Громов Віктор Миколайович
Віктор Миколайович Громов: «Лети, моя пісне крилата»

Віктор Миколайович Громов – гармонійна особистість: художній керівник народного хору, композитор (автор музики гімну Новомосковська), музикант, виконавець, поет, чуйна та добра людина, умілий організатор.

Народився Віктор Миколайович Громов 26 вересня 1938 року в селі Спаському Новомосковського району. Музикант згадував своє дитинство, яке було однаковим майже у всіх дітей війни та голоду. Саме пісня дала змогу вижити і духовно зміцніти. У холодній хаті вкладала мати дітей (2 дочки і сина) на піч, прикривала рядниною та й лягала коло них. Діти просили їсти, а мати їм пісню співала, а потім і діти підспівували, згодом приєднувався і батько (співав у церковному хорі, мав чудовий тенор). Через роки виросли діти порядними і талановитими людьми. А коли мати помирала, прощаючись з ними, сказала: «Жаль, що я на своїй землі і не наробилася, і не наспівалася, і на вас не надивилася…». Віктор Громов доспівав ті батьківські пісні.

Освіту Віктор Миколайович здобув у Спаській школі  (7 класів), потім у школі № 86 міста Дніпро, згодом вступив до Дніпропетровського культурно освітнього училища. Тут у 1957 році одержав першу нагороду «Золоту медаль» за виконання хореографічної сценки «Матроський перепляс» на Першому Всесоюзному фестивалі молоді та студентів. Громов п’ять років засвоював науку танцю в чудових творчих колективах міста Дніпропетровська та зрештою став хореографом. Але  після закінчення Харківського інституту культури, в якому митець продовжив навчання, він створив хоровий колектив. Виступивши з ним, нічого, крім хорового співу, Громова більше не цікавило. 

До речі, наставником Віктора Громова в Харкові була людина високого професіоналізму, ерудиції, культури та інтелігентності – Євген Мораківський. Годинами він сидів на індивідуальних заняттях з улюбленим студентом, переливаючи у душу хлопця свої знання і вміння. Вони вели бесіди про багатостраждальну долю українських композиторів, про те, що не можна було в той час говорити на лекціях. А часто годинами співали у два голоси рідкісні українські пісні. 

Цікавим є епізод з творчої біографії композитора, - період, коли Віктор Миколайович проходив армійську службу в Полтаві. У школі зв’язку курсанту Громову доручили важливу місію – терміново створити хор. У листопаді їх лише призвали на службу, у лютому наступного року хор вже заспівав. За це його керівник отримав іменного годинника і короткотермінову відпустку з виїздом на батьківщину.  Крім цього майбутній художній керівник великого хору створив вокально-інструментальний ансамбль і чоловічий квартет, без участі яких не обходилось жодне свято у військовій частині і обласному центрі. 

Після армії у 1966 році музикант переїхав до Новомосковська, де у Профспілковому будинку культури Новомосковського трубного заводу створив колектив народних танців. Згодом Громова запросили попрацювати до Палацу металургів, що тільки-но відкрив свої двері. Такої можливості чоловік згаяти не міг. Третє вересня 1970 року стало днем народження хору, якому судилося довге і щасливе майбутнє. Добре, що в той визначний період поруч з Громовим знаходилося багато однодумців, таких же палких патріотів народної пісні, серед яких Адам Пилипович Сердюк, Федір Андрійович Горловий, Любов Федорівна Дудка, Володимир Васильович Чернишов, багаторічна незмінна староста хору Валентина Іванівна Євдоченко, акомпаніатор В’ячеслав Михайлович Крамер та головна й найпалкіша прихильниця творчості маестро, муза і супутниця життя - Ніна Василівна Громова.  

28 років хор Палацу Металургів був змішаним - чоловічі та жіночі партії в 4 голоси, які звучали гармонійно, велично і ніжно. В 1993 році хору під керівництвом Громова було присвоєно звання народного, а керівнику – звання Заслуженого працівника культури України. Це, звісно, результат копіткої, багаторічної праці керівника, який віддавав багато сили та енергії, щоб учасники хору співали професійно. Він з повагою ставився до кожного з учасників, бо дуже любив свою справу, а ще більше отримував задоволення, якщо пісня не залишала байдужим людей. 

Згодом змішаний колектив перетворився на суто чоловічий – організація чоловічого хору стала апогеєм творчої діяльності талановитого художнього керівника. Чоловіча капела брала участь у Республіканському фестивалі художньої самодіяльності, 20 років була гордістю хорового мистецтва, без чоловічого хору не відбувався жоден захід ані в місті, ані в області. Десятки грамот, дипломів, звання лауреатів, бронзові, срібні, золоті медалі одержала чоловіча капела на конкурсах і фестивалях. Хор став Лауреатом Першого Всеукраїнського фестивалю хорового мистецтва імені Леонтовича у Києві.

Загалом разом з чоловічою хоровою капелою та змішаним хором народної пісні аматори розучили понад 500 творів, репрезентували їх не тільки новомосковцям, а й на багатьох теле- і радіостанціях та фестивалях народної творчості.

Окрім творчої діяльності Віктор Миколайович був активним громадським діячем. Жодне свято чи урочистості не проходили без участі хору Громова, без його порад та настанов, адже він завжди й усім подавав руку допомоги. В 1996 році він отримав посвідчення члена «Просвіти» як найактивніший пропагандист української пісні, який об’єднує однодумців, возвеличує мову і душу українців. Згодом і всі хористи стали колективним членом «Просвіти».

Віктор Миколайович також був депутатом Новомосковської міської ради трьох скликань. Як активний громадський діяч та Заслужений працівник культури України у 2008 році удостоєний звання – «Почесний громадянин міста Новомосковська».

Ще одна грань у палітрі творчої діяльності Віктора Миколайовича, він – композитор. Саме йому належить авторство музики на слова твору Володимира Москаленка, який і став згодом «Гімном Новомосковська». Вперше гімн виконувався учасниками змішаного хору народної пісні в особливий день – День міста 1998 року і стало найкращим подарунком до 60-річного ювілею творця.

Стали піснями з легкої руки Віктора Громова й поезії кандидата філологічних наук, члена товариства «Просвіта» та Новомосковської поетеси Емми Олексіївни Шаповалової - «Рідне місто моє», «Людям поважного віку», «Собор козацький наша слава».

Неперевершена заслуга Віктора Громова в упорядкуванні й виданні рідкісного фоліанта «Ув’язнені пісні України». До збірки увійшли українські пісні, почуті і занотовані у своєрідний «захалявний» зошит колишнім заводчанином Михайлом Шевельовим під час відбування заслання в сталінських таборах. Громов взяв на свої плечі досить непросту місію – музичного упорядника цієї книги. Відтворив з голосу автора майже п’ятсот пісень. Професор Анатолій Попівський у передмові до книги зазначає, що «подібних збірок українська фольклористика за всю історію свого існування ще не мала». Михайло Шевельов – автор книги, а Віктор Громов озвучив ці пісні, дав їм нотні крила.

Прикро, вже ні Михайла Шевельова, ні Віктора Громова немає серед нас. Віктор Миколайович помер 21 листопада 2008 року від серцевого нападу у віці 70 років. Похований на Воронівському цвинтарі. 

Пам'ять про талановитого новомосковця залишилась вічно серед нас. Про Віктора Громова і його хористів Емма Олексіївна Шаповалова написала книгу «Віконечко до душі» (видана у 2006 році). Новомосковський краєзнавець Анатолій Джусов видав книгу «Історія Новомосковська» (2011 рік), де розповів про плідну діяльність людини великого дару. На жаль Віктор Громов її вже не читав. Публікації у місцевих і обласних газетах у роки його життя і після смерті – свідчення високої оцінки творчої діяльності нашого земляка Віктора Громова.

Зараз на будинку, де жив Віктор Громов, встановлена меморіальна дошка, біля якої завжди живі квіти та біля якої часто співають хористи.

Найвища пам'ять – це продовження справи Віктора Громова. Хор, який він започаткував у 1970 році, продовжує свою творчу історію і сьогодні. Вже мало хористів, які заклали основу, але хор поповнюється молодими учасниками, співпрацює із бандуристами. У кімнаті, де проводяться репетиції хору, висить великий портрет митця - робота місцевого художника. Як кажуть самі хористи: «Він наш маестро і натхненник, постійно з нами». 

У Палаці металургів разом з управлінням культури  проводились ювілейні вечори до 40 та 45-річчя хору, вечір пам’яті та вечір-реквієм пам’яті Віктора Громова.