Іов Іван Павлович
Іван Іов. Світами закодованих поезій

Іван Іов належить до поетів «застійної епохи», який, перебуваючи у внутрішній еміграції, створив зразок сучасної модерної української поезії і став неперевершеним українським паліндромістом. Вершиною авангардного доробку стала його книжка «Періодична система слів». Іван Іов творив поезію в тих жанрах, яких раніше майже не було. Вибудовуючи своє мистецьке бачення світу, поет наповнював слово глибиною думки, створював слово у символах, синтезував літературу та візуальні види мистецтв.

Життя і творчість Івана Іова пов’язані з Дніпропетровщиною, яка була колискою поета і, звісно, Поділля, яке пам’ятає, вшановує і вивчає його творчість, видає його твори. Пропонуємо пройтися світами його закодованих поезій.

Служитель поетичного слова

Слова забудуться. Поезія залишиться.
 І хоча її не багато, серед тих поезозвуків
лунатиме голос Іова, як величного
 апостола української непокори…

Євген Баран

Іван Павлович Іов народився 2 жовтня 1948 року в родині інженера. Був сьомою дитиною. Батько-фронтовик помер рано, виховувала Івана старша сестра, яка мешкала в Станіславові (Івано-Франківськ). Там Іван навчався в другій, потім п’ятій школі. Атестат одержав у Кам'янській середній школі, яку закінчив і Михайло Чхан. Він зіграв значну роль в творчості Івана, бо любив допомогти, поставити на ноги першого-ліпшого обдарованого літератора. Після закінчення школи працював токарем на паровозоремонтному заводі, служив в армії і відвідував літературну студію при Ужгородському університеті. У 1974 р. закінчив філологічний факультет Кам'янець-Подільського педінституту. Викладав українську мову та літературу в школі, працював у редакціях газет Івано-Франківська, на Хмельниччині, Київщині, був асистентом оператора кінокорпункту «Укркінохроніка», редагував щомісячний вісник «Позиція» у Хмельницькому, де проживав з 1989 року. Останні роки життя перебував на творчій роботі. Перша поетична збірка І. Іова «Стяг золотої гілки» з передмовою Івана Драча вийшла у 1983 р., 1989 р. – «Світло рідної хати».

За роки незалежності вийшли поетичні збірки поета: «Книга перша» (1992), «Рукопис» (1995), «Чернетка» (1996), «Періодична система слів» (1997), «Каліграфія» (1997), «Великдень долі» (1998), «Невибране» (1998, з передмовою Миколи Мірошниченка), «Словопис» (2000).

Посмертно видано збірки поета: «Мене вам дав Господь» (2001), «Віск іксів» (2001), «Вічністю живемо» (2001), «Любіть мене врожаєм і землею», вінок сонетів (2002), «Поезія. Вибране» (2013). Переклав з російської збірку поезій Валерія Басирова «Виток».

Був членом Спілки журналістів та Спілки письменників України, членом Міжнародної авангардної Академії Зауму. Брав участь у кількох міжнародних літературних акціях, в тому числі в Міжнародній конференції з візуальної поезії в Альбертському університеті (Едмонтон, Канада). Удостоєний обласної літературної премії ім. Володимира Булаєнка та премії ім. Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні». За видатні заслуги в галузі літератури правління Міжнародного дослідного інституту включило ім'я І.П. Іова до Міжнародного довідника «Людина року-2000», Американського біографічного інституту. 2001 року йому присуджено Золоту Американську медаль Честі (посмертно).

Помер 4 лютого 2001 після тяжкої та тривалої хвороби. З 2004 року засновано премію імені Івана Іова.

«Він прагнув Всесвіт одягнути в слово»

Живіть не тим, що скажуть про поета,
а тим, що він зі стогоном сказав!

Іван Іов

Перший вірш І. Іова був надрукований у 1966 році в журналі «Піонерія». За сприяння Михайла Чхана десятикласником Іван потрапив на республіканський семінар поетів-початківців у Києві. Іванові запам'яталася на все життя зустріч із Павлом Тичиною. Згодом добірка молодого поета вийшла в журналі «Україна». Вірші І. Іова друкувалися в республіканській пресі й обласній періодиці, колективних збірках. Повоєнне дитинство, відсвіт війни, подвійність сприймання зболено викрешуються в слові Іова як початківця, трохи ускладнене віршування.

Перша поетична збірка – «Стяг золотої гілки», в якій «одне слово сміється, інше рида...» вийшла в 1983 році. Це поезія філософського заглиблення у себе, у навколишній світ, в окремі вагомі явища, поезія роздумів і пошуків.

У другій і третій збірках лунають мотиви любові до батьків, рідного краю, всього українського:

Батьківське подвір'я відоме усьому селу,
Як на долоні з граніту – гарман і жорна.
І кабиця, що вогнем огортає столітню золу, –
Родоводу великого святий жертовник...
… Скількох людей в обличчя знала
Тепла, як матуся, роботяща кабиця!

Вірш «Земля батьків» уособлює полинне дитинство, космічний простір, безтямне кохання поета до своєї землі, жінки, матері:

Пам'ятаю тебе обрійним кряжем,
Святом білої причілкової вишні,
Вороном, що триста літ кряче,
Односельцями, котрі з тебе в люди вийшли….
Моя крута і моя ти рівна –
Усе згладжує тільки трава і роса.
До душі тобі космос, та рівня
Ті, що обрали сині небеса.....
І сприймала ти як повинність,
Що гірким полином я вродив,
Що дитинство – завжди полинність.

***

старі колодязі із журавлями
розп'яті як прип'яті до шляхів
поклони б'ють з молитвами-жалями
де цвинтарі козацькі мов архів
звучать немов розчавлені бандури
і по-вкраїнськи вміють німувать
води цілющої забута рецептура
себе вчимось у відрах цілувать…
…старі колодязі в XX віці
кого за втрати ну кого корить
отарами татарами як вівці
із жолобів п'ємо їмо з корит
покаємось що брате мій із того
я хвилями сторіночки гортав
у глибині такий озвався стогін
хоч світ наш божевільно реготав!

Поет оспівує красу природи і людей праці:

За туманом нічого не видно,
Де верба, де тополя, де дуб...
Напливають яблуні винно –
Такий в них важкий, такий гострий дух.
Перемерхає калина мокра –
Ні вітру, ні морозу, ні грози.
Тримається за землю морква,
До листя туляться щоками гарбузи.

У 1996 році виходить авангардна книга «Чернетка», в якій поєднались і модерні, й «академічні» вірші, написані автором в 1970-ті, коли український авангард трактувався як ідейно чуже соцреалізмові, як антимистецтво. Твори були приречені на забуття. Випадково збереглися в чернетках, зошитах, невиданих рукописах, а то й у пам’яті друзів і вийшли з друку збіркою.

Його вірші – широкі, нестримні, бурхливі, непокірні.

                        ВЕСТИБУЛЯР-БУНТ*

Все, що буде, як наші джерела: ніщо.
Все, що буде, як наші молитви: казна-що.
Все, що буде, як наші провидці: ніхто.
Все, що буде, як наші надії: ніяке.
Все, що буде, як наші чуття: абищо.
Все, що буде, як наші повстання: нічого.
Все, що буде, як наші пісні: хтозна-що.
Все, що буде, як наші химери: нікому.

*Відчуття хронічного недугу суспільства, в якому не відроджуються, а вироджуються джерела духовного здоров'я. Це пошуки незвіданих гарувань думки, не висловлених раніше істин, поетичного Слова. Своєрідне повстання духу.

Ідейно-тематичне спрямування поезій І. Іова – це філософська та патріотична лірика. Він постає  затятим бунтарем і проникливим ліриком. Україна та Людина є основним лейтмотивом творчості поета:

***

…могили на плечах немов горби
сирітка-янголя країна-кураїна
сукном води прихована ганьба
де на хресті розп'ята Україна

***

з могил не встануть козаки
а воскресають лиш... заброди
вози не торохтять кістки
коли на Україні скрута

***

Великий Луг могили не вміща,
тут кожен хрест, немов натільний хрестик,
який не зносить праведна душа
на гайтані шляхів, на їхніх верствах….

Великий Луг спокуту сповіда,
і обертає в свята сірі будні,
щоб у Дніпрі була свята вода,
а ще з могил ми бачили майбутнє.

Іван Іов вдається до художніх експериментів і створює поетичну книгу «Періодична система слів» у 1997 році.

Модернова система поетичного світу

Іван Іов віртуозно володів словом, особливо жанром раку літерального, або технікою паліндрому.

Як народжуються паліндроми?

Приклад паліндрому:

Козак з казок: «Бувалу булаву б...»
Ого силак – дідька лисого!
Тну бунт і мить ратну – бунтар тим!

це рядки Івана Іова із вірша-паліндрома «Ялова воля».

Поет листувався зі священиком УАПЦ Миколою Сарма-Соколовським, який називав Івана «поетичним наркоманом» … але він усе оте пише з любов'ю» – (І. Іов, 1995).

«Періодична система слів»  визнана провідними літературознавцями в журналі «Слово і час» кращою поетичною книгою року. Цю книгу автор представляв на міжнародній конференції з візуальної поезії в знаменитому Альбертському університеті (Едмонтон, Канада). «Періодична система слів»  – акро-моно-візуальні вірші, ана-тавто-грами, заум, писанки, тексти.

Іван Іов володів зоровим, або фігурним віршуванням, яке зародилося в давні часи і набуло поширення в бароковій літературі 17–18 ст. Основи зорової поезії розробив І. Величковський (зб. «Млеко»). М. Семенко експериментував «поезомалярство» і видав дві збірки. В основу покладено таке графічне оформлення, коли рядки віршів або літери складають обриси певної фігури: хреста, піскового годинника, квітки, дзвону, церкви тощо. Використовуються ігрові прийоми – гра літер, шрифтів, площин зображення, кольорів. Є вірші Івана Іова, які можна прочитати без зображення і зміст самодостатній, є вірші, в яких зміст без зображення можна відтворити лише частково.

Наприклад, фігурний вірш «Різдвяна вірша», в якому строфи надруковані у формі опущеного гілля ялинки, а заголовок розташований на місці стовбура і виконує тільки декоративну функцію.

Асоціація Різдва з ялинкою, образи і символи закладені в тексті. Хлопчик «Волі і Щастя бажає Вкраїні», він бажає господареві «гарних приплодів худоби з обор», «благодать, що врятує від пекла», «здоров’я і многая літ». Картина досягає масштабів усезагального добра, коли бажане стає дійсним, а казкові світи стають ближчими й реальнішими.

Вірш «Ворон» зразу ж вводить нас в оману грою вигука «кар», який трансформується в різні слова. Вони об’єднують зображення ворона, налаштовуючи на сприйняття птаха але жодне слово не має нічого спільного з вороном. Автор навмисно обрав зображення птаха, щоб той дисонував зі словами, можливо насміятися з помилкових перших вражень, які так часто здійснює людина в житті: «кар!» ворони, «картуз» хлопчика, «карнавал» бразильців, «карась» річковий, «кара» Божа, «картон» майстра тощо.

Ще в добу бароко теорія і практика курйозного віршування дозволяли залучати мистецтво шрифту в літературний твір не лише для його оздоблення, а й для створення додаткових естетичних і смислових рівнів у тексті, а також для суто практичних цілей, наприклад вірш-присвята Григорію Гусейнову. Щоб «закодувати» ім’я автора чи особи, якій присвячується вірш, залучається мистецтво шрифту для додаткових смислових рівнів навантаження.

У паліндромному тексті використовуються елементи зауму та псевдозауму (кодованої мови, яка за виглядом нагадує заум, але зворотнім прочитанням відслонює звичайну, загальновідому лексику). Доля поетичного майстра слова Івана Іова володіє своєрідним шифром, який до кінця не зумів розгадати навіть сам поет. Про візуальне відтворення віршів автора розмірковувала Уляна Коржик у своєму літературно-критичному нарисі «Іван Іов», 2001 р. Дослідниця вибрала яскраві зразки зорової поезії у творчому доробку поета-візуаліста і зуміла ретельно простежити еволюцію його думки.

Іван Іов був звичайною людиною, із власними проблемами та невдачами, проте з неймовірною одержимістю до літератури і творчості. Літературний критик Є. Баран зазначав: «Іван був одержимий любов’ю. Здавалося, він хотів сказати, помогти, підтримати тих людей, яких приймав у своє серце і яким розкривав своє серце. Хотів встигнути запам’ятати і запам’ятатися».

Він створив і залишив нам у спадок свій власний світ, трагічний і водночас неповторний у пошуках витоків Слова.

Не хочу слави, бо не мій то біль, –
Вкраїнське Слово має бути визнаним!
Не я – відомий лиш самий собі,

Іван Павлович написав перед самою смертю:

Як же у Всесвіті я не зомлів,
Як долетів на полиннім обрусі
Кликала здалеку грудка землі,
Щоби світанком крилатим вернувся.        

Іван Павлович Іов залишається яскравим національним поетом, який вбирав іншомовні впливи, акумулював і розвивав різноманітні форми поезії.

Пірнаєм в себе, як в ріку чи море,
у долі палахкоче грішна зірка.
Край неба гаснемо, як метеори,
рукописи лишивши, рідше – збірки.
Від іскри кожен порохом займався,
писали, пишемо собі на безголов’я:
і той, що лиш рядком запам’ятався,
і той, що за строфу згубив здоров’я.

Титульне фото з сайту: https://nsju.dp.ua