долі... Їхні джерела розділяють лише 10 кілометрів. І течуть вони поряд, ніби простягаючи одна одній руку розгалуженими відрогами своїх долин. В основі назв річок лежить іранський пласт, саме у степах біля Дніпровських порогів скіфи півтисячі років випасали табуни. Ці напівкочові іранці залишили незліченні кургани своїх «царів» з багатими похованнями. Правда, здебільшого вони були розграбовані ще в давнину, але частково розкопані вченими вже в наш час. Зате назви річок – не викопаєш і не вивезеш, тож вони стали частиною українського словника та топонімії України. Походження назв етимологи пов’язують з іраномовним – «ксан» – криниця. Звідси й Самоткань – адаптоване на місцевий слов’янський лад «асма-ксан» – кам’яна криниця, а Домоткань – «данава-ксан» – річкова криниця.

Обидві річки є одними з найменших притоків Дніпра. Довжина Самоткані 42 км, Домоткані – 39 км. Перші згадки про них можна знайти у щоденнику Еріха Лясоти, посла австрійського імператора. 6 липня 1594 року він занотував: «Вранці переправилися через Суру і річку Домоткань і підійшли до якоїсь іншої багнистої річечки – зо 4 милі. Тут годували коней, але попередньо, не доїхавши до цієї річки, зустріли ведмедя і застрелили його. Після обіду підійшли до річки Самоткані й переправилися через неї, приблизно 2 милі. До цього місця степ не має рослинності, ніде не видно жодного дерева, але звідси вже починаються чагарники, які вони звуть байраками, і сама місцевість стає трохи горбистою».

Більш детально описав річку Домоткань у своєму знаменитому «Описі України» французький військовий інженер і картограф Гійом Левасер де Боплан: «Маленька річечка, що називається Домоткань, дуже багата раками, які мають понад дев'ять дюймів. У ній збираються також водяні горіхи, які схожі на металеві колючки, варені вони дуже смачні для споживання». За словами інженера, у Самоткані водилося стільки риби, що вона від власної кількості вмирала, псувала воду й заражала повітря. З риб найчастіше зустрічалися: коропи, окуні, щуки, карасі, тарань, лини, лящі. Риба була дуже великих розмірів. Сторожили розповідали, що щуки ловилися довжиною до 1 метра, а взагалі риби було стільки, що її можна було ловити голими руками. Саме на Генеральній карті України Г. Л. де Боплана вперше були зазначені та зображені ці річки.

Ця місцевість завжди приваблювала людей тим, що мала родючі ґрунти, гарні ліси, річку, в якій було дуже багато риби. Так, Д.І. Яворницький в «Історії запорізьких козаків» пише, що за силою й ступенем продуктивності цей край водночас можна назвати й винятково багатим, і винятково бідним; тут усе залежало не стільки від річкових і джерельних вод, стільки від атмосферної вологи: в дощове літо рослинність досягала тут неймовірних розмірів, урожай був гідний подиву; у спекотне й сухе літо рослинність гинула, неврожай призводив до страшного лиха. Підтвердженням того, що землі біля Самоткані та Домоткані були дуже родючими є рядки: «Найродючішими були місця по низовинах або так званих подах рік Дніпра, Самари, Орелі, Омельника, Самоткані, Домоткані та інших».

А вже у наш час дослідники писали: «ще 400 років тому тут дійсно водилися ведмеді, а сайгаків та диких коней – тарпанів – можна було бачити й 100–150 років тому». І що у селах вздовж Самоткані «можна було спостерігати, як на солом'яних та очеретяних покрівлях гніздилися і виводили своїх пташенят лелеки», а «на річках, ставках і озерах багато водилося диких качок і гусей та іншої водоплавної птиці». 

На сьогодні природа басейнів річок є лише невеличким уламком колишньої багатої степової флори та фауни. Треба пам’ятати, що однією з причин заселення степів були рибні лови та звірині гони, а Військо Запорозьке, з точки зору природокористування, мало характер величезних рибальських і звіробійних артілей. Полювання на звіра та птицю, рибна ловля були суттєвим джерелом прибутку запорожців. У недалекому минулому річки були завжди повноводними і, хоч і вузенькими, та місцями глибокими. У їхніх долинах існували десятки ставків. Обсаджені вербами та тополями, крім створення естетичної привабливості ландшафту, накопичували вологу, пом’якшували клімат.

У гонитві за врожаєм розорювались схили долини і сама заплава, корчувалися вікові верби та осокори. Саме це призвело до значного замулення річища, заболочення заплав, які суцільно заросли очеретом і рогозою. Додало негараздів і спорудження Кам’янського водосховища, яке підтопило гирла обох річок та порушило споконвічний річковий режим. І все ж попри тривале господарське освоєння, до сьогодні тут збереглися осередки первісної рослинності. Зелене намисто Самоткані та Домоткані формують, перш за все, балкові ліси – байраки, яких у басейнах обох річок нараховується понад 140. Найкращі байраки Присамоткання приурочені до балок Воєводівської, Самсонової та Калинової. Більшість байраків і за площею, і за кількістю – на Домоткані. Один із них потрапив до офіційного природно-заповідного фонду області – це урочище «Паськове». 

Мої римські канікули

У самому пониззі Самоткані, на околиці Верхньодніпровська, зберіглася ділянка заплавного лісу, який здавна має загадкову назву «Римський». Його назва походить від стародавнього села Рим (Римське), якого вже давно немає на карті, але воно згадується у старих літописах: 

«Се в Римові кричать під шаблями половецькими,
а Володимир під ранами.
Туга і печаль сину Глібовому!»
                                              (Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина 
                                              Святослава, внука Олега (ритмічний переклад).

Ліс же нагадує нам про існування того населеного пункту. Лучні саги і вкриті ряскою стариці, де господарюють черепахи, смуги чорнокленових дібров і гайки з білої тополі – ось характерні риси портрету цього лісового урочища. 

Цей куточок дикої природи є унікальним місцем для туристичних подорожей, наукових і краєзнавчих досліджень. Дендрофлора Римського лісу є типовою для заплавних лісів Степового Придніпров’я: дуб звичайний, тополя біла, в’яз листуватий – переважні види. Поодиноко зустрічаються клен американський, ясен високий. Чагарникова флора найбільше представлена бузиною чорною, свидиною, глодом, чорнокленом, терном.

Майже весь Римський ліс має природне походження, а природні деревостани у південній частині урочища, за версією місцевих жителів, ніколи не зазнавали вирубування. Травостій значною мірою складають ранньовесняні проліски, пшінка весняна, фіалка запашна. В гущавині дібров зростає нечисленна локальна популяція особливої форми тюльпану дібровного. Типовими для цієї місцевості є конвалія травнева, кропива дволиста, гравілат міський, чистотіл великий. Схили лісового берега Самоткані зберегли залишки степової та лучно-степової рослинності: типчак, полини, шавлія, ковила. Певний інтерес являють вологі та сирі луки, травостій яких складають переважно представники родин осокових і ситникових.

Серед наземних хребетних тварин Римського лісу птахам належить особлива роль. В різні пори року тут можна зустріти 125 видів птахів, що складає майже 45 % видового складу орнітофауни Дніпропетровщини. З них 52 види спостерігаються на гніздуванні, 37 – переважно на прольоті навесні та восени, 15 – лише в холодний період року, решта видів є залітними. Найчисленніші види – дрізд співочий і зяблик, звичайні – вивільга, кропив’янка чорноголова, вівчарик-ковалик, мухоловка сіра, сорокопуд терновий, вільшанка, соловейко східний, дрізд чорний, синиці велика та блакитна, зеленяк, щиглик, костогриз.

Знавцям земноводних цікавими будуть зустрічі з райками деревними, землянками звичайними, джерелянками червоночеревими, а з плазунів трапляються вужі звичайні та черепахи болотяні.

Враховуючи особливе місце розміщення та малу, як для природного масиву, площу, Римський ліс є, безперечно, цінною навчальною екологічною стежкою, де сама природа створила всі необхідні умови для виконання системи завдань під час екскурсій. Можна з впевненістю сказати, що аналогів Римському лісу на Придніпров’ї немає.

Мовчазний свідок зародження життя на Землі

Крім історичних та археологічних пам'яток, є у регіоні цікаві геологічні об'єкти. Особливий інтерес у туристів викликає геологічний пам'ятник «льодовикові валуни». Льодовиковий фронт провінції Українського щита утворився на ділянці правобережжя Дніпра біля с. Домоткань у вигляді великих валунів і моренних відкладів. Це півкілометровий валун, порізаний водами Дніпра, утворює 15-ти метровий обрив на узбережжі Кам'янського водосховища. Рельєф місцевості біля с. Домоткань і далі на північ, узбережжя Дніпра, виразно відрізняється своєрідністю та мальовничістю. Це порівняно невеликі пагорби, з плавними улоговинами та западинами, з крутими та прямовисними кручами з боку Дніпра.

Домотканські валуни – ландшафтний заказник місцевого значення в Україні, об'єкт природно-заповідного фонду Дніпропетровської області, площа якого складає 826,7 га. На території заказника є невеликі пагорби, розчленовані улоговинами та ярами, а також моренні утворення – валуни, розміри яких сягають 4–7 м. Поверхня цих гігантських кам'яних брил поросла мохом і лишайником. Частина з них давно потріскалася, крізь тріщини проросли кущі та дерева. Лежали вони тут тисячоліттями, про що, зокрема, свідчить особливий рослинний комплекс, характерний для кам'янистих місць; служили надійним орієнтиром мандрівникам у Наддніпрянському степу. Територія навколо льодовикових валунів поросла степовими рослинами, серед яких є досить цікаві: таволга, здавна відома як кривава таволга, лозами якої турецькі наглядачі шмагали веслярів на галерах; ефедра – єдина трав'яниста рослина з голонасінних у Наддніпрянщині.

У мальовничих хуторах, вільно розкиданих по схилах річкових долин, до сьогодні зберігаються самобутні культурні традиції, народні ремесла, а головне – дбайливе ставлення до природних багатств краю. Краю, овіяного історичною славою…