Символ минулого: Веселотернівський міст Кривого Рогу

Де хлюпоче хвиля чиста –
Примостився міст до міста,
І, як вечір настає,
Він шепоче про своє…
Григорій Фалькович 

Житломасив-селище Веселі Терни у Тернівському районі м. Кривий Ріг славиться своєю історією, яка налічує декілька століть. Один із її найстаріших свідків – це Веселотернівський міст, також відомий як Тернівський. Зведений зусиллями земства у північній частині Криворіжжя, цей архітектурний шедевр завжди володів важливим стратегічним і транспортним значенням. Зокрема, у XIX столітті він був ключовою точкою на транзитній дорозі, що сполучала Берислав у Херсонській губернії із Кременчуком. Веселі Терни – волосне село Верхньодніпровського повіту на Катеринославщині, через яке проходила ця магістральна дорога, – стало свідком численних історичних подій і змін, а міст є символом цього захопливого періоду минулого.

Спочатку було дерево: історія Тернівського соснового мосту

Якщо стати на тернівському мосту обличчям на схід сонця, то верби ці рідні будуть вам майже навпроти.
Вадим Яцик 

Перша згадка про Веселотернівський міст датується 1872 роком, коли представник місцевого самоврядування виступив на засіданні Верхньодніпровського повітового зібрання з доповіддю про необхідність будівництва й обслуговування споруд на важливих транспортних магістралях. Серед перерахованих значився і міст у селі Веселі Терни, розташований на Кременчуцькій дорозі над річкою Саксагань. Наступного року на чергових зборах земські діячі наголошували, що на той момент переправа перебувала у руйнівному стані та потребувала термінового відновлення. Голова повітової управи Веніамін Антонович Гельмерсен запекло доводив вагомість такого заходу, підкреслюючи, що «…сам був свідком, як валка чумаків 3, 4 і 5 годин витрачала на проїзд по багнюці через місця, де проєктується міст». План будівництва нового мосту передбачав його довжину близько 64 м, і він мав бути зведений із дерев’яних матеріалів.

У 1874 році розпочалося будівництво Веселотернівського мосту за кошти повітового земства. Міст складався зі 40 паль, мав розміри 55,5 м у довжину та 6,4 м у ширину. Внизу розміщувалися 4 кригорізи. Для споруди використали 6-ти та 7-мивершкові колоди. Усього закупівля соснового лісу та залізних деталей обійшлася у 1 523 рублі 43 копійки. Крім того, витрати включали оплату праці тесляра Єфима Степанова, доставляння лісоматеріалів купцем Гершем Черняком, а також грошову винагороду 278 робітникам і 5 воловим підводам. Загальний кошторис на будівництво становив 2 002 рублі 28 копійок.

У лютому 1876 року страшна повінь пошкодила конструкцію. Споруда зламалася навпіл, і матеріали, що складали її, знесло течією. Проте, значну їх кількість вдалося врятувати та пізніше використати знову. Земство негайно вжило заходів для відновлення сполучення між берегами, організувавши тимчасову переправу на поромі. Голова В. Гельмерсен та інші члени управи визначили, що слід реконструювати міст практично з нуля, замінивши кілки на більші та полегшивши прохід льоду, і виділили 500 рублів на ці роботи.

Утім, навесні 1877 року Саксагань знову вийшла з берегів, викликаючи значні паводки. Декілька мостів у повіті були зруйновані, але Веселотернівський – уцілів, отримавши нечисленні пошкодження: вода підняла один бік, зламана декілька колів, а з восьми льодорізів один витягнув лід, а чотири зіпсувалися повністю. Втрачені частини були виявлені на земельній ділянці поміщика Івана Харіна, але не могли бути повернуті назад через відмову власника, який боявся пошкодити свої сінокоси.

Управа вирішила замінити наявні вісім кригорізів шістьма новими, міцнішими, взявши на озброєння досвід Верхньодніпровської та Пушкарівської переправ. Пан Гельмерсен визнав обов’язком викласти земцям повідомлений місцевими жителями факт про самовіддану роботу веселотернівського старшини Несмашного з охорони інженерної споруди: «З багром у руках він декілька діб простояв на об’єкті під час проходження льоду і цим самим, можливо, врятував від руйнування сам міст». Ця інформація отримала широку підтримку і було визначено виділити 25 рублів з бюджету для винагороди цьому чоловікові.

У наступному році матеріали від розбитого після повені Саксаганоалферівського мосту були безоплатно передані Саксаганською сільською громадою та використані для ремонту Тернівського мосту. У 1882 році виділили 105 рублів 80 копійок на несподівані відновлювальні роботи дорожніх споруд у кількох волостях, включаючи Веселотернівську. У 1890 та 1893 роках проводили реконструкцію річкового переходу. Земці й тамтешні жителі сприяли перевезенню лісоматеріалів для цього.

У 1896 році на засіданні Верхньодніпровських зборів представники влади порахували, що Тернівському мосту необхідно 875 рублів на ремонт, але ця сума не була виділена через відмову Катеринославського губернського земства. І, таким чином, у 1897 році місцеве самоврядування залишилось без фінансової можливості для ремонту інфраструктури в повіті. Однак, Веселотернівський міст виявився винятком: його підлоговий настил був настільки зношеним, що потребував негайної заміни, і на це витратили 841 рубль із фонду боротьби з сільськогосподарськими шкідниками поточного року.

На сесії повітового зібрання 1899 року було затверджено план будівництва мостів на 1900 рік, проте всі зазначені об’єкти перенесли на наступний рік. У 1901 році земські діячі ухвалили рішення зводити нові переправи та дамби в декількох населених пунктах, включаючи Веселі Терни. Згідно з задумом, проєктувалося спорудити дві технічні конструкції: одну із дуба та іншу із сосни, на суму 17 225 рублів 77 копійок. Греблю передбачалося створити у майбутньому, коли буде більше коштів.

Спорудження нового мосту: від дерева до бетону

Тільки стає важко, або втомиться серце, я подумки йду на міст, що ліг через Саксагань, до старого млина.
Вадим Яцик 

У Веселих Тернах передається цікава легенда про будівництво нинішнього переходу: «Люди розповідають, що цей міст пов’язаний з ім’ям багатого веселотернівчанина на прізвище Курдубан. Його родина славилася як впливові землевласники, що мали хутір поблизу Веселих Тернів, велике господарство, значні земельні наділи, декілька заводів та займалися розведенням худоби й землеробством. Історія почалася того дня, коли пан Курдубан їхав із села до своєї економії. Його кінь застряг на старій переправі, колеса провалилися через гнилі дошки. Кучеру довелось боротися декілька годин, перш ніж він зміг витягти бричку, а пан не встиг додому, куди так поспішав. За місцевими переказами, ця пригода стала причиною негайної скарги у повітову управу на якість дорожніх об’єктів. Це клопотання врахували, і вже того року спорудили новий міст, який і простояв до наших днів».

Проте, це лише сказання, а ось офіційні документи засвідчують, що у 1901 році було неможливо знайти необхідні дубові палі для початку будівництва. Старий міст був у жахливому стані, і його довелося негайно відновити, щоб забезпечити прохід ще на один рік. Під час огляду території за участі губернського інженера Долголенка виявилося, що було б зручніше розмістити два мости на новому місці у селищі. Власники землі, поселенці німецької колонії Штейнфельд (Кам’яне Поле) та селяни громади Веселих Тернів, виділили необхідну земельну ділянку. Це місце також годилося для будівництва греблі. Самоврядування розробило план і кошторис на суму 18 842 рублі та просило внести їх на рахунок надходжень спеціального дорожнього капіталу на 1902 рік.

Однак, Катеринославське зібрання відхилило рішення про нові дерев’яні споруди у Тернах через імператорські правила стосовно будівництва надійних мостів на великих транзитних шляхах. Згідно з цими вимогами, губернські збори доручили місцевому інженеру Доллежалю зробити нові ретельні дослідження ґрунту та подати варіант залізного мосту на розгляд наступного чергового засідання. Після проведених досліджень виявилося, що умови були дуже незручні, і це передбачало затратні підводні роботи при зведенні кам’яних опор, які обійшлися б до 60 тисяч рублів. Водночас пан Доллежаль повідомив, що за таких обставин дешевше буде використати залізобетонну конструкцію. Тому Верхньодніпровська управа запросила всі технічні контори подати свої розробки.

Місцевий міст був у настільки жахливому стані, що існувала загроза його обвалення, і тому вводилися обмеження на перевезення великих вантажів. У найближчому майбутньому планувалося закриття мосту та укладення угоди з власником землі, Іваном Миколайовичем Харіним, щодо переправи, яка розташовувалася б на його території.

У 1902 році на Верхньодніпровському зібранні було представлено п’ять різних варіантів для будування мосту в наступному році. Після обговорення всіх поданих варіантів було прийняте важливе рішення: споруджувати залізобетонний міст на місці старого дерев’яного. Детальніша інформація стосовно розвитку цієї справи поки що відсутня. Відомо тільки, що за суму 35 000 рублів із рахунку дорожнього капіталу в 1904 році міст поставило технічне бюро воєнного інженера Станіслава Івановича Рудницького й інженера Генріха Людвиговича Орпішевського з Одеси, яке займалося проєктуванням і будівництвом балкових залізоцементних конструкцій.

Ще з 1898 року на повітових зборах обговорювалося питання побудови мощеного насипу від Веселих Тернів до станції Пічугіне та села Софіївка. В той час представники самоуправління відзначали, що весною використання мосту було практично неможливе через багнюку та затоплені шляхи. У 1906 році Верхньодніпровська управа розглянула плани будівництва та ремонту дорожніх споруд, а також розробила план насипу біля залізобетонного мосту в с. Веселі Терни. Органи самоврядування просили не закривати кредит, виділений на земельні роботи в 1903 році в сумі 8 715 рублів 20 копійок для цього проєкту. Управа підтвердила влаштування мощеного насипу у 1910 році та подала клопотання до губернського зібрання про виділення кредиту на суму 15 850 рублів з коштів повітової частки дорожнього капіталу на 1912 рік.

У звіті земства за 1911 рік є детальна характеристика чинної на той період дорожньої споруди: «В с. Веселі Терни через ріку Саксагань, залізобетонний, […] довжиною по настилу 30 сажнів, шириною 3 сажні, складається з двох берегових гранітних опор і 2-х проміжних залізобетонних биків з льодорізними ребрами. Опори лежать на залізобетонних палях і перекинуті залізобетонними арками. Міст на всю свою довжину і ширину 3 сажні замощений бруківкою із гранітних кубиків. Поручні з посмугованого заліза, пофарбовані суриком. З обох боків прилягають насипи шириною в 4 сажні та довжиною в бік села Тернів 20 сажнів, в протилежний бік 45 сажнів із полуторними схилами».

Так, описаний міст вказує на високу якість і сучасний підхід до будівництва для свого часу. Залізобетонні конструкції, гранітні підпори та мостове покриття, льодорізні ребра свідчать про технічний прогрес і надійність споруди. Міст відіграв важливу роль у забезпеченні зв’язку між різними населеними пунктами та сприяв розвитку регіону, спрощуючи перевезення й споживання товарів і послуг. Наявність такого інфраструктурного об’єкта суттєво покращувала якість життя й економічне зростання регіону наприкінці XIX – на початку XX століття.

Випробування вогнем: від Другої світової війни до сучасності

То війна містки ламала.
То повінь топила.
Василь Дейнега 

У роки Другої світової війни міст сильно постраждав: його підірвали. Як згадував старожил Веселих Тернів Віталій Петрович Головко (1937 р.н.), хата якого розташовувалася біля річки, у своїх спогадах: «Під час війни німці перед наступом радянських військ у 1943 році зняли частину бруківки з боку радгоспу Шевченка і заклали вибухівку, щоб зірвати міст. Нашу родину виселили з хати, й ми оселилися у кумів на вулиці Каширській. Але від вибуху було зруйновано лише ту ділянку, де заклали динаміт. Вибуховою хвилею у людей повибивало вікна, а міст вистояв. Під час наступу наші сапери наслали пошкоджену ділянку дубовими лагами, а щілини засипали щебенем. І так він стояв до 60-х рр. ХХ ст. Але дерево швидко зносилось і його замінили на асфальт. Окрасою мосту довгий час була кована огорожа на клепаних з’єднаннях. Опори мосту не ремонтувалися до 2000 року, лише трохи підправляли зверху».

Після звільнення селища від нацистських загарбників 23 жовтня поряд із мостом, на трубі млина-олійниці, з 25 жовтня 1943 року по 20 лютого 1944 року розташовувався спостережний пункт 24-го стрілецького полку. У зв’язку з цим конструкція також неодноразово підпадала під ворожі авіаційні бомбардування та дивом не постраждала.

Наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. біля залізобетонного мосту ще стирчали з води рештки дерев’яних паль, залишки соснової споруди, адже новий перехід побудували поруч, а не на старому місці.

У роки післявоєнної відбудови інженерний об’єкт не лише перетинав річку, об’єднуючи різні населені пункти та сприяючи розвитку торгівлі й інфраструктури, але й був місцем культурного дозвілля місцевих жителів. Вечорами, милуючись навколишньою природою, по ньому прогулювалися сімейні пари та молодь. По обох берегах річки вони влаштовували пікніки на свята. Риболовля, купання в Саксагані та ігри були улюбленими розвагами місцевих хлопчаків, а стрибок із мосту у воду вважався виявом неабиякої відваги.

Створена ще в часи земства річкова переправа довжиною 64 м і шириною 6,4 м і до наших днів залишається чинною та продовжує виконувати своє основне призначення. Найбільшою відмінністю сучасного мосту від його первинного вигляду є металеві ковані поручні.

Міст у Веселих Тернах – це не просто споруда, це жива історія, що поєднує покоління та зберігає в собі пам’ять минулого. Весь процес будівництва та відновлення був справжньою епопеєю, що тривала роками. Його історія відображає важливість співпраці між громадами та владою для покращення інфраструктури та якості життя населення. Різні етапи відновлення, від дерев’яних конструкцій до залізобетонних, свідчать про технологічний прогрес і прагнення до вдосконалення переходу. Цей інженерний об’єкт став свідком численних подій і перетворень протягом трьох століть. Він є яскравим прикладом історико-культурної спадщини, що вціліла у наших краях і нагадує про її важливу роль у збереженні нашої історії та єдності.