Загадкова річка козацтва

Є кілька варіантів, звідки пішла назва річки Самара. В перекладі з киргизького вона означає – «мішок», з монгольського – «змішувати, пов`язувати», з тюркського – «цілина, степ». Ще слово «Самара» означає «річка родючості». За далекої старовини цю річку називали Самар, Самарк і Снопород.

Ріка Самара є лівою притокою найбільшої річки України – Дніпра. Свій початок вона бере біля невеликого села Весела гора, розташованого на заході Донецької області. Поблизу села Вільне Самара різко повертає на 90 градусів і змінює свій рух із західного напряму на південне. Річка протікає по трьох областях: Дніпропетровській, Донецькій і Харківській. Впадає річка Самара в Дніпровське водосховище. Довжина її складає 311 кілометрів, а площа басейну – 22 600 квадратних кілометрів. У басейні Самари знаходиться понад 600 озер, різних за розміром, крім того річка утворює понад тисячу ставків. 

Поповнення річки відбувається, переважно, через танення снігів. Влітку через посуху Самара помітно міліє і утворює безліч плес, з`єднаних між собою дрібними річками. Ці плеса густо заростають рогозом і очеретом, де люблять водитися риби і водоплавні птахи. Біля сіл Коханівка і Кочережки знаходяться гідрологічні пости. Назва села Кочережки пов`язана саме з річкою Самарою, яка, протікаючи повз села, робить характерний вигін у вигляді кочерги. Річка в цих містах досить звивиста і утворює безліч дрібних лиманів і заболочених озер. У верхніх її течіях розташовані дамби. Річка судноплавна, але тільки до міста Новомосковська.

У Самару впадає багато приток, ліві: Лозова, Бик, Вовча, Чаплинка, Суха Чаплинка, Підпільна Татарка і праві: Мала Тернівка, Тернівка, Кільчень, В`язівок, Опалиха, Велика Тернівка, Бобрівка, Вільнянка.

По берегах Самари розташовані: села – Софіївка, Чаплинка, Варварівка, Павлівка, верхня Самара і міста – Новомосковськ, Дніпро, Підгороднє.

Низина Самари дуже гарна і мальовнича. Нижче впадання річки Вовчої на лівому березі розрісся Самарський ліс. Дубові гаї змінюються сосновими борами, зелені луки переплелися з золотими пісками численних пляжів. Тут висаджено великі плантації фруктових садів. Над річкою схиляються плакучі верби. Подібне різноманіття природних ресурсів послужило причиною розміщення тут різних оздоровчих установ: баз відпочинку, дитячих таборів із купальними зонами, туристичних і спортивних баз та просто галявин для відпочинку. Тут розташовані санаторій «Новомосковський», база відпочинку «ГТК Самара», центр відпочинку «Шишкіне». Всі оздоровчі зони оснащені спортивними майданчиками, кінотеатрами, барами, саунами. Якщо туристи бажають оцінити культурно-історичні пам`ятки цих місць, то можна відвідати стародавній монастир, заснований на початку XVII століття козаками. 

У впадіння в Дніпро Самара також утворює подобу моря – Самарську затоку, улюблене місце відпочивальників і рибалок. Що стосується риболовлі, то у водах Самари широко представлена різноманітність водної фауни: головень, карась, краснопірка, лин, лящ, судак, окунь, сом, плотва, та інші риби. Тут побудований ряд функціонуючих рибних розплідників, в яких активно розводять товстолобика та білого амура. Крім того, води річки використовують для водопостачання багатьох населених пунктів, а також поливу різних сільськогосподарських угідь.

Французький картограф Г.Л. де Боплан 1660 року писав в «Описі України»: «Річка ця (Самара) дуже цікава як багатством риби, так і тим, що місцевість, по якій вона протікає, багатша інших воском, медом, дичиною і будівельним лісом». 

На прилеглій до Самари території розташовувалося не одне козацьке поселення і кожне з них залишило по собі багате історичне минуле. Чимало історичних подій відбувалося на берегах цієї легендарної величної річки, багатьма легендами оповита ця місцевість.

Річка відома і своїми плавнями. Самарські плавні – регіональний ландшафтний парк місцевого значення. Вони утворилися в результаті злиття річок Самара, Самарчук, Підпільна і Пасічник. Плавні – це складне утворення озер, проток і островів. Площа плавнів становить близько 17 км2. Плутане сплетіння звивистих проток серед заростей очерету між лісистими островами створює відчуття, що ви перебуваєте у величезному природному лабіринті, в якому мешкає безліч птахів, живе риба, черепахи і річкові гризуни. Дуже мальовничо описує плавні в романі «Собор» Олесь Гончар: «Всі ці урочища, плавні, угіддя – мовби повновладні його володіння, мовби кимось йому відписані, від когось заповідані в спадщину. Кожен закуток у цих урочищах Нечуйвітрові знайомий, хоча той, кому вперше випаде опинитися тут, довго блукатиме не знаючи, Скарбне це перед ним, чи Самарчук, чи Вовча, чи якісь інші протоки; чаруватимуть і відлякуватимуть новоприбульця тихі заводі з мальовничими берегами, лиманами, таємничі в білих алеях болітця, озера, захищені такою гущавінню очеретів, що й човном не проб`єшся. Комар дзвенить у повітрі. Крижні, зірвавшись, ідуть над тобою, мов бомбовози. За озерами знову піде ліс, а між лісом знову петляє невідома якась річка, темна від глибини та від того, що вода її настояна на корінні та на всякому водяному зіллі, – воно кисне в ній протягом літа». 

Козаки на Самарі

На прилеглих територіях річки Самари протягом всієї історії розташовувалися козацькі поселення. Одне з таких поселень на лівому березі мало назву Стара Огрінь, яку отримало від татар (в пер. – «прокляте місце») після погрому, який їм вчинили тут у 1660 р. запорожці на чолі з Іваном Сірком.

«Місто на Огріні» тяглося смугою понад Самарою на кілька кілометрів до Попового мису, де також виявленні рештки києво-руських жителів. Не виключена можливість, що глибока затока, відгороджена від Дніпрово-Самарської акваторії Поповим мисом, слугувала гаванню. Це велике торгово-ремісниче поселення, яке не згадується у жодному з відомих літописів, існувало, навіть, за часів монголо-татарської влади і зникло лише в ХІV–XV ст. під час загального занепаду торгівлі по Дніпру та Чорному морі.

Самара була частиною кільця стародавнього водного шляху, своєрідним блакитним масивом, що з’єднував береги Дніпра з берегами Азовського моря. Торгові або військові каравани за минулих часів заходили з Дніпра до Самари, а потім прямували до гирла р. Вовчої, біля нинішнього м. Павлограда. Тут каравани завертали у Вовчу і йшли нею до Кальміуського волока. Сушею волокли морехідці свої каравани до р. Кальміус і вже нею запливали до Азовського моря.

Ліс, що розрісся по берегах річки в степовій зоні, як і саму річку, козаки вважали священним. Вони намагалися не рубати в ньому без особливої потреби дерева, а возили  ліс із Полісся. І лише при будівництві січових укріплень або храмів йшли на рубку Присамарського бору й то не суцільну, а лише вибірково. Також варто не забувати про архітектурний пам’ятник, що є «свідком» перебування на берегах Самари козаків. Це – залишки козацької Новобогородицької фортеці. Вона була побудована за наказом гетьмана Івана Мазепи. Для її будівництва був спеціально «виписаний з-за кордону» німецький архітектор Вільям фон Зален. Точну дату побудови історики не можуть встановити й досі. Імовірно, було це в 1688 році.

Легенди

Самара у запорожців вважалася «Святою рікою». Можливо, це тому, що її оточували непрохідні ліси та болота, в яких, за повір’ями, існували русалки та інші міфічні створіння. А може, тому, що ще за часів Київської Русі на її зарослих берегах знаходили надійне укриття від кочівників ратники, полоненні-втікачі та мирні жителі.

З Самарою пов’язано немало легенд. Одна з них про зачаровану криницю. У запорожців на р. Самарі споконвіку була криниця, яка мала чудодійну силу. «Якщо освятити землю в засуху, всі околиці відразу оросяться дощем», – так йдеться в стародавніх літописах. Називалася вона «криничка Султанка» і, за легендою, розташовувалася на землях теперішнього Старого Клочко, району в Дніпрі, де раніше було селище з назвою Султанівка. В часи козацтва на цій території відбулася низка кривавих битв, одна з яких увічнена нашим народом в «Думі про трьох братів самарських». В цій пісні оспівується відвага козаків, полеглих в битві за рідну землю. 

Археологічна пам’ятка

На березі р. Самари в районі Ігренського півострова була знайдена незвична кістяна табличка. Спочатку численні насічки на знайденому предметі краєзнавці В. Бінкевич і В. Камеко вважали чимось, на кшталт позначок, які залишив мисливець на своїх трофеях. Коли ж було проведено складний радіовуглецевий аналіз знахідки, важливість її зросла. І ось чому, пластинка з кістки бізона з нанесеними на неї різноманітними насічками виявилась старшою за єгипетські піраміди – їй не менше шести тисяч років. Детальне вивчення виявило і глибокий астрономічний зміст предмету. Табличка – один із найдавніших календарів світу, з його допомогою наші предки могли точно визначати найбільш вдалий час для ловлі риби, полювання, землеробства, а, можливо, й проведення різноманітних обрядів. Аналогів цій знахідці дуже мало, серед них англійський Стоунхедж. 

Неможливо обійти стороною і значущу архітектурну пам’ятку Самарського краю – Свято-Миколаївський Пустинний Самарський чоловічий монастир. Його історія сягає аж до середини XVII ст. і по сьогоднішній день двері монастиря відкриті для всіх бажаючих. Красою архітектури і прилеглими територіями на березі р. Самари вражає цей монастир як постійних вірян, так і випадкових перехожих.
  
Хоч відома Самара з давніх-давен, її історія не перестає вражати своєю неординарністю та винятковістю. І до того ж, скільки незвіданого ще таїть в собі ця «священна» річка козацтва…