Веломандрівки Дніпропетровщиною. Ч. І. Мокра Сура та Новомиколаївський кар’єр

Велотуризм – один із видів туризму, в якому велосипед служить головним або єдиним засобом пересування. Саме він дозволяє краще пізнати наш край, бо можна заїхати інколи туди, де не проїде машина або ви і не подумаєте їхати в тому чи іншому напрямку. Але рух на маршруті вимагає не тільки фізичної підготовки, а й наявності зручного одягу. Для тривалих велотурів є сенс придбати спеціальний одяг для велоспорту. На короткі відстані одяг та взуття мають бути просто зручними. Обов’язковими є шолом, окуляри та рукавички. Велопохід – це не тільки відмінний спосіб відпочинку, завдяки якому можна отримати незабутні емоції та дізнатися багато нового, але також можливість, не докладаючи практично ніяких додаткових зусиль, поліпшити своє здоров’я та фізичну форму. 

Один із маршрутів, який вам радимо, веде повз Новомиколаївський кар'єр. Маршрут приблизно на 90 км, він не залишить вас байдужими і наповнить враженнями від краси Дніпропетровщини. Його прокладено з міста Дніпра через Запорізьке шосе у села Дослідне, Новоолександрівку, Сурсько-Литовське, Новомиколаївку, Зелений Гай, Богданівку, Сурсько-Михайлівку, Миколаївку і по Криворізькому шосе назад.

Набір висоти складає трохи більше 600 м і, якщо їхати з середньою швидкістю 16,5 км/год, то ви проведете в дорозі п’ять із половиною годин.

Чому краще їхати селами? Бо так ви побачите більше гарних місць, зможете насолодитися природою, і, знову ж таки, легше знайти воду та перекус у дорозі. Адже в кожному селі знайдуться хоча б маленький магазинчик і лавка, на якій можна перепочити.

Наближаємося до Новоолександрівки. Поблизу села розкинувся ландшафтний заказник місцевого значення Балка Кирпична. Там чудові краєвиди.

З давніх часів територія села входила до складу земель Запорозької Січі. Ось як пише про заснування села дослідник краю, архієпископ Феодосій: «...въ 1770 году Командиръ запорожской флотиліи Данило Третьякъ отбилъ, при Кинбурнѣ, у хана Крымскаго ясырь (взятыхъ въ плѣнъ) Волоховъ и жидовъ муж. и женск. пола 673 души и прислалъ въ Сѣчь; по распоряженію [атамана] Кальнишевскаго, всѣ Волохи поселены также въ Кайдакской паланкѣ, гдѣ они составили особое селеніе, доселѣ существующее въ Екатеринославскомъ уѣздѣ, подъ именемъ Волосскихъ Хуторовъ».

У 1886 році село входило до Волоської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Після переселення сюди нових мешканців слободу перейменували на Новонаселену, а ще пізніше село отримало сучасну назву.
У XIX столітті поблизу Новоолександрівки виникли ще два села. За Мокрою Сурою з'явилося поселення колишніх мешканців Лоцманської Кам'янки. Спочатку воно називалось Лоцманські Хутори, потім – Сурські Хутори, а з 1893 року – Сурсько-Покровське. Неподалік від Волоських Хуторів розміщувалося кріпосне село Лапіно. Назва від власника, полтавського поміщика Лапи. Згодом це село стали називати Селецьке. У 1953 році Сурсько-Покровське і Селецьке були приєднані до Новоолександрівки.

Новоолександрівка відкриє нам місцевий «Стоунхендж». Навесні 2021 року на розкопках 5-тисячолітнього кургану було знайдено унікальний кромлех, куди тепер можна приїхати на екскурсію і побачити все на власні очі.

Новоолександрівський кромлех – це коло з великих обтесаних каменів, поставлених впритул один до одного. Його знайшли, знявши верхні шари ґрунту при розкопках пагорба заввишки сім метрів. Тут також виявили два десятки людських поховань різних історичних періодів: від епохи бронзи до Середньовіччя. Споруда з кам'яних брил, кажуть дослідники, старша за британський Стоунхендж. Плити заввишки до двох метрів і вагою по тонні кожна укопані в землю та щільно підігнані одна до одної. Вціліло 64 таких брили. Діаметр кола кромлеха – 18 метрів. Припускають, об’єкт був створений одним із давніх кочових племен скотарів і мав для них сакральне значення.

Наступна зупинка – с. Сурсько-Литовське. Назва походить не від сучасних литовців, як багато хто вважає, а від… білорусів. Так, саме від них, бо наприкінці XVIII ст. Білорусь входила до складу Великого князівства Литовського, а сам народ називали литвинами. У 1794 році селян казенної суконної мануфактури з містечка Дубровно Могильовської губернії переселили в наші краї згідно з царським указом. Для роботи на фабриках прибуло 285 сімей, всього 1792 особи. У перші роки після заснування поселення не мало офіційної назви. Але вже 1798 року в одному з документів воно згадується як казенне село Дубровинське, а в іншому – як слобода Сурська. На початку XIX століття за селом закріпилась назва фабричної слободи Сурсько-Литовської. 

Нині поселення цікаве пам'ятником підірваному храму, церквою Святої Трійці та Храмом Святого духу. Це село, як і Новомиколаївка, через яке пролягає маршрут, розкинулося на берегах р. Мокра Сура, назва якої, вважається, походить від іранського «сура», що означає «мокра». Тоді назва Мокра Сура звучить доволі тавтологічно. До речі, довжина річки – 138 км, тому, так чи інакше, майже весь маршрут пролягає вздовж неї. У річку впадають 95 (!) малих річок і струмків (у тому числі 80 з довжиною менше 10 км), а сумарна довжина притоків Сури – 552 км (у тому числі струмків менше 10 км – 226 км).

Село пишається своїми визначними уродженцями, тут побачили світ Валентина Іванівна Щедрова, українська скульпторка та Федір Павлович Решетников, радянський живописець і графік, автор багатьох  картин, який відзначився ще й тим, що брав участь в арктичній експедиції на пароплаві «Челюскін». У селі Сурсько-Литовському з 1990 року діє народний меморіальний музей ім. Ф. Решетникова, багато картин якому подарував сам художник.

При в’їзді в Новомиколаївку вас зустріне здоровенна брила як пам’ятка, що символізує кар’єри, розташовані поруч. Трохи далі від цього місця ви можете насолодитися красою озера в самій середині старого кар'єру. Його назвали Новомиколаївським через близькість до села з такою ж назвою, що засноване у 1858 році. Раніше тут добували граніт, гранітний щебінь, але в 90-ті роки минулого століття робітники дійшли до ґрунтових вод і процес вирішили зупинити. Кар'єр міг залишитися покинутим, коли б не сильна злива, під час якої прорвало греблю на річці Мокра Сура, і той наповнився водою. Особливість водойми – дуже холодна вода. Вона не прогрівається вище 5–6 градусів навіть улітку. Офіційна глибина – близько 50 метрів. Це одне з найглибших озер Дніпра й області. Правда, тут не все так просто. Дайвери кажуть, що на дні є декілька глибоких тріщин. Зараз кар'єр перебуває у приватній власності, й ані купатися, ані ловити рибу там не можна. Але просто зупинитися та подивитись із висоти на кар’єр, його красу, що чарує, варто!

Далі – краса природи і невеличких сіл. Що дійсно дивує – це дорога. Рівна, на ній приємно їхати і складно щось собі відбити. А обабіч дороги розкинулися поля – зелені, золотаві, барвисті, зелені смуги і невеличкі затиші гайки, де можна перепочити, полежати на траві, сфотографуватися на згадку.

На Дніпропетровщині багато населених пунктів бере початок ще з часів козацтва. Серед них і с. Сурсько-Михайлівка, що стала ще одним місцем відпочинку. Заснована вона колишнім запорожцем-січовиком Микитою Коржем, який і сам став легендою цього краю. Його особистість і довге життя викликають надзвичайний інтерес у всіх, хто цікавиться добою козацтва. А його свідчення й досі використовуються багатьма істориками та краєзнавцями. Тут вас зустріне Музей Микити Коржа, що діє з 2014-го року в столітній хаті місцевого мешканця Олександра Пластуна. Храм Святих апостолів Петра і Павла, що, в свою чергу, пов'язаний із уже згаданим запорожцем. Він у 1835 році на сто п'ятому році життя застудився, збираючи гроші на нову сільську церкву, і помер. У рік його смерті вдячні односельці побудували новий храм і поховали засновника в усипальниці храму під вівтарем. А в 1936 році, коли почалися гоніння на релігію, храм закрили, а потім зруйнували. Коли руйнували могилу, зняли кришку склепу, вона була двометрова, мармурова, на ній було написано, хто такий Корж, що він засновник Сурсько-Михайлівки. Залишки зруйнованої церкви знаходяться біля нового храму. У 2011 році храм був перебудований до невпізнання. Також 1984 року засновано музей історії села, який нараховує 700 експонатів.

Так через Миколаївку ви повертаєтеся до Дніпра по Криворізькому шосе. Легко здогадатися, що названо воно на честь міста в нашій області – м. Кривий Ріг. Протяжність дороги – 9 км. На жаль, це не найкращий шлях додому, бо повз вас у великій кількості їздять фури і просто великі та малі машини, бо криворізьким шосе пролягають європейський автошлях E 50 «Брест-Махачкала», міжнародний автошлях М 04 «Знам'янка-Ізварине» і національний автошлях Н 11 «Дніпро-Миколаїв». Тому будьте обережні, не порушуйте ПДР, не забувайте про власну безпеку. Управляючи велосипедом, треба пам'ятати: не можна їхати проти руху, триматися лише правого боку дороги, наперед сповіщати про зміну руху, не можна різко гальмувати, треба бути уважними до пішоходів, які можуть переходити вулицю несподівано; бути уважними до автомобілів, які під час обгону створюють повітряну хвилю, що може викликати втрату рівноваги; виконувати вимоги дорожніх знаків, щоб уникнути ДТП і штрафів; користуватися велосипедними доріжками там, де вони є, тримати дистанцію при русі в потоці, знижувати швидкість на дорозі, покритій піском, льодом, снігом або на спуску.

Пам’ятайте про це і ваш відпочинок буде без зайвих пригод!

Титульне фото Антона Клиби