Штипель Аркадій Мойсейович
Аркадій Штипель. Він обрав бути українцем!

Ім’я Аркадій Штипеля маловідоме на Дніпропетровщині, хоча дитинство та юність поета та перекладача минули саме у Дніпропетровську. У 1960-х роках він зазнав переслідувань і був вигнаний з місцевого університету за… водночас сіонізм і український націоналізм. Як і багатьох інших, за вільнодумство тоді відраховували, саджали до в’язниці та психлікарні, цькували і переслідували, тому Аркадій був змушений переховуватись, жити за межами України, у Підмосков’ї. Він був другом Михайла Романушка – поета-дисидента, життя якого минуло в Казахстані та Ленінграді. Обоє були поетами-модерністами, перекладачами, поетами без книг. А. Штипель видав свою першу книгу в 58 років. Він гарний верлібрист зі своїм власним стилем віршування та перекладач, для якого перекладання є «літературною грою». М. Романушко перекладав польських поетів, А. Штипель – російських і англійських українською. Та все ж місцем сили для поетів була Україна, туга за нею. Аркадій Штипель був частим гостем міст України, полум’яним її патріотом, знав і любив українську мову (хоча писав спочатку російською), тому свідомо обрав бути українцем. Його життєвий шлях позначений боротьбою проти тоталітаризму: він учасник Майдану, масових акцій протесту.

Знаючи про можливість російсько-української війни, свідомо разом із жінкою, поетесою, перекладачкою, Марією Галіною повернулися в Україну, в Одесу. Тут Аркадій Штипель знайшов вічний спокій.

Україна – це моє місце сили

З початком війни в мене геть-чисто відрубилося російське віршописання. Не з принципу, а просто російські рядки якось не спадали на думку.

Аркадій Штипель

Аркадій Мойсейович Штипель народився 14 березня 1944 року в місті Каттакурган Самаркандської області Узбецької республіки. Батько був зубним техніком, мати – вчителькою. Немовлям був перевезений до Дніпра (колишнього Дніпропетровська), куди родина повернулася з евакуації. Дитинство і юність минули у Дніпропетровську.

«Десь у 60-х роках я був свідком такого діалогу біля книжкової ятки, – згадує Аркадій Мойсейович. Хлопчик років дев’яти: «Мамо, купіть оцю книжку». Мати, така собі сільська молодиця: «Та нащо воно тобі, це ж українське». Звідтоді я й зробився українським мовним націоналістом».

Навчався на фізичному факультеті Дніпропетровського університету, публікував вірші російською й українською мовами у місцевій молодіжній газеті. В 1965 році був виключений з п’ятого курсу за спробу створити рукописний часопис, звинувачувався в очорненні радянської ідеології, сіонізмі й українському націоналізмі, у спробі написати та поширити літературний маніфест, спрямований проти соціалістичного реалізму. Після служби в армії закінчив навчання заочно на фізико-технічному факультеті того ж університету і отримав диплом фізика-теоретика.

З 1968 по 2022 рік Штипель жив у Москві. В 1970-ті – «епоху двірників і сторожів» намагався працювати за фахом але «режимні» посади за дипломом для нього були закриті. Працював інженером-акустиком, радіологом, учителем математики, монтажником-наладником, фотографом, сторожем, експедитором. Вірші писав із дитинства. Був двічі одружений, мав сина та доньку. Він – двомовний поет, все життя писав потроху українською.

Публікуватися почав у Москві в 1989 році в антології поетичного андеграунду «Громадяни ночі»; публікувався як есеїст, рецензент, поет у журналах «Аріон», «НЛО», «Новий мир» (1990-ті, 2000-ні), «Знамя», «Новий берег», «Волга», «Дружба народів», «Інтерпоезія», «Если» та інших. Видав п’ять поетичних книжок російською, в книжку «Бо небо» 2014 року вже включений розділ українських віршів. Його поезію перекладено німецькою, англійською, українською мовами.

Уже перша збірка «В гостях у Евкліда» дає зрозуміти, що ця людина прийшла в літературу зі світу точних наук, зі своєю складною майстерно сконструйованою поетичною системою.

У 2016 році у видавництві Києво-Могилянської академії вийшла його збірка перекладів російської поетичної класики «Моя маленька хрестоматія». Протягом останніх трьох років видав ще три поетичні книжки українською. Презентація останньої книжки Штипеля «Сум сурм» відбулася в Одесі 10 жовтня 2024 року, 23 жовтня поета не стало.

Брав участь у низці українських поетичних фестивалів. Неодноразово був переможцем у поетичних слемах, зокрема, на першому фестивалі «Київські лаври» (Київ, 19 травня 2006) та інших аналогічних турнірах. Був постійним автором розділу поезії в журналі «Аріон». Неодноразово був учасником Форуму видавців у Львові, Книжкового Арсеналу в Києві, брав участь у першому книжковому фестивалі в Дніпрі Book Space.

Активна громадянська позиція Аркадія Штипеля привела його на Майдан. З кінця 2013 року брав участь в акціях та підписував листи на підтримку України. Ходив із дружиною на мітинги проти анексії Криму й окупації Донбасу. У червні 2018 року він підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів. Напередодні російсько-української війни разом із дружиною – Марією Галіною, прозаїкинею, поетесою і перекладачкою переїхав в Україну. Помер 23 жовтня 2024 року в Одесі.

У творчій спадщині Штипеля поезія українською та російською мовами, а також численні переклади. Його життєвий шлях позначений боротьбою проти тоталітаризму та відданістю літературній справі. Штипель публікувався у провідних літературних журналах, в Росії регулярно брав участь в акціях протесту проти режиму Володимира Путіна.

Він перекладав російську, українську та польську поезію, працював над перекладами творів Вільяма Шекспіра та Ділана Томаса. Українською мовою він перекладав твори російських класиків.

Його вірші зрозумілі але не елементарі, поет простодушний але пильний. Штипель бачить не так, як ми, і приймає на віру тільки те, що бачить сам.

Його «альтер еґо» – український поет-модерніст

…бʼють гармати, розквітають квіти.

Аркадій Штипель

«У Аркадія Штипеля дивовижне володіння українським словом. Таке враження, що поетові відкрилася якась бездонна криниця. Він той, хто, за своїм визначенням, «чує музику словес». І справді, поезія Шпителя – це переливання різноманітних тонів у парі з абсолютним відчуттям звуку. Ці вірші не підлягають класифікації: вони про війну і не про війну; вони про старість і смерть і не зовсім про це; вони з народного мелосу і фольклору, але одночасно сучасні та актуальні», – стверджує поет і літературознавець Василь Махно.

У перший день війни, 24 лютого 2022 року, Аркадій Штипель напише ще російською, щоб зрозуміло було всім, що він обрав Україну, вірш «Война»:

как там у Тычины, Боже:
«И Белый, и Блок, и Есенин»
ими весь свет загорожен
со всех четырех обсели

дай же нам воли и силы
хлеб и походный рюкзак
брешут их рыжие лисы
на наш стародавний стяг…

они же всей тьмутараканью
всей мокшей всей чудью идут
стреляют по нашему стану
по нашим позиция бьют…

дошли вы до рек и кордонов
и сердце мое в кулаке
черны стали ваши иконы
не отбелить в молоке

Аркадій Штипель викладав нові вірші у ФБ, написані в Одесі, вже українською, активно зустрічався з читачами, видавав і перевидавав свої книги. А ще був свідком справжнього жахіття війни:

край неба пала
війна триває
і слів немає
хіба що
смерть ворогу
смерть ворогу
смерть ворогу

***

довгасті нори та
заглибини
земля війни
рятуй нас арто від загибелі
ревни ревни

***

най буде їм пороблено
з трясцями хворобами
холерами сухотами
трьохсотими двохсотими
стінгером гарматою
і земля скловатою

Аркадій Штипель – один із визнаних майстрів усного читання. Його вірші – для голосу, тобто його потрібно слухати. Сказані рядки змінюють сприйняття, можливо його вірші не для розуму, а для слуху, це не важкий авангард, це «веселе шаманство». Звуки якимсь чином розширюють змістовне поле слова. Штипель називає себе «звуковиком», його вірш порушує очікування. Він говорить про будову світу, процеси, що відбуваються в ньому серйозно але чуттєво, з власного досвіду.

Його називають останнім футуристом епохи. Поезія для нього була джерелом сміливості з юності до останніх днів, бо дозволяла відчувати. У його глибинній простоті та скупості поетичного вислову й криється самість поезії.

примхливі форми
тваринного світу
із різними іменами
разом із нами

ніч згортає квіти
нас до себе горне
обгортає
примхливими снами

Його «Химерна сюїта» – це поринання в історію:

Над кiстяками запорожцiв
що вкритi порохом
столiть,
що чорним пилом
запорошенi,
зоря iржавая стоїть.

Стоїть шаблюка, геть
iржава од кровi, вiтру та води.
Горить ганьба, палає слава,
лунає вiдчуття бiди

колишньої… İ свiт за очi,
i очi в свiт нових надiй,
що ржа прийдешня не проточить
твiй заговорений набiй.
…..

хтось вiчно юний, хтось підстаркуватий…
Хоч їм нема куди зростати,
їх не спроможуться дістати
щонайпотужнiшi ракети,
ніже воєнні вертольоти…
Хiба лишень самотники-аеростати,
як поринають в бiлі кучугури —
аморфні залишки античної культури

Він майстерно працює з ритмічними переходами, фонетичними цитатами, полюбляє гротеск, парадокси, алогізми, підкреслену автоіронію:

дивні звукові збіги
як-от від криці до криги
від молоді до молока
від восени до весни
від струму до струни
струнка така
така легка
гнучка
чека не чека
річка
річка
блакитна стрічка
зі стародавніми
плавнями
……
засмагле плече
і пісочок пече
вітер
хмари витер
сонечко сяє
скількох вже немає
стрінемося десь хіба
жаль журба
сонце сонце
старенька рима: чи не сон це
у небесній колисці
гуляй собі звідси
гуляй гуляй
мене не забувай

Штипель писав про іронію, розуміння, світло, любов, сенси, гумор, душевність і підтримку, дружбу та тишу.

Ми тепер уходимо
потроху
В сторону, де тиша й
благодать.
Може, скоро і мені в
дорогу
Бідолашні лахи призбирать.
…..
Надто полюбляв я на цім
світі
Все, що душу убирає в плоть.
Мир осикам, що,
простерши віти
Задивились у рожеву водь.
Дум чимало утікло за гаті,
І чимало поскладав я слів,
І на цій землі на вовкуватій
Я щасливий, дихав бо і
жив.
…..
Знаю я, в тій стороні не буде
Нив, що золотіють ув імлі.
З того й дорогі для мене люди.
Що живуть зі мною на землі.

Аркадій Штипель – ліричний поет:

над квітами
зигзагами пурхають метелики
швидке літо
сягає своєї верхівки
киця
мружиться у холодку
така
тиша
що годі й римувати
звідусіль
дивляться
чиїсь очі
наче
когось виглядають

На початку нульових Аркадій Штепель був зіркою серед клубних слемів. Він був створений для слема, і в манері декламувати вірші, і в одязі екстравагантний, умів себе подати. Його вірші, коли читаєш очами, здаються складнопідрядними, але при вимові, коли фонетичні та ритмічні ігри виходять назовні, виявляється, це – вірші більше для слуху. Це гра в анаграми:

приходит время –
в смысле уходит
в смысле
ревмя
время

Каламбурні мініатюри другої книги «Вірші для голосу» повертають нас до футуристичної ідеї «самовитого слова», тобто вивільнення слова від побутового значення.

Аркадій Штипель говорив: «Я український націоналіст зі стажем! Я дійсно вважаю Україну своєю батьківщиною». 

Літературні переклади

Аркадій Штипель як поет і перекладач формувався під впливом андеґраундної художньої спілки 1950–1970-х. «ліанозовців» (підмосковне селище Ліанозово). Вони працювали з розмовними моделями («балачкою»), вдавалися до мовної гри, різноманітного стильового маскування тощо. У становленні Штипеля-поета ключову роль відігравали Генріх Сапгір та Всєволод Нєкрасов. Ліанозівські «звички» та поетичні засоби безпосередньо стосувалися і його перекладацької роботи.

Він перекладав російську, українську та польську поезію, працював над перекладами творів англійських авторів, дитячих поетів. За радянських часів Штипель перекладав вірші українських поетів  Богдана-Ігоря Антонича, Петра Мединського, Василя Голобородька російською і публікував у журналі «Мир». У його перекладацькому активі були англійці –Вільям Шекспір, Ділан Томаса та дитячі поети. Українською мовою Штипель перекладав твори російських класиків (2015), наприклад, Пушкіна, які ввійшли до книги «Моя маленька хрестоматія»:

Мороз i сонце; дивна днина!
Iще ти сниш, моя перлино –Тож
не забарюйсь, не годи,
Прокинсь: пiд звiд Гiперборею
Ясновельможною зорею,
Зорею пiвночi зiйди!
Згадай: iзвечора хуртило,
Iмлою небеса мулило,
Ще й зблiдла мiсяцю мана
Жовтаво з хмари визирала,
I ти засмучено мовчала –
А нинi… глянь-но до вiкна…

Для Штипеля переклади починалися як «літературна гра», навіть парі. Проте імпульсом для перекладу стала війна, яку розв’язала путінська Росія проти України.

Доречним буде запитання: навіщо ці російсько-українські переклади саме сьогодні? Якщо прибрати «загальник», то можна зрозуміти логіку Штипеля, який саме в цей час вирішив писати українською та долучити свій поетичний багаж, свою «хрестоматію» до українського культурного архіву. Літературний переклад – це своєрідне переведення життєво важливих сенсів за межі певної мови, сенсотворення в новому просторі. Штипель «переакцентовує» увагу саме на українському віршуванню ХІХ століття, іде в протилежний до «близькости перекладу» бік, наближається саме до українського віршування, відходячи від російської просодії. Сам поет зізнається, що його «альтер еґо» – український поет-модерніст, який пише українською вірші Пастернака чи Ходасєвіча. Сонети Шекспіра Аркадій Штипель бачить як «модернові», не в «класичних» перекладах вони менш серйозні, як прийнято вважати. Він обрав метафори, просторіччя,

Як говорив сам Штипель, його переклади схожі на перекладача, екстравагантні, «на різні голоси». Продовжуючи свою «Поему без поета», яка складається з десятка глав-віршів, написаних на різні голоси ніби різними поетами, він хоче їх переримувати, переграти, переставити, пере-…тобто не стільки перекладає, скільки творить від імені українського поета-модерніст, схожого на самого себе.

Олександр Заклецький: «Це було явище в українській культурі! …Тим, хто не бачив Аркадія, я казав, що він схожий на легендарного Гендальфа: палить люльку, носить бороду і взагалі він справжній чарівник і людина казкових талантів і доброти. Він прожив довге, насичене і цікаве життя, робив те, що йому подобається, одягався, як заманеться (часто з викликом), писав, читав, любив та кохав, був улюбленцем якщо не всіх, то багатьох. Він робив вибір та зробив Чин! Він обрав бути Українцем!»

Вірші Аркадія Штипеля сьогодні активно перекладаються українською, окремі його хоку ввійшли до збірки «Українські хоку» та вірші до «Книги Перемоги», про нього ми ще почуємо.

Всі перед Богом будемо.
Всі перед Богом станемо,
Якщо нам вистачить сил.
Так старий думав,
Він і в юності ні про що не просив

Андрій Явний за участі Аркадія Штипеля

Титульне фото