Без верби і калини нема України

«Без верби і калини нема України», «Гнучка, як лоза», «Не я б'ю, верба б'є». Як багато прислів’їв і приказок ми з дитинства чули про дерево-символ нашої країни. І як багато місць названо на честь цієї рослини. На Дніпропетровщині ви можете знайти села Лозуватку у Дніпровському, Синельниківському, Криворізькому, Кам’янському районах; у Павлоградському, Покровському Дніпровському, Синельниківському та Криворізькому районах є села під назвою Вербове. Також у нашій області існують села Вербське, Вербки-Осокорівка, Вербки, Вербуватівка, Вербівське, Лозове, Лозуватське; річка Вербова – у межах Криворізького району Дніпропетровської та Баштанського району Миколаївської області. Цю ж назву мають три балки: одна – ліва притока р. Водяної в басейні р. Вовчої, друга – притока р. Янчул з лівого боку, третя – ліва притока р. Гайчур.

Тож що ж це за рослина?

Верба – це рід дерев, кущів або напівкущів родини вербових. Деревні види мають товсті, нерівні стовбури, вкриті грубою тріщинуватою корою. Крони широкі, шатроподібні, у деяких видів майже пірамідальні. Пагони видовжені та вкорочені, кора на них гладенька чи зморшкувата. Бруньки поодинокі, вкриті однією лусочкою у вигляді ковпачка. Листки черешкові, почергові. Квітки одностатеві, зібрані в сережки. Зацвітають до розпускання листків, одночасно з ними або коли вже листя повністю розпустилося. Росте верба напрочуд швидко. Варто принести гілочку і поставити у воду – обов'язково вкорениться. А живе дерево більше ста років.

Поширена в Північній Півкулі, тропіках, Північній Америці. У горах ростуть карликові верби. Чагарникові види ростуть в Сибіру і Середній Азії. Звісно, є і в Україні. Ростуть майже усюди, крім високогір'я Карпат, – у заплавах річок, на вологих луках, у вологих лісах. Але верба невибаглива рослина – зможе жити і рости також на сухих бідних ґрунтах. Виростає від 2 до 30 метрів залежно від виду. У світі відомо до 550 різновидів цієї рослини, деякі породи є декоративними. В Україні ж відомо про 26. Її вивчення почалося ще в І столітті до н.е. Тоді римський вчений Пліній Старший описав 8 видів верб. Знаменитий шведський природознавець Карл Лінней вважав, що існує 29 представників цієї рослини. Автори «Британської флори» описали 45 і після них поступово цифра зростала з неймовірною швидкістю.

Період цвітіння верби залежить від виду – у одних на початку весни, у інших – улітку. У той час, коли всі дерева стоять ще голі, верби вже вкриваються сріблястими або золотистими пухнастими кульками, які у народі прозвали «котиками».

У домашніх умовах вербу розмножують живцюванням. Здерев'янілі живці, нарізані до розпускання бруньок, швидко приживаються. До утворення коренів їх можна поставити у воду, а після цього висадити в ґрунт. Розмножують вербу і зеленими живцями. При посадці кущів верби викопують невеликі ями 50х50 см для кожного саджанця. Поглиблення заповнюють ґрунтовою сумішшю, що складається з ґрунту, компосту, торфу і гною. Додають мінеральні добрива. Вирощування верби краще проводити в добре освітленому, сонячному місці. В тіні ці дерева не ростуть. Особливий догляд за вербою потрібен у перші тижні посадки рослини.

Верба-дерево рідко піддається захворювання, але іноді пошкоджується грибковими хворобами, які провокують часті дощі та надмірний полив. З настанням сонячної погоди грибкові захворювання зникають.

Яка ж користь людині від цієї рослини? Верби – деревинні, плетивні, волокнисті, фарбувальні, медоносні, лікарські, декоративні та кормові рослини. Розглянемо все це трішки детальніше.

Верби мають велику цінність для бджільництва, бо зацвітають рано навесні, коли бджоли починають вилітати з вуликів, а інших квітучих рослин ще нема. Вони дають нектар і пилок, які сприяють росту бджолиного розплоду. Верби цінні ще й тим, що різні види цвітуть неодночасно і період цвітіння їх розтягується на тривалий період. Особливу цінність становлять верби козяча, вушката, попеляста й біла. Верби ламка, лозова, пурпурова і тритичинкова теж гарні весняні медоноси і пилконоси, але мають менше значення, ніж попередні види. За період цвітіння кожна бджолина сім'я може зібрати до 150 кг меду на 1 га насаджень.

Не обійдемо стороною і кормове значення верби. Листки та молоді пагони більшості її видів добре поїдає дрібна рогата худоба, особливо кози. Велика рогата худоба також добре або задовільно поїдає гілки і листя верб. Вважають, що саліцин, який міститься в листках і корі, сприятливо діє на здоров'я тварин. 

Також деякі види верб дають непогану деревину: білу вербу використовують у будівництві, для виготовлення човнів, ночов, дуг, лопат, гілки йдуть на плетіння тинів, огорож. Деревина усіх видів верб, кора яких іде на виготовлення дубильних екстрактів, може бути використана для целюлозно-паперової промисловості. Деякі види верб дають високоякісний матеріал для тонкого плетива. Найкращими з них є верби лозова, пурпурова і тритичинкова. 

З кори верби одержують волокно, придатне для виготовлення мотузок і мішковини. З кори верби білої роблять канати. Також одержують фарбу: з верби білої – червонувато-коричневу, верби козячої – чорну, коричневу, жовту та червону, а з листків тритичинкової – жовту фарбу для тканин. А ще здавна виготовляли з цієї рослини музичні інструменти. Верба біла вважається найбільш «голосистою», тому з неї прийнято виготовляти бандури. Тут враховувалися і вік дерева, товщина стовбура, кори, і форма та колір листя, ґрунт, на якому вона росте тощо. Вибрану рослину рубали ранньою весною і сушили не менше 5 років.

Згадаємо й лікарське значення рослини. Перші згадки про лікувальні властивості верби з’явилися ще за часів Діоскорида. А відтоді й давні лікарі, й народні цілителі відкривали для себе дедалі більше унікальних особливостей цієї рослини. Препарати з верби використовує як народна, так і наукова медицина.

Відвар кори білої верби вживають при катарах шлунку і захворюваннях селезінки як жовчогінний, а також в'яжучий засіб при шлунково-кишкових захворюваннях, жарознижуючий, протизапальний препарат, при гострому ревматизмі, малярії. Соком верби виводили бородавки, а попелом з кори – мозолі. В цій рослині є саліцилова кислота, що стала основою аспірину. Тридцять років тому знайшли в одному з видів дерева рутин – цінний замінник вітаміну Р, що укріплює стінки капілярів. А відварами з верби лікувалися наші предки ще за часів Київської Русі. При запаленні нирок п'ють відвар чоловічих суцвіть верби козячої. Ще використовують для полоскання при запаленні слизових оболонок і як засіб лікування стоматиту. Деякі види екземи лікують ванночками з відварів кори верби і березових бруньок.

Не забудемо й косметологію. Відваром кори у сполученні з корінням лопуха миють голову при лупі, сверблячці шкіри голови і випаданні волосся. 

Та для усього вищеперерахованого треба робити заготовки. Заготовляють кору для отримання дубильних екстрактів, починаючи з осені, а з верби тритичинкової – з перших чисел серпня, коли в корі міститься найбільше танідів. Роблять це взимку. Для лікарських цілей кору верби збирають рано навесні до цвітіння і розпускання листків, коли вона добре знімається. На молодих гілках через 25–30 см роблять кільцеподібні надрізи кори, які з'єднують одним-двома поздовжніми надрізами. Після зняття кори її негайно сушать на папері або тканині, розклавши в один шар. Сушать під навісом чи на горищі під залізним дахом з гарною вентиляцією. Добре висушена кора повинна ламатися з тріском, а не гнутися. В зібраному матеріалі не повинно бути ніяких домішок.

Для виробництва плетених меблів використовують вербові прути, очищені від кори, з діаметром у прикореневому зрізі до 10 мм, а також очищені від кори круглі палиці діаметром у прикореневому зрізі від 11 до 40 мм. Для виробництва плетених виробів: кошиків, речей домашнього вжитку, жіночих сумочок використовують очищені від кори вербові прути діаметром у прикореневому зрізі до 20 мм. Заготівлю провадять в осінньо-зимовий період. 

А тепер про вірування наших предків. Верба – це символ космічного океану, прадерева життя, надзвичайної працездатності; запліднювальної, родючої сили, пробудження природи, весни; засмученої жінки, вдівства; України, батьківщини. Вона символізувала давньослов'янського язичницького бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь. Його вшановували в ніч на Івана Купала. Тоді дівчата плели віночки з різноманітних квітів, у кожного з яких було власне значення, і прикрашали ними вербу, яку приносили парубки, запалювали на ній свічки. Коли наступав вечір, біля верби розпалювали багаття, співали пісень, кружляли у таночках, стрибали через вогонь. До речі, вербу шанували не тільки слов'яни, а й древні греки та римляни. Греки присвячували цю рослину Гері – дружині Зевса, у Давньому Римі, за свідченням Вергілія, плакуча верба була символом горя й смутку.

Цій рослині здавна приписували магічні властивості – вона охороняє людей і їхнє житло від злих духів, пожеж, береже худобу від нечистої сили. Крім того, за народніми віруваннями, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: «Закохався, як чорт у суху вербу!». Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», – а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

 

І на Дніпропетровщині шанували в усі часи цю рослину. При такій пошані до верби та віри в її лікувальну силу дивно звучить народна легенда про козячу вербу. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робили цвяхи для хреста, на якому розіп'яли Спасителя: «за це її черви точать». Ще відомі легенди «Про вербичку», «Чому верби плачуть», «Про три верби», «Марисуна верба», «Легенда про вербу та калину». За однією з них згадуються широкі степи села Лукашівка, куда залітали татарські орди. Неподалік стояла старенька убога хатинка, в якій виросли і розцвітали чорноокі дівчата. Односельці прозивали їх вербами. Батько їхній загинув на війні в бою, захищаючи дружину і дочок від ворожої напасті. Та невдовзі від хвороби померла і мати. Якось уночі на село напали татари, і не було кому захистити дівчат. Щоб не йти у неволю, вони втопилися в глибокій річці, яка протікала біля їхньої хатинки. Через деякий час хвилі винесли тіло однієї дівчини на берег, два інші залишились на мілководді. На тих місцях, де лежали дівчата, з’явились три верби, коріння яких тісно перепліталися. Відтоді це місце і стали називати Три верби.

В іншій легенді говориться про престару високу й кучеряву вербу, яка росла в плавнях проти села Доброї Надії, що біля Марганця. Називали її Марусиною вербою, бо колись на Україну нападали татари. Грабували, палили, різали, брали в полон. Серед полонених було найбільше молодиць і дівчат. Якось після спустошливого походу поверталась орда додому в Крим і зупинилися саме там, де тепер село, з купою невільниць. Поміж них була дівчина Маруся. Як тільки отаборилися, хан одразу ж і наказав своїм слугам привести нещасну бранку до себе в намет. Дівчина пручалась, як могла. Вдалося вирватись, та скочили ординці на коней і погналися. Дівчина добігла до тієї самої верби і залізна на самий її вершечок. А тоді перехрестилася і кинулась униз головою та й розбилася. Не скорилась вона нападникам. Від того часу й звуть ту вербу Марусиною.

Не оминути й теми мистецтва. Верба – улюблене дерево українських народних пісень, у яких вона виступає з незвичайно багатою символікою. З давніх часів народ оспівував вербу у ліричних піснях, богатирських поемах:

 

...В кінці греблі шумлять верби Що я посадила. Нема мого миленького Що я полюбила...

 

Не обійти і поезію. З особливою шаною оспівував вербу Тарас Шевченко. У далекому казахському степу вона нагадувала йому рідну землю:

 

…Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилі підійма…

 

Наші земляки теж писали про вербу. Юрій Кібець написав вірш «На землі – при вербі…»

 

Верба – ти будь вербою! Ти, небо, – небом будь! Дніпро, самим собою Течи в свою майбуть.

 

Згадує вербу і Микола Миколаєнко у вірші «На інгулецьких кресах»:

 

Млин водяний – який старий! – а меле день і ніч. Плакучі верби. Очерет. Маслянки срібні…

 

Анастасія Полякова з Жовтих Вод у юні роки написала вірш «Верба і струмок»:

 

Під тарою, жовклою вербою Тік струмок з холодною водою. І звисали над ним Зажурені коси старої верби. Сумували друзі старі, що пройшла Їхня молодість весела, гомінка… І тепер тільки мріють вони, Що колись задзвенить знов Веселий струмок, І піде знов верба у танок.

 

Анатолій Іванов присвятив вірш, в якому згадав вербу як символ матерів, які поховали своїх дітей:

 

Вербою над могилою схилилась У чорній хустці довга сивина, Сльоза на мармур впала і розбилась І стала вже миттєво не одна…

 

Дніпровська поетеса Олена Швець-Васина створила «Вербні джерела»:

 

Безкінечні степ й запорізька гребля, Безкінечні рід й прадідівська кров… Як бійці з імли, поставали верби –  Вартові Землі стережуть Дніпро…

 

Згадаємо ще й Дору Калинову з її поезією «Верби край води»:

 

Стоять, напоєні дощами, Зігріті сонячним теплом, І я люблю їх до нестями Розкішні верби за селом. І кожен двір, і кожну хату, І кожну стежку у селі, І цю хмарину синювату, Що зростить зародок в землі. Якими не піду шляхами, А серцю линути сюди І сумувати до нестями Без верб розкішних край води.

 

Григорій Бідняк написав навіть цілу збірку віршів «Вербовий край». 

Не обійдемо і прозу. Наші земляки знають багато казок і оповідей, що дійшли до нас із давніх часів: «Чарівна верба», «Марусина верба», «Верба», «Верба красна», «Дуб і верба» тощо.

Звісно, зображували на полотнах цю рослину наші художники, такі як Олександр Кусенко, Віктор Матюшенко, Віктор Лобода, Георгій Чернявський.

 

Як бачимо, верба приносить людям різноманітну користь, надихає та надає віри. Хай же шумлять верби над річками і ставками нашого рідного краю!

Титульне фото Ірини Голуб