Поляков Микола Вікторович
Микола Поляков – провідний вчений України

Є люди, які уособлюють обличчя Дніпра та його інтелектуальний потенціал. Серед таких особистостей – Микола Вікторович Поляков – доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, який багато років був ректором Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Микола Васильович народився 1 травня 1946 р. у місті Дніпропетровську у відомій родині лікарів. Його батьки – Віктор Васильович Поляков і Тетяна Федорівна Хрін – із багатодітних сільських сімей, де жили нелегкою працею, завжди вирізняло велике бажання дати достойну освіту своїм дітям. Батьки Миколи Вікторовича зустрілися у 1938 р. тоді ще студентами-медиками й одружилися. Обоє пройшли важкими дорогами Другої світової війни. Мати нашого героя працювала в госпіталі лікарем-хірургом, батько брав участь у бойових діях, був у полоні, мав тяжке поранення в голову, партизанив, нагороджений багатьма орденами та медалями.

Після війни Віктор Васильович завідував пологовим будинком, відділенням оперативної гінекології, подарував сотням жінок радість материнства. Тетяна Федорівна протягом багатьох років очолювала хірургічне відділення в міській лікарні № 16, потім працювала в госпіталі для інвалідів. Сотням людей вона врятувала найдорожче – життя. Вони були щасливим подружжям. Найбільшою радістю їхнього життя стає народження сина першого повоєнного року! Для свого улюбленця-синочка створили окремий ошатно обставлений і зігрітий особливим теплом дитячий світ.

Родина відіграла важливу роль у становленні Миколи Вікторовича. Батьківський приклад вірного служіння справі, мудрий життєвий досвід найрідніших людей стали основними складниками формування цілісного характеру Миколи Полякова. Микола Вікторович за духом своїм – романтик. Він щиро і наполегливо прагне до того, чому вчили його батьки – робити людям добро. Це той стержень, на який нанизується все останнє – суттєве й другорядне, стержень, який сформувався ще тоді, у дитинстві, від батька і матері.

Батьки, які присвятили своє життя лікарській справі, мріяли бачити сина саме лікарем. Але мрії батьків не здійснилися. Микола Поляков обрав інший шлях. Ще навчаючись у школі, юнак виявив математичні здібності. У 1961 році після закінчення 8 класу середньої школи №13 вступив на 1-й курс Дніпропетровського механічного технікуму на механіко- математичний факультет і одержав спеціальність «технік-механік». Його на все життя прив’язала до себе любов до математики. Навчання в технікумі стало серйозним кроком у самостійне доросле життя. Відмінне навчання, заняття спортом, відпочинок улітку в спортивних таборах, громадська робота, художня самодіяльність. Навчаючись у технікумі, Микола Поляков продовжував займатися волейболом, яким захоплювався ще в школі. Юнак, окрім усього іншого, мав неабиякі вокальні здібності. Творчий підхід та креативна думка, беруть свої витоки саме із цих часів. Розумний і старанний Микола Поляков у 1965 році закінчив технікум із відзнакою і був рекомендований до вступу до вищого навчального закладу яку підписав академік В.Ф. Уткін. Після технікуму юнак працював конструктором на підприємствах п/с 203 і п/с 186.

У 1966 році Микола Вікторович вступив до Дніпропетровського державного університету на механіко-математичний факультет. Він не був якимось унікальним студентом, просто одним із тих студентів, на яких орієнтуються викладачі. Юнак завжди був готовий до відповіді, йому ставили «автомат» на заліках. Микола Вікторович пройшов добру школу елітарного університетського мехмату, серйозної наукової школи. Він вважав за честь учитися в О.Г. Гомана, котрий був не тільки викладачем, а ще й куратором і науковим керівником в аспірантурі. Микола Поляков був єдиним серед студентів-випускників групи, хто одержав диплом із відзнакою. У 1971 р. він закінчив механіко-математичний факультет Дніпропетровського державного університету. Цеглинка за цеглинкою мурувався той надійний фундамент, на якому стояв майбутній вчений. Після закінчення аспірантури він успішно захистив кандидатську дисертацію. Не раз Микола Вікторович говорив про незабутні роки аспірантського життя, про своїх друзів, керувався принципом любові до друзів. Людяність і повага до оточуючих були визначальними рисами його натури.

Пройдене й зроблене за ці роки в усіх сферах багатовекторної життєдіяльності університетського співтовариства переконливо доводить, як багато може досягти людина небайдужа, авторитетна, компетентна, високопорядна й архівідповідальна. У 1989–1996 рр. Микола Вікторович працював деканом механіко-математичного факультету, в 1996–1998 рр. – проректором із навчальної роботи, 1998 р. призначений ректором ДНУ. Ставши першою особою в ієрархії управління неординарним університетським колективом, Микола Вікторович на перше місце поставив важливість командної гри і, залишившись у ній індивідуальністю, цілеспрямовано, з ентузіазмом і особливим завзяттям осучаснював навчальний процес, зберігав і підтримував унікальні наукові школи, шукав нових підходів до розширення міжнародної діяльності, переймався модернізацією інфраструктури, дбав про духовну гармонію молодого українського покоління. Прикметною особливістю діяльності М.В. Полякова на посаді ректора є те, що до навчального процесу в університеті долучено фахівців вищої кваліфікації, спеціалістів-практиків: медиків, письменників, художників, журналістів, юристів, релігієзнавців, конструкторів, що значно розширює можливості їхньої практичної підготовки. Микола Вікторович Поляков розумів першорядну роль Наукової бібліотеки в навчальному процесі. Він звернувся до місцевої влади й знайшов підтримку у виділенні коштів на реконструкцію бібліотеки. Оновлена бібліотека стала привабливою для навчання та відпочинку студентів і викладачів і місцем зустрічі почесних гостей, проведення міжнародних виставок.

З іменем ректора Миколи Вікторовича Полякова пов’язані становлення та розвиток міжнародної співпраці ДНУ імені Олеся Гончара. Розуміючи, наскільки важливо виходити на світовий ринок науки й освіти, ректор докладав максимум зусиль для просування університетських здобутків і залучення іноземних студентів.

Успішну академічну, наукову, освітню, громадську, міжнародну діяльність М.В. Полякова на посту ректора достойно поцінувала держава – реєстр його відзнак і нагород складає 149 позицій. Утім, він не тішиться славою, а продовжує щоденно реалізовувати безліч мрій і планів. Він служить рідному університетові і його людям, а це нелегка місія, і отже, дивовижно глибока думка відомого французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері про відповідальність за тих, кого ми приручили, у житті. Для нього, справжньої, чесної людини, керувати, мати владу – це зовсім не привілей, а щоденна копітка праця. Протягом багатьох років він блискуче виконував цю свою життєву й творчу місію.

Наукові дослідження М.В. Полякова були тісно пов’язані з Державним конструкторським бюро «Південне». Багато його розробок було застосовано під час проєктування нових ракет-носіїв і орбітальних систем. Микола Вікторович був головою двох спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій, членом Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки. Він авторитетний вчений у галузі механіки рідини та газу, очолював наукову школу з аеро- та гідромеханіки.

Його праці добре відомі як в Україні, так і за кордоном. США, Німеччина, Угорщина, Чехія, Румунія, Болгарія, Ірландія, Китай, Ізраїль, Франція – ось далеко не повний перелік країн, у яких особисті наукові здобутки Миколи Вікторовича і його кола, однодумців, учнів отримали високу оцінку. За цикл праць із гідрогазодинаміки та динаміки польоту літальних апаратів удостоєний премії ім. М.К. Янгеля НАН України в 2005 році.

Професор Микола Поляков успішно поєднував наукову й адміністративну роботу з педагогічною діяльністю. Був головним редактором наукового журналу «Вісник Дніпропетровського університету». Монографії, підручники, наукові статті в журналах і збірниках, виступи на наукових форумах найвищого рівня, на телебаченні, цікаві академічні статті в пресі – усе це багатовекторний формат, у якому масштабно й яскраво розкрито талант Миколи Вікторовича як ученого, педагога, авторитетного керівника одного із провідних класичних університетів України.

Микола Вікторович Поляков зробив значний внесок у справу підготовки фахівців із вищою освітою. Він видав низку праць з проблем університетської освіти, у тому числі й монографії, присвячені такій інституціональній формі організації вищої освіти як класичний традиційний університет.

 6,

Постійні ректорські клопоти та турботи залишали небагато часу для родини – надійного тилу Миколи Полякова. Його дружина Тамара Олексіївна випускниця ВДІКу, а також ДДУ, тележурналістка, була головним редактороя Дніпропетровської студії телебачення. Микола Вікторович відчув себе по-справжньому щасливим, коли став батьком. Донька, Тетяна, названа на честь мами Миколи Вікторовича, назавжди ввійшла у його серце. Пізніше Микола Вікторович збагнув новий внутрішній стан, коли щастя подвоїлося – з’явилася внучка Аня, а потім потроїлось – онук Дмитрик. Своєю цілеспрямованістю, відданістю ділу Микола Вікторович мимохіть формував своєрідний «сімейний гурт» працелюбів. Донька Тетяна успішно закінчила біологічний факультет нашого університету, захистила кандидатську дисертацію, одержала вчене звання доцента, нині вона – завідувачка лабораторії діагностики обласної лікарні імені І. Мечнікова. Внучка Аня пише вірші, музику на них, захоплюється танцями. Інколи в університеті чули як Микола Вікторович після короткої розмови по телефону говорить своїй доньці: «Будь здоровенька!» І відчувалося, скільки в цих словах батьківської любові та доброти.

Найпривабливішою рисою Миколи Вікторовича як особистості було його вміння уважно й зацікавлено вислухати співрозмовника та готовність допомогти, порадити, підтримати в будь-якій справі. Це рідкісне вміння – успадковане ним ще від батьків.

Серед таємних пристрастей Миколи Полякова поезія була найсильнішою. Поезія для Полякова завжди була тим щасливим острівцем, на якому він мав скинути з себе щоденну суєту суєт і поринути в інший світ, створений тільки для нього. Микола Поляков писав про дружбу й радість, про друзів, про жінок. Він стверджував у своїх віршах, що «… есть дни рождения у женщин, годов рождения у женщин нет».

Дніпропетровщина знає ректора ДНУ, професора Миколу Полякова і як активного та шанованого громадського діяча. Багато років він був Президентом дніпропетровського відділення Малої академії наук, членом науково-методичної ради та комісії з державних нагород при голові облдержадміністрації, у 2010 році був обраний депутатом міської ради Дніпропетровська. М.В. Поляков – повний кавалер ордена «За заслуги» (І, ІІ і ІІІ ступеня – 2006, 2003, 2000 роки відповідно), йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Лауреат Державної премії України, Премії ім. М.К. Янгеля НАН України, нагороджений медаллю «За заслуги перед вітчизняною космонавтикою». За рішенням уряду Франції Миколу Полякова нагороджено Академічною пальмовою гілкою Франції. Отримав відзнаки «За вагомий внесок у розвиток Дніпропетровської області», нагороджений дипломом «Видатний патріот Придніпров'я». Був переможцем регіонального конкурсу «Світоч Придніпров’я-2002» в номінації «Кращий діяч освіти Придніпров’я». Обраний «Ректором року» за результатами громадсько-рейтингового конкурсу «Людина року Придніпров’я» (2012). М.В. Поляков удостоєний медалей «Григорій Сковорода» НАПН України, Золотою медаллю «За заслуги в освіті», знаком Міністерства освіти і науки України «Відмінник освіти України» (2001), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (2008). У 2012 році його обрано академіком Міжнародної академії астронавтики. М. В. Поляков – лауреат Державної премії України в галузі освіти (2013 р.) за цикл робіт із механіки та динаміки польоту літальних апаратів. Має відзнаки «За вагомий внесок у розвиток Дніпропетровської області», «Мосты дружбы» – Азербайджан – Украина, «Gold medal» Американського біографічного інституту. Він нагороджений «Знаком злагоди» ІІІ ступеню, знаком «Софія Русова», відзнакою Державної служби України «За сумлінну працю», відзнакою ЦК Профспілки України «За соціальне партнерство». Лауреат міжнародних академічних рейтингів популярності «Золота Фортуна». Кілька років поспіль за результатами конкурсу «Освітянин року», що проводить тижневик «Освіта», ректор Дніпропетровського національного університету професор Микола Вікторович Поляков обирався лауреатом у номінації «Лиш Храм збудуй», а в 2008 році нагороджений відзнакою Кращий освітянин року в номінації «Народ мій завжди буде». За значний особистий внесок у розвиток науки та вищої школи був відзначений орденами Святого Володимира, Преподобного Нестора Літописця, орденом Святого Станіслава ІV ступеня та Преподобного Іллі Муромця ІІ ступеня. Ректору Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Миколі Вікторовичу Полякову під час засідання 67-ої чергової сесії Дніпропетровської міської ради депутати присвоїли звання «Почесний громадянин міста Дніпропетровська».

Микола Вікторович Поляков назавжди залишиться у нашій пам`яті мудрим і досвідченим керівником, людиною, яка підтримувала та розвивала освіту регіону на світовому рівні. Його смерть – це втрата для всієї наукової спільноти регіону та України. Він очолював навчальний заклад протягом 22 років. 1 травня Миколі Полякову мало б виповнитися 76 років. Похований на Запорізькому цвинтарі. На місці його поховання встановили монументальний барельєф, який на довгі роки нагадуватиме про його непересічну особистість. Образ очільника ДНУ у граніті втілив відомий дніпровський скульптор Володимир Небоженко. Він є автором сучасного монументального «літопису ДНУ в постатях» і багато років товаришував з Миколою Вікторовичем Поляковим. На місці поховання Миколи Полякова відкрили барельєф.

Його ректорство – яскрава сторінка в історії університету, у якому полягав сенс життя Миколи Полякова. За 50 років свого перебування в університеті М.В. Поляков пройшов шлях від студента до його керівника, щоденною наполегливою працею створив свій неповторний світ достойної людини, непересічної особистості, знаного вченого, сучасного освітянина, мудрого й розважливого керівника, громадського діяча, справжнього громадянина, патріота своєї землі, своєї alma mater.

Титульне фото з відкритих джерел Інтернету
Фото з кн.: «Микола Вікторович Поляков. На бистрині життя»