Архітектурна візитівка Дніпра

Кожне місто має у своїй скарбниці цікаві, оригінальні та дивні місця про які розповідають путівники й екскурсоводи, про які «ходять» легенди, які полюбляють мешканці міста і радять відвідати їх гостям. Є «топові» місця і у Дніпрі. Ресторан «Поплавок» один із таких.

Летюча тарілка на воді

Незвичайна архітектурна споруда на воді з’явилась у центральній частині міста у листопаді 1968 року. За задумом авторів проєкту, вона мала стати продовженням малюнку формування дніпровської Набережної. Оригінальна конструкція кафе, а саме таке первинне призначення закладу, за формою нагадувала фантастичний інопланетний корабель, за що у містян одразу отримала назву «летюча тарілка на воді. Автором проєкту плавучого ресторану став талановитий архітектор Сергій Брусов.

Довідка: Брусов Сергій Георгійович (1912–1989) народився у Херсонській губернії. 1940 року закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Протягом 1945–1952 років був головним архітектором Дніпродзержинська (нині м. Кам’янське) і доклав немало зусиль до відновлення міста у важкі повоєнні часи. У 1959–1977 роках Сергій Георгійович працював головним архітектором будівельного відділу «Укрдіпромезу». Окрім створення проєкту ресторану «Поплавок», Сергій Брусов брав участь у реконструкції стадіону «Металург» і будівлі «Укрдіпромезу». За його керівництва здійснені проєкти комплексів промислових об’єктів для металургійних заводів-гігантів ім. Дзержинського (м. Кам’янське), ім. К. Лібкнехта (м. Дніпро), «Азовсталі» (м. Маріуполь) та інших.

Його дружина Ольга теж відома у нашому краї архітекторка, донька Олексія Яковича Сокола, автора пам’ятника Прометею у Кам’янському.
Оригінальне архітектурне рішення фахівця швидко завоювало серця городян і гостей міста. І до цієї пори споруда має сучасний і стильний вигляд.

Конструкцію, виконану зі «скла і бетону», винесено на кілька метрів від берегу Набережної, вона височіє над водами Дніпра. «Плавучий» об’єкт насправді має міцний фундамент, більша частина якого заглиблена під водою. Споруду із сушею з’єднує невеликий місток, який підтримують лише дві опори. Це створює враження, що споруда дійсно коливається на хвилях.

У первинному проєкті ресторан складався з одного поверху і літнього майданчика на верхньому рівні. Пізніше був добудований другий поверх, де зараз проводять концерти і заходи. У теплу пору року відвідувачів також приймала відкрита тераса, з якої відкривався мальовничий вид на обидва береги міста. За проєктом, ресторан було розраховано на 100–170 гостьових місць. За спогадами городян, ціни в «Поплавку» у 80-тих роках, коли він уже став рестораном, «кусались», але це не зупиняло відвідувачів. Напевно, кожний мріяв хоча б одного разу відвідати заклад.

Спливали роки, відбувалися зміни в усіх сферах життя суспільства, дніпровської громади. Змінився і «Поплавок», але, головним чином, це торкнулось інтер’єру, технічного оснащення, кулінарного меню. Споруда зосталась у первинному вигляді. Хіба що літня тераса зараз повністю засклена, а в оновленні деталей фасаду використані сучасні матеріали.

Шедевр бруталізму

Напевно, не всім дніпрянам відомо, що будівля ресторану «Поплавок» увійшла до десятки світових шедеврів бруталізму.

Довідка: Бруталі́зм – походить від французької béton brut — «цементне покриття без оздоблення», напрямок у дизайні й архітектурі з використанням простих геометричних форм із неприкрашеного бетону. Виник у середині XX століття та набув найбільшого поширення в 1970-ті роки спочатку у Великій Британії, згодом в СРСР. Архітектори, прихильники цього стилю, всіляко підкреслювали грубу фактуру бетону, яку не вважали за потрібне приховувати ні штукатуркою, ні облицюванням, ні фарбуванням, цінували «чесність» стилю без прикрас. У своїх проєктах віддавали перевагу підкреслено важким, монотонним, прямолінійним формам.

Своїй відомості споруда Брусова завдячує, насамперед, відомому французькому фотографу, дослідникові архітектури Фредеріку Шобену. Протягом двадцяти років він відвідував різні країни світу, у тому числі Радянський Союз, де знайомився з архітектурою, яку згодом назвав футуристичною. За період з 1970 по 1990 роки зібрав фотографії об’єктів, які особливо вразили його. Результатом подорожей став унікальний фотоальбом «СРСР: Cosmic Communist Constructions Photographed», до якого увійшли фото 90 будівель, побудованих у радянських республіках. Книгу було визнано найкращим виданням з архітектури 2010 року на Міжнародному фестивалі художньої книги і кіно в Перпіньяні.

До слова, до фотоальбому увійшли відразу три фотографії з Дніпра. Окрім ресторану «Поплавок», на фотографіях увічнено ансамбль житлових будівель угорі проспекту Гагаріна та будівлю на Набережній, яку зводили як готель-гуртожиток нового цирку (поряд із готелем «Дніпропетровськ»).

Укладачі світових каталогів внесли фотографії Шобена, де зображено дніпропетровський ресторан, у першу десятку зразків світового архітектурного бруталізму. І тепер наш легендарний «Поплавок» зазначено на італійському та британському сайті архітектурних шедеврів.

Цікаво, що у 2017 році Фредерік Шобен приїздив уже до Незадежної України. Відвідав Київ, читав лекції «Про що говорить фотографія архітектури», показав серію нових фотографій- вражень. А на початку 2022-го, напередодні війни, до нашої країни привезли його нову мистецьку експозицію «Кам’яна спадщина Європи». Цього разу автор приділив увагу архітектурі замків і фортець. Представлено понад чотирьох десятки світлин, зроблених у 21- й країні. Її встигли показати у Києві, Харкові, а також у Дніпрі в Художньому музеї.

Легенди про «Поплавок»

До незвичайних місць, подій, споруд завжди прикута особлива людська увага та зацікавленість. Навколо них точаться чутки, перекази, народжуються легенди. Має свої дивні історії і ресторан «Поплавок».

Радянська легенда

У місцевій пресі журналісти неодноразово переповідали, що у радянські часи прихильником ресторану «Поплавок» був «сам» генеральний секретар КПРС Леонід Брежнєв. Під час візитів до «міста чавуну і сталі» йому влаштовували обіди у стінах закладу. Черги «на бронь» перед рестораном вмить зникали, залу заздалегідь звільняли від пересічних відвідувачів, у приміщенні зоставались лише персонал, охорона та супроводжуючі особи.

Переказують, що одного вечора під час чергового відрядження і стався цей кумедний випадок. Офіціант підійшов до столика, де розташувався генсек, і запитав у високого гостя, що той бажає посмакувати. Навіть не переглянувши меню, Леонід Ілліч замовив «Баялду». За кілька хвилин за лаштунками закладу зчинився справжній переполох. Виявилось, що ні офіціант, ні головний кухар, ні директор не чули про таку страву і не знали як її готувати. Але завдання мало бути виконано, бо за таку недбалість можна було «дістати на горіхи», втратити місце роботи, а то й позбутися партквитка.

Вирішили звернутися на допомогу до колег із інших ресторанів і таки знайшли кухаря зі стажем, який розповів по телефону покроковий рецепт страви з турецької кухні «Імам Баялди» (у перекладі – «Імам, який втратив свідомість». Це запечені половинки баклажанів, фаршировані помідорами, цибулею, часником, зі спеціями у томатному соусі). Кухареві «Поплавка» вдалося відтворити рецепт колеги. Нарешті, отримавши замовлення і скуштувавши, Брежнєв засміявся: «Стільки часу готували, а «Баялди» гарячі…». На жаль, про те, що цю страву подають охолодженою, кухар не знав. Та сталося головне – генсекові все сподобалось, і колектив витримав іспит на професійність.

Кажуть, що після цього випадку «Імам Баялди» було включено до меню ресторану і деякий час ця страва входила до переліку «родзинок» кухні.

Кримінальна легенда

Згадують, що у «лихі 90-ті» ресторан уподобали кримінальні авторитети міста. Сюди вони приїздили на дорогих вишуканих авто з охоронцями і помічниками. Деякі одягнуті за останньою модою тих часів – у піджаки малинового відтінку, у темних окулярах, з дорогими аксесуарами. «Братки» любили смачно попоїсти, скуштувати дорогі напої, послухати «шансон», приємно відпочити. Переказують, що тут відбувалися «сходки», вирішувались «ділові» питання, «перетирались проблемки». Якось під час зібрання між різними гуртами раптово виникло непорозуміння: атмосфера розпалилась, вибух емоцій, в руках «бійців» навіть з’явилася зброя. У залі залягла зловісна тиша… Але тут не розгубився метрдотель ресторану, який спокійно і доброзичливо промовив: «Панове, пропоную нову страву за рахунок закладу!». Усі якось умить розслабились, втамували нерви, повернулися за свої столики. Вечір продовжився у «мирній атмосфері».

А тим часом, у службовому приміщенні в кутку сидів переляканий метрдотель і тремтячими руками протирав спітніле скло окулярів…

Романтична легенда

За чутками, є прикмета, пов’язана з «Поплавком», яку бажано виконати щойно одруженим парам. Потрібно разом зустріти схід сонця на галереї ресторану, щоб було обов’язково видно обидва береги Дніпра, задумати бажання, разом кинути монетку у води. І тоді ваш родинний корабель завжди буде «на плаву», подружжя буде разом «як два береги біля однієї річки», а омріяні бажання здійсняться

P.S. 2023 року споруді виповнюється 55 років. За ці роки «Поплавок» став прикрасою і одним із символів архітектури нашого міста.

Оригінальний проєкт ресторану через кілька років (у 1978) надихнув інших талановитих архітекторів, які реалізували будівництво ще одного архітектурного шедевру на Набережній Дніпра – міський цирк (більше читати про історію будівлі цирку: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Cirk_Dnipro), який став відлунням «космічної» теми Сергія Брусова.

Фото титул: Ресторан «Поплавок», 2014 //https://nashemisto.dp.ua/ru/2022/
11/26/letajushhaja-tarelka-na-vode-istorija-znamenitogo-restorana-poplavok-v-dnepre/