Бородай Василь Захарович
Василь Бородай: народний художник

«Я знаю справжні людські емоції 
і можу виліпити їх з глини»
Василь Бородай

Шлях до творчості

Василь Захарович Бородай народився 5 серпня 1917 року в м. Катеринославі. Роки його дитинства припали на нелегкі часи перевороту в країні. Його батьки були простими людьми, батько працював листоношею. Із самого дитинства Василь Захарович мав хист до малювання, але через певні обставини він вступив до фабрично-заводського училища, щоб отримати спеціальність токаря. Закінчивши ФЗУ, він декілька років пропрацював за фахом, але потяг до художньої творчості не згасав. Тож він полишив роботу і вступив до художнього училища. Закінчивши його з відзнакою, мав право вступити до Академії художньої творчості в Ленінграді. Але цим планам не судилося збутися. Розпочалася Друга Світова війна. 

Василь Бородай був командиром роти розвідників. Але протягом всіх воєнних років він не полишав надії присвятити життя творчості. Тож по закінченню війни, 1947 року вступив до Київського художнього інституту. За роки навчання виявив себе талановитим студентом і після закінчення училища був прийнятий на творчу роботу, якій присвятив 12 років. Першою значною роботою митця став пам’ятник Олександру Невському. А потім він увійшов до авторського колективу, який створив пам’ятник Миколі Щорсу в Києві. З 1966 року художника прийняли на посаду голови правління Спілки художників СРСР. 1971 р. Василь Бородай призначений професором Київського художнього інституту, де з 1966 по 1973 роки був ректором. Але, не зважаючи на велику зайнятість в інституті, майстер ніколи не полишав творчості. Від природи він мав чудове відчуття об’єму, форму, здібності до образного мислення. Пам’ятники, створені Василем Бородаєм, стали візитними картками не лише українських міст. У Нью-Йорку та Білому Борі (Польша) встановлені пам’ятники Тарасові Григоровичу Шевченку. 

Помер відомий скульптор і художник 19 квітня 2010 року. Похований на Байковому кладовищі. Розпочату ним справу гордо продовжує нащадок Василя Захаровича – його онук Василь Бородай-молодший. Він робить скульптури не лише з традиційних матеріалів, але із піску та снігу. 

Засновники Києва, увічнені в мистецтві

Якщо ви були в столиці нашої країни, то неодмінно побачили головну прикрасу Набережної міста – пам’ятник засновникам Києва. Він був відкритий навесні 1982 року на Дніпровській набережній біля мосту Патона. На великому човні – лодії – стоять троє братів – Кий, Щек і Хорив, троє славних воїнів зі списами та луками. На носі човна стоїть їхня вродлива сестра Либідь. Вітер розвіває її сукню, і здається, що човен не застиг на місці, а пливе бурхливими водами Дніпра.  

«Цю композицію зробили з кутої міді, якою обшили бетонний відлив. Матеріал недовговічний. Минув час, і Кия, Щека і т.д. довелося реставрувати. І знов у Києва не знайшлося достатньо грошей! Після реставрації образи засновників столиці виготовили, як і раніше, з кутої міді. Кажуть, 50 мільйонів гривень витратили. Тим часом цих коштів цілком би вистачило на бронзу». Володимир Небоженко.

Мати-Батьківщина

У роки Другої світової війни головним натхненником і підтримкою для солдат була Мати-Батьківщина, що спонукала до відстоювання честі та свободи власної країни. Тож не дивно, що Василь Захарович, який сам був учасником бойових дій, став одним із творців цього монументу. Скульптура була встановлена на дніпровських пагорбах, тому її дуже добре видно з багатьох віддалених точок столиці. Мати-Батьківщина зображена в образі могутньої жінки із мечем і щитом в руках, готова в будь-яку мить стати на захист своїх дітей. Вона є центром Національного музею історії України у Другій світовій війні. Її вага сягає 450 тонн, а висота всього монументу перевищує 102 метри. Автор проекту Євген Вучетич, і в його планах було покрити статую сусальним золотом. Але в 1974 році Вучетич помер, так і не завершивши цієї грандіозної ідеї. Роботу над монументом продовжив Василь Бородай, який у великій команді скульпторів закінчив меморіал. Його відкриття відбулося в 1981 році, на День Перемоги. За цей монумент Василь Захарович нагороджений Ленінською премією.

Зараз для тих, хто полюбляє екстрим, є чудова нагода піднятися на саму вершину пам’ятника, з якої відкривається чудовий вид на головне місто України.