Народний аматорський колектив профспілок України «Прем’єра»

Душі людської чародії

Театр – це життя, і треба 
вчитися грати свою роль. 
                                                     Вільям Шекспір 

Театр – особливий і прекрасний світ. У ньому все надзвичайне. Перебуваючи у театрі, ми бачимо декорації, спостерігаємо гру акторів. На сцені – надзвичайні люди, котрих не існує у повсякденному житті: їх вигадав драматург, а зіграли актори. Та, дивлячись на сцену, забуваєш про все: декорації, освітлення, акторів – тут поринаєш у зовсім інший світ, той, що існує лише на сцені, стаєш свідком чудового процесу, коли літературний твір оживає у сценічних образах. Події у театрі відбуваються і розвиваються на твоїх очах – ти ніби сам береш у них участь, знайомишся з персонажами п’єси, співчуваєш герою і радієш щастю одних, обурюєшся поведінкою інших. Театр вчить бачити прекрасне в житті та людях. 

Театри, як і люди, мають своє життя, свій вік. За час свого існування вони приносять людям естетичне задоволення. Хочеться, щоб про народний аматорський театр «Прем’єра» знало якомога більше людей, і не тільки у місті Покров, а і за його межами. 

Історія створення

Історія народного театру «Прем’єра» розпочалася у 2005 році. Ініціатором, натхненником і очільником його була  Валентина Гуща – режисер театру. Тоді в єдиний колектив зібрались люди, які по-справжньому були закохані в сцену, а Валентина Миколаївна втілила у життя свою мрію. За роки багаторічної праці на теренах культури рідного міста вона чимало сил і енергії віддала культурно-масовій роботі, до якої належали і театральні постановки. Тому логічним було виникнення театрального колективу. Назва його – «Прем’єра» – була обрана з таким задумом, щоб урізноманітнювати репертуар, щоб більше було нових вистав, нових показів, прем’єр, творчих зустрічей із публікою.

Місцезнаходження театру – культурно-розважальний центр гірничо-збагачувального комбінату міста Покров. Ним опікується міська профспілка гірників і металургів України. Вона надавала і надає усіляку допомогу стосовно реквізиту, приміщення, опікується участю у Всеукраїнських конкурсах.

Розум людський ніколи не винаходив нічого 
шляхетнішого за театральні дійства як для 
вдосконалення, так і для очищення людської натури
                                                                                                          Вольтер

Керівник і натхненник театру

Валентина Миколаївна Гуща – людина, яка з дитинства знала, що її покликання – мистецтво. Коли навчалася в школі, брала активну участь у шкільній самодіяльності, декламувала вірші, співала. Вона жила цим, їй подобалося бути артистичною. В 13 років театральне мистецтво покликало, переважило, надихнуло, і Валя почала відвідувати театральний гурток при будинку культури ГЗК. Вона була підготовленою ученицею, здібною, обдарованою, їй легко давалися провідні ролі в спектаклях самодіяльного театру. Пощастило і з керівником театрального колективу – режисер Василь Васильович Ковальов умів побачити в акторах-початківцях неповторні здібності, розвинути їх, надихнути власним прикладом. Він справив велике враження на творчість юної актриси і зіграв вирішальну роль у її подальшому виборі професії. (Тут треба зазначити, що не тільки її, а під його професійним авторитетним  впливом обрали театральну дорогу ще багато людей.) Після закінчення школи Валентина вступила до Дніпропетровського театрального училища, яке успішно закінчила у 1974 році. Все подальше життя пов’язане з художньою самодіяльністю, театральною творчістю.

У кожному театрі є людина, яка повинна все уміти і все знати, про все піклуватися. І ніщо без цієї людини в театрі не робиться, а за все, що робиться в театрі, вона відповідальна… Це дуже важка посада і професія – режисер. Скільки спектаклів поставив, скільки і життів прожив. Так може сказати про себе будь-який режисер. Так може сказати про себе і Валентина Миколаївна Гуща.  

Талановитий колектив

Що таке спектакль? Глядачі можуть побачити його один чи кілька разів на рік. У великому місті можна і щодня ходити до театру і дивитися виставу. Хто і як його створює? Художник працює над картиною сам, поет сам пише свою поезію, композитор – музику, а театральний спектакль створюється цілим колективом. Цей колектив великий. Одні – на сцені, інші – за сценою, треті – це глядачі. Театр довго готується, перш ніж показати глядачам своє дітище – спектакль. Спектакль триває всього 2–3 години, а театр витрачає на його створення кілька місяців.

За словами Валентини Гущі, акторський кістяк театру сформувався саме тоді – у 2005 році, і більшість його учасників виступають на сцені з моменту створення. Колектив набирався поступово, з кожним майбутнім актором проводилися співбесіди, прослуховування, обговорення. Охочих було багато, декому було відмовлено. 

За час існування театру в ньому працювало багато людей. За словами Валентини Гущі, – близько 100. Кожен з них вніс свою частку в розвиток театру, залишив свій слід у його історії. Життя вносить свої корективи в усі сфери людської діяльності, і театральна сфера не є винятком. Людські долі складаються по-різному, ми залежимо від обставин, які, іноді, не на користь театральній самодіяльності. То ж так, чи інакше, постійний склад самодіяльного театрального колективу завжди налічував близько 15 акторів.  

Звичайно ж, натхненником, актрисою, вимогливим і наполегливим режисером «Прем’єри» була і залишається Валентина Миколаївна Гуща. Вона талановита актриса з професійною підготовкою і природним відчуттям театру.

Першими ж актрисами самодіяльно театру стали Олександра Мороз та Тетяна Цильке. Очевидно, у них , як і у Валентини Гущі, театральна складова присутня у крові. Ця акторська жилка допомагає їм перевтілюватись на сценічних персонажів, достовірно та яскраво грати на сцені. Вони йдуть з театром по життю, приносячи задоволення глядачеві, і отримують від цього задоволення самі. Театр – це невід’ємна складова частина їхнього життя.

Особливих слів заслуговує Микола Федорович Гуща – чоловік Валентини Миколаївни. Він найбільше наближений до всіх театральних подій, він слухач і порадник, критик і помічник, майстер декорацій і постачальник. До всього цього він ще і чудовий актор. Особливо йому вдаються гумористичні персонажі, та і драматичні ролі теж дуже вдалі й реалістичні. Підтримала маму-режисера у всіх починаннях Олена Непосидяка. Порадою, підказкою, участю в спектаклях. Неповторні ролі, чудові образи, створені нею, прикрасили вистави.

На театральних підмостках виросла Альона Ковтун. З дитинства вона була активною учасницею концертів і театральних вистав у КРЦ, цю справу знає, любить і активно задіяна у театрі сьогодні. Віктор Мороз – права рука режисера, його помічник, обдарований самобутній актор. Василь Форкош – помічник із літературної частини, теж автор неповторних, колоритних персонажів. А ще до того ж – талановитий поет. Тетяна Гострик – розумниця і чарівниця. Проникливо і точно створені нею образи, не залишають байдужими глядачів. Її внутрішня живинка та оптимізм чудово доповнюють її ролі. Анатолій Борщ – балакун і весельчак. Це його невід’ємні риси і вони теж чудово вписуються в творчі роботи театру. Любомир Мороз, Лариса Беляєва, Сергій Абросімов, Едуард Болотов, Максим Трегуб – кожен із них оригінальний  і неповторний. Вони працюють у театрі з неймовірною самовіддачею і разом з тим отримують від цього задоволення. Просто люди не можуть без цього жити – це частинка їх самих і частинка їхнього життя.

Актори, як і всі люди, – неординарні особистості, вони вкладають у свої ролі частинку себе, частинку саме своєї натури. В цьому є велика заслуга режисера – побачити у тій чи іншій людині театральну зернину, чи то пак – родзинку, розкрити її, засвітити. Мабуть це звучить пафосно, але нам в житті так ще не вистачає добрих і красивих слів та вчинків.

Назавжди в історії театру залишились імена тих талановитих акторів, які уже пішли у вічність: Сергій Костецький, Людмила Букрєєва, Іван Чорнобук.

Вихід на сцену перед глядачем – це вже велике випробування, колосальне нервове напруження. Звичайно ж, з акторами проводяться спеціальні заняття про культуру мови, зосередження уваги, сценічні рухи, тощо, які допомагають їм освоїти тонкощі театрального мистецтва.

«Людині, далекій від театру, здається, що актори все і завжди роблять легко.  Насправді ж театр – це дуже важкий труд. Тут необхідна не тільки акторська майстерність, а величезна самовіддача. Одним талантом тут не обійтися. Театр, перш за все, це колективна творчість, для якої потрібні і костюми, і постійні репетиції, і декорації. Актору необхідно не просто вивчити текст, а ще і вжитися в роль, створити образ. Все це – не просто», – говорить  Валентина Миколаївна Гуща. 

Творчий доробок

Незважаючи на свій аматорський статус, колектив театру відзначається великою продуктивністю. За весь час свого існування він поставив близько 40 творів. Серед них як короткі мініатюри, так і великі чотириактні спектаклі. «Мракобіси» Толстого, «Моцарт і Сальєрі» за Пушкіним, «Доки сонце зійде – роса очі виїсть» М. Кропивницького, «Не судилося» М. Старицького, «Вій», «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя – класика. «Комплекс принца» за книгою Лади Лузіної, «Забути Герострата!» Г. Горіна. У розробці багато театральних задумок.

З моменту створення театру в його репертуарі були сценки, уривки з творів світової та вітчизняної класики. Свій творчий доробок артисти представляли на міських концертах, виступах у цехах ГЗК. 

У 2006 році на суд вимогливого глядача колектив театру представив першу велику роботу – чотириактний спектакль за Толстим «Мракобіси». Робота над ним тривала досить довго – понад півроку. Було задіяно багато людей у масовці – близько 30. Специфіка твору складна, потребувала від усіх учасників неймовірних витрат енергії та сил. Режисерові довелося докласти чимало зусиль, щоб втілити творчий задум, донести кожному актору, кожному учаснику масовки його значення в спектаклі, відшліфувати кожен рух, кожен жест, погляд. Та воно того варте! На прем’єрі був аншлаг, аплодисменти, успіх! А це окрилює акторів, дає позитивну енергію на нові починання, нові ролі. 

Звичайно, регулярно давати масштабні спектаклі самодіяльному колективу важко, хоч працювати в них і цікаво, адже акторам доводиться пірнути в історичну епоху спектаклю, передати особливості характеру, психологію і настрій героїв. Тому в репертуарі театру переважають невеликі форми: водевілі, мініатюри, вибрані сценки з літературних творів.

Зараз ми частіше ставимо міні-спектаклі, оскільки цей формат найзручніший для нас і для глядачів. Але все одно повертаємось і до своїх масштабних робіт, оскільки це, свого роду, найвищий еталон театрального мистецтва. Тут є справжня школа, необхідно створити реалістичний образ. Такі твори залишаються назавжди, вони дозволяють артистам рости професійно, – говорить Валентина Гуща

Аматори постійно працюють над удосконаленням акторської майстерності. Кожному спектаклю передує кропітка робота: вживання у роль, перевтілення, співпереживання, постановка голосу… Проблеми батьків і дітей, чоловіків і жінок, хитрощі та винахідливість, багатства і бідність, брехня й улесливість – всі ці гостросоціальні проблеми повною мірою розкривають у своїх доробках «прем’єрівці». В кожній їх постановці глядач впізнає свою життєву історію, співпереживає, порівнює бачення героя зі своїм баченням проблеми та її вирішення. А кожен артист, виступаючи в негативній ролі, намагається висвітлити індивідуальну драму людини, яка залишається актуальною в усі часи. А вже щодо гумору, то він притаманний усім акторам і зіграти його вони можуть чи не найкраще! 

Щороку театр «Прем’єра» влаштовує звітні річні концерти. Вони тематичні, збірні, мають назви: «Осіння мозаїка», «Театральний калейдоскоп», «Театр знову відкриває двері», «Жартуючи і серйозно», «Веселий балаган», «Поцілуй мене, удаче». До речі, стосовно назви «Поцілуй мене, удаче» (вересень 2018 р.). Валентина Гуща говорить, що назва цього творчого вечора виникла не відразу, а навпаки, стала фінальним акордом усіх репетицій.  Цей рядок із пісні співпав із настроєм, який хотіли передати глядачам актори. Адже у кожного з нас своя удача, і ми намагаємося спіймати її, щоби бути щасливими. В цьому концерті глядачі були здивовані і зачаровані одночасно з самого його початку, бо актори під музику цієї пісні увірвалися до залу з квітами і дарували їх своїм шанувальникам – любителям театрального мистецтва. Такий зв’язок, така взаємодія з публікою просто вражає.

Театр радує і юного глядача – дітей працівників ГЗК і міста Покрова новорічними виставами, зокрема: «Казка про чарівну паличку», «Хай завжди буде дружба», «Новорічні пригоди», «Запрошує Снігуронька», «Чарівні вогники», «Як Кощій на Василісі одружився». 

Навіть до такого жанру, як новорічні спектаклі, наші майстри сцени підходять з ентузіазмом і душею. Якщо дитина починає вірити в те, що відбувається на сцені, це теж показник майстерності. Тому наші актори із задоволенням беруть участь в таких спектаклях, даруючи радість наймолодшим глядачам міста, – говорить режисер.

Нагороди і визнання

Актори театру мають свою основну роботу, сімейні та житейські справи. Тому приділити увагу своєму хобі – театру, можуть тільки у вільний час, якого так мало і завжди не вистачає. Та, навіть, в таких умовах колектив досягає неабияких успіхів на театральних підмостках. 

Виступаючи на цехових об’єктах ГЗК і міста, колектив здобув популярність, набрав попит, розвивав нові можливості, нові шляхи творчості, удосконалюючи секрети театрального мистецтва. Таким чином все впевненіше заявляв про себе як про театр. 

17 жовтня 2007 року самодіяльному театральному колективу «Прем’єра» було присвоєно почесне звання «Народний аматорський колектив профспілок України».

Пам’ятним для колективу став Всеукраїнський фестиваль мистецтв, організований Профспілкою металургів та гірників України у Києві у 2008 році, де «Прем’єра» зайняла І місце. Тоді ними було представлено п’єсу «Вій» за Гоголем, водевіль Товстоноса «День правди» та спектакль «За двома зайцями» Старицького. Компетентним журі цей творчий доробок було достойно оцінено і визнано кращим. «Прем’єра» привезла з фестивалю привітання, відзнаки, нагороди і натхнення працювати далі. І ще приємно відзначити, що у день закриття цього фестивалю, де було багато самодіяльних театральних колективів з усієї України, початковою заставкою став фрагмент постановки «Вія» (масова сцена на ринку) у виконанні «Прем’єри». Почесно і заслужено завойовано І місце фестивалю!

Запам’ятався і фестиваль «Таланти твої ПМГУ» (2010 рік) в Новомосковську, де також стали переможцями.  

«Прем’єра» неодноразово виступала на сценах інших міст – Нікополь, Дніпро – і завжди отримувала теплий прийом глядачів, бурхливі оплески, квіти. Ну і, звичайно ж, виступи у рідному місті, щорічні театральні прем’єри, концерти. І немає для акторів нічого кращого, як повнісінька глядацька зала, як бурхливі оплески, подяки і вітання. А ще – усвідомлення того, що  дарують публіці насолоду, задоволення, можливість торкнутися потаємних куточків людських душ, спонукати когось заплакати, замислитися, сміятися, співчувати. 

Немає маленьких ролей, є маленькі актори – так, «за Станіславським» про своїх вихованців із гордістю говорить головний режисер народного аматорського колективу профспілок України «Прем’єра» Валентина Миколаївна Гуща – справжній актор може і повинен в повній мірі проявити свій талант і в найменшій ролі.

Цікаві випадки

За 14 років роботи були і курйозні випадки, які завжди супроводжують театральне життя. Найчастіше вони пов’язані з забутим текстом. В такі моменти головне – підказати потрібне слово, щоб актор міг зосередитися і пригадати текст сюжету. Буває і таке, що доводиться імпровізувати. Серед курйозів бувало, що актори на ходу ловили падаючі декорації. Не обходиться в театрі і без специфічних забобонів. Наприклад, дехто з акторів обов’язково за день до спектаклю має сховати на сцені яку-небудь річ із генеральної репетиції. 

Валентина Миколаївна Гуща, душа колективу, віддає своєму дітищу – театральному колективу «Прем’єра» усі знання й уміння, досвід і навички, присвячує йому робочий та вільний час. Вона заряджає акторів оптимізмом і працьовитістю, безмежною любов’ю до театру. Вона намагається навчити їх любити театр так, як любить його сама, як навчили її колись Василь Васильович Ковальов – театральний режисер будинку культури Орджонікідзевського ГЗК, педагоги акторської майстерності Дніпропетровського театрального училища, заслужені діячі мистецтв України – Данило Семенович Лазуренко, Неллі Михайлівна Пінська, Юрій Іванович Костюк. Як режисер Народного аматорського театру «Прем’єра» Валентина Гуща постійно у творчому пошуку.

Актор розкривається на сцені і це не кожному дано. В театр приходять дійсно особливі люди, у яких є цей талант і які відчувають сцену. Хочу побажати глядачам любити театр, оскільки він дає справжнє натхнення. А своєму колективу бажаю, щоби в їх творчості ніколи не було розчарування – Валентина Гуща.