Павлов Юрій Павлович
Юрій Павлов: творець з династії митців

Юрій Павлович Павлов народився 25 липня 1935 року на Алтаї. Нелегким було дитинство майбутнього скульптора, бо припало воно на роки війни. Родина після завершення військових дій у 1947 році переїхала до Дніпра. Як згадує сам майстер:

«Адже голод – це величезна, страшна біда. Я знаю про нього не з книжок – 
самим довелось голодувати в 47-му і бачити, як від голоду помирають люди»

Хлопчик з дитинства відчував поклик до мистецтва, тому вирішив пов’язати своє життя із творчістю. Закінчив Дніпропетровське художнє училище та Харківський художньо-промисловий інститут. За своє життя він створив безліч робіт, які зараз є прикрасою не лише Дніпра та області, але й інших міст, і навіть країн. З 1965 року скульптор бере активну участь у художньому житті міста. Він – один з провідних сучасних скульпторів. 

У 2015 році в Дніпровському Будинку мистецтв відбулося відкриття виставки образотворчого мистецтва творчої родини Павлових. На виставці були представлені роботи Юрія Павловича, його сина Олега Юрійовича, доньки Тетяни Юріївни та дружини Галини Афанасіївни. Кожен член родини обрав для себе певний вид мистецтва, в напрямку якого і створює свої роботи – чи то скульптура, чи то живопис, чи то вітражні зображення.  

«Скандальний» пам’ятник

Коли в’їжджаєш на Новий міст, праворуч і ліворуч його прикрашають колони з масивними барельєфами. Вони були встановлені в 1966 році, коли був відкритий сам міст. Барельєфи відлиті не з бронзи, як прийнято вважати, а з неіржавіючої сталі. Матеріал досить складний для втілення задуму. Спочатку композиція була чорного кольору і мала більш естетичний вигляд. Потім «для краси» вирішили перефарбувати її в золотистий колір, хоча, на думку скульптора, робити цього було не варто. Реакція, яку викликали зображені жінки, виявилась неоднозначною. Але скульптор не хотів викликати суперечок або привернути увагу нестандартністю зображення. 

«Це монументальне мистецтво, в той час вчинене новаторство, новий метод зображення. Ніякої "полунички" там шукати не варто, оскільки це алегорія. Як Батьківщина-мати в Києві, так тут – Жінка-Революція. Одна – що рве ланцюги, друга – що символізує благополучне життя, мир і спокій».

На початку 2017 року постало питання про знищення барельєфів як наочного прославлення комуністичного режиму. Але міський голова Борис Філатов заявив, що декомунізації дані пам’ятники не підлягатимуть. Приберуть лише комуністичні гасла. 

Фонтан «Муза»

У 1974 році біля театру опери та балету в Дніпропетровську було відкрито фонтан «Муза». Місця, в яких розташовуються фонтани, ніби магніт притягують до себе людей і стають особливим центром уваги. «Муза» не є винятком. Вважається, що саме з цього фонтану почалася епопея фонтанів у місті. Складна конструкція з кольоровим підсвіченням, яка складається з 6 каскадів, 190 струменів і 3,5 тон води, що злітає вгору щогодини, відразу потрапляє в розряд ефектних видовищ і стає популярним місцем проведення часу. Всю силу дії музичного фонтану можна відчути ближче до вечора, коли вмикається музика, але на повну потужність він починає працювати з 21-ї години. Саме в цей час на площі біля театру збирається найбільше глядачів. Краса і міць «Музи» заворожує і захоплює, а світловий і музичний супровід фонтану назавжди залишається в пам’яті.

Театральні барельєфи

Дніпропетровський український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка є одним із визначних осередків культури в місті. Будівля, в якій розміщений театр, розташована в самому центрі мегаполісу, і повз неї кожен день проходять сотні людей. Та не всі піднімають голови і бачать, що стіни будинку прикрашають цікаві барельєфи. В 1979 році в театрі відбувалась реконструкція за проектом архітекторів Є. Яшунського і В. Халявського. На фасаді театру скульптор Юрій Павлов створив барельєфи за темами етапних постановок. Вони досить великі за розмірами і займають значну частину стін будівлі. Зараз вони є гарною прикрасою храму Мельпомени.

Герої не своєї країни

В історії нашої країни дуже багато сумних сторінок. Голод, війна, репресії, гоніння і ще багато того, що б хотілося, але неможливо забути і викреслити з нашої пам’яті. Одна з таких подій – це війна в Афганістані. Багато родин зазнали втрат, і їхній біль не вщухає й до сьогодні. Пам’ятник воїнам-афганцям, що загинули, був відкритий в Дніпрі в 1989 році. Цікаво, що він став першим пам’ятником в Україні на цю тему і отримав згодом назву «Вибух пам’яті». Він відкритий у 1989 році. На відкритті пам’ятника був присутній Герой Радянського Союзу, командуючий сороковою армією генерал-полковник Б.В. Громов. 

Неподалік від Троїцького передмістя в Мінську розташований меморіальний комплекс «Острів Мужності та Скорботи». Тут є меморіал, встановлений на згадку про білоруських воїнів, які загинули під час війни в Афганістані. Меморіал відкритий у 1996 році на штучному острові на річці Свіслоч, який в народі отримав назву «Острів сліз». Біля входу до меморіалу встановлений велика брила із вмурованою в неї іконою Божої Матері. Ікона виконана з бронзи і супроводжена текстом-присвятою синам, загиблим в Афганістані... Ця брила з’явилася на місці майбутнього меморіалу найпершою – як закладний камінь. Центральною частиною комплексу є каплиця, стилізована під XI століття, по контуру арочного склепіння якої нанесений напис: «Господи, ми діти твої», а центральна частина хреста прикрашена рубіном, що символізує не тільки кров Христа, але і кров полеглих. Всередині каплиці – чотири вівтаря, на яких викарбувані імена загиблих воїнів-афганців. У центральній частині храму Святе місце, де закладена змочена кров’ю радянських солдатів афганська земля, а також капсула зі списком полеглих і зверненням до нащадків. Чорні кам’яні фігури скорботних жінок символізують білоруських матерів, які оплакують своїх синів. У їхніх руках ікони, портрети, світильники-символи тепла домашнього вогнища. Над створенням цього меморіалу працювала вся родина скульптора.

Історія, яку не можна стерти

Неможливо стерти історію країни, яку писали роками. Пам’ятний знак на чеcть 90-річчя створення комсомольських організацій Дніпропетровщини розташований біля Музею історії комсомолу на Соборній площі. Композиція представлена у вигляді виконаних із бронзи двох молодих людей, які садять дерево майбутнього – символ спадкоємність поколінь. Бронзова скульптура виготовлена майстрами з селища Вишневе під Києвом за півтора місяці. Пам’ятник був споруджений винятково за рахунок благодійних внесків мешканців Дніпропетровської області а також різних підприємств, організацій і фірм. Він встановлений 29 жовтня 2010 року. Авторами пам’ятника є заслужений художник України, скульптор Ю.П. Павлов і заслужений діяч мистецтв України, архітектор В.І. Мірошниченко.

Студенти на віки

«З Дніпропетровських робіт мені особливо дорогий пам’ятник студентам залізничного технікуму, які загинули у Другій Світовій війни. Він розташований на проспекті Пушкіна. Я просто дуже близько до серця прийняв цю трагедію».

Війна завжди була страшним явищем в житті кожної людини. Кожна родина в нашій країні втратила когось із близьких у той страшний час. Брали участь у бойових діях не лише досвідчені дорослі чоловіки, а й зовсім юні хлопці, які ще зовсім недавно були школярами та студентами. Вони брали зброю до рук і йшли захищати власну країну. Пам’ятник студентам залізничного технікуму, які загинули у Другій світовій війні, є дуже болісним нагадуванням про ціну, якою була одержана довгоочікувана перемога. Але допоки ми пам’ятаємо тих, хто загинув, вони є живими в наших серцях.

Розглянуті роботи – це не весь мистецький доробок Юрія Павлова, а лише маленька його частина. Але вже за ними можна побачити, що він є, безперечно, талановитим майстром, який вміє глибоко відчувати і приймати до серця біль оточуючих і передавати це у вигляді творів.